Закон і Бізнес


Візит ad hoc

Суддя ЄСПЛ розповіла, чи готові у Страсбургу до консультативної місії та коли чекати оцінки щодо спецконфіскації


Г. Юдківська припустила, що перші запити на підставі протоколу №16 до конвенції надійдуть від українського Верховного Суду.

№31 (1381) 04.08—10.08.2018
Анна ЛИНДІНА
6648

Вона не називає себе адептом Протоколу №16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте саме ця тема стала увертюрою зустрічі із суддею Європейського суду з прав людини Ганною Юдківською, організатором якої став Комітет з питань верховенства права і захисту прав людини Асоціації адвокатів України. Крім цього, представниця ЄСПЛ звернула увагу на недоліки заяв, які унеможливлюють винесення всеохоплюючих рішень.


Кому ключ у руки?

Ще одна правова новела, до якої виявилася неготовою національна юстиція, — набрання чинності з 1.08.2018 згаданим протоколом. Він є ключем до отримання консультативних висновків ЄСПЛ у справах, які перебувають у провадженні національних судів. Але кому надається право стукати у страсбурзькі двері — поки що незрозуміло. На це претендують Велика палата Верховного Суду, його Пленум і не виключено, що касаційні інстанції.

За словами Г.Юдківської, для Суду головне — отримати запит саме від ВС, а від якого структурного підрозділу він надійде — вирішувати законодавцю. Разом з тим суддя висловила припущення, що та кількість рішень ВП ВС, які виносяться з перевагою в один голос, стане не найкращою концепцією для ініціювання консультативного висновку.

Виявилося, що не тільки на національному рівні чекають запуску нового інструменту, аби доопрацювати окремі аспекти. Нині в Євросуді також немає чіткої інструкції з мотивування відмов у наданні відповіді на запит.

Г.Юдківська висловила припущення, що перші прохання про консультацію надійдуть до Страсбурга саме з України або держав-сусідів. Та й навантаження на ЄСПЛ передбачається неабияке, адже, наприклад, у Румунії правом такого звернення, крім вищих судів, наділена також апеляційна юрисдикція.

«І чужому научайтесь...»

Водночас вона нагадала, що процес у Страсбурзі стосується лише вимог, указаних у заяві. Як зауважила Г.Юдківська, «ми не можемо дописувати за адвокатів». Хоча інколи, мабуть, дуже хочеться. Адже представники заявників нерідко випускають з уваги надважливі моменти і норми, а судді ЄСПЛ обмежені під час розгляду положеннями конвенції.

Через це детального вивчення потребує практика ЄСПЛ. Процес, звісно, трудомісткий, але без цього буде складно захистити права та свободи громадян. Сьогодні кожна друга українська заява не береться до розгляду саме через недостатнє обґрунтування. Хоча рішення національної юрисдикції начебто і містять посилання на конвенцію, але цим усе й обмежується.

Коли розглядалися скарги на кримінальне судочинство, часто Уряд посилався на недосконалість «старого» Кримінального процесуального кодексу. Втім, у 2012 році прийняли новий, а проблеми, схоже, залишилися. Тож, напевне, річ не в кодексі, а в застосуванні його норм органами слідства та судами. У страсбурзькій практиці навіть були випадки, коли особу звільнили з-під варти, послуговуючись висновками ЄСПЛ щодо наявності порушення конвенційних гарантій. Однак час, який у людини забрали неправомірним обмеженням волі, ніхто вже не поверне.

За словами Г.Юдківської, саме ст.5 конвенції в нашій державі зневажають найчастіше. Зокрема, модельне рішення у справі «Харченко проти України» мало б слугувати орієнтиром для загальних судів, хоча й прийняте з огляду на норми КПК 1960 року. Натомість залишається тільки сподіватися на майбутні зміни на краще.

Підстави пілотності

Присутні не могли не згадати знакового рішення у справі «Бурмич та інші проти України», через яке було заморожено права тисяч осіб. Г.Юдківська зауважила, що була проти його прийняття і в своїй окремій думці зазначила, що під час провадження не відбулося комунікації з Комітетом міністрів Ради Європи.

Утім, систематичне невиконання вердиктів державою не має перетворити Суд на машину для штампування рішень. Це був крок відчаю з боку ЄСПЛ, але він дозволив і надалі формувати правову практику для всіх європейських країн.

Водночас суддя зазначила, що такий механізм є індивідуальним і не може застосовуватися до інших держав, адже в ньому чітко визначено строки й умови для відновлення права заявників.

Відомо, що Міністерство юстиції розробило план, який у 2019 році має допомогти айсбергу невиконаних судових рішень зрушити з мілини. Однак не виключено, що цьому можуть завадити відразу дві виборчі кампанії, які очікують країну наступного року. Й естафета зусиль перейде вже до нового Уряду.

«Інформаційний тероризм»

Саме таким терміном, що невідомий ні знавцям конвенції, ні тлумачам Кримінального кодексу, охрестили злочин, винуватцями якого стали українські журналісти. Адвокати запитали Г.Юдківську про тотожні випадки з її практики та співвідношення злочину із правом на свободу слова.

Раніше суддя ЄСПЛ вже висловлювалася з приводу так званої мови ненависті, називаючи її вибухівкою сповільненої дії. Потужність такого підбурювання до насильства, на її думку, явно недооцінено. Тому Суд створив концепцію «відповідальної журналістики».

Разом з тим у практиці Євросуду зустрічаються протилежні прецеденти. Одна справа, коли злочинцями оголошують осіб, які відверто закликають до протиправних дій. Однак людей позбавляли волі й за суто пацифістські листівки на кшталт «Це не моя війна». Це у Страсбурзі, звичайно, визнали порушенням прав людини.

Схожим до українського питання, на думку судді, є ситуація зі свободою слова, що свого часу мала місце у Туреччині. Саме ці прецеденти, на її погляд, можуть стати у пригоді для нівелювання звинувачень в «інформаційному тероризмі».

Секрети пріоритету

Очікуваним для українців є розгляд скарг, що стосуються втрати або пошкодження майна на переділених українських територіях. Нині у Страсбурзі слухання чекають дві справи: «Україна проти Росії І» — щодо Криму та «Україна проти Росії ІІ», яка стосується території Донбасу. Вони, безумовно, є пріоритетними для Суду, попри те що там на розгляді перебуває близько 100 тис. справ.

Наразі перед Великою палатою ЄСПЛ стоїть завдання з’ясувати питання юрисдикції. Розгляд цих знакових заяв заплановано або на кінець поточного року, або на початок наступного. І це, звісно, неабияка швидкість, адже ідентичний грузинський випадок розглянули у 2018-му, тобто через 10 років після подій.

Багато питань стосувалося можливості звернення до Євросуду осіб, які стали жертвами незрозумілого арешту майна, хоча вони не є учасниками кримінального провадження. Такі безправні власники вже вичерпали всі передбачені національним законодавством засоби захисту, втім, не змогли добитися повернення власності.

Звичайно ж, така ситуація є прийнятною для розгляду лише після завершення процесу оскарження у національних інстанціях, але в Страсбурзі пріоритету їй не нададуть. Та й справ щодо «спецконфіскації» у Суді вже вдосталь. Першості удостоюються лише питання життя та смерті — у буквальному розумінні цих слів.

Утім, у певних випадках Суд може використати інструмент прискорення. Наприклад, коли скарга набуває політичного відтінку і рішення цікавить усю державу, як це і відбувалося де-факто.

Загалом суддя висловила прагнення до пришвидшення розгляду справ у Страсбурзі. Однак для цього необхідні нові механізми або суттєве зменшення кількості звернень, наприклад, через більш відповідальне ставлення держави до прав і свобод своїх громадян.

У грудні цього року Г.Юдківська планує новий візит до Києва. Тоді вона виступить із лекцією, що буде присвячена правам людини у сучасному світі. 

 

КОМЕНТАР ДЛЯ ЗіБ

Ганна ЮДКІВСЬКА,
суддя Європейського суду з прав людини від України:

— Ми дуже сподіваємося, що новоствореному інституту конституційної скарги вдасться розвантажити Європейський суд з прав людини. Але спочатку маємо оцінити його дієвість як інструменту захисту, що необхідно використати перед тим, як звертатися до Страсбурга. Його закріплення зумовить обов’язковість звернення до Конституційного Суду перед зверненням щодо безпосереднього захисту прав людини. Інакше ми будемо змушені повертати заяви через невичерпання національних засобів захисту.