Закон і Бізнес


Адвокат без успіху

Цивілісти з ВС довели, що головною винуватицею негараздів у суспільстві є Феміда


№30 (1380) 28.07—03.08.2018
ІВАН СЛОБОДЯН
6894

У Верховному Суді по-різному оцінюють значення адвокатури в судовому процесі. Причиною такого висновку стали два рішення, прийняті з різницею в кілька тижнів, які містять діаметрально протилежні аргументи щодо ролі цього інституту для правосуддя.


За відсотком інституту не побачили

Йдеться про рішення колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.05.2018 (справа №466/1367/16-а) та колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2018 (справа №462/9002/14-ц).

У травневому рішенні «адміністративники» наполягали на особливостях адвокатури як суб’єкта суспільних відносин: «Ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної та належної правової допомоги в поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень». Далі висновується, що «у контексті сказаного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя».

Утім, їхні колеги-цивілісти не вважають представників цього інституту співавторами судових рішень. Вони виходять із того, що ухвалення рішення в конкретній справі «не є результатом наданих адвокатами сторін послуг». Таку тезу КЦС висловив на обґрунтування задоволення вимог про скасування пункту договору щодо надання юридичних послуг, який закріплював гонорар адвоката.

КЦС дійшов висновку, що судове рішення не належить до об’єктів цивільних прав, а тому не може бути предметом договору про надання юридичних послуг. «За своїм змістом і правовою природою, така винагорода не є ціною договору», — констатується в рішенні.

Саме на цій підставі пункт про 10% додаткової винагороди адвокату в разі позитивного для позивача рішення визнаний таким, що суперечить основним принципам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства.

В адвокатському середовищі позиція КЦС очікувано викликала бурхливу реакцію. Одні вважають, що це рішення можна обійти, пов’язавши гонорар не з позитивним судовим рішенням, а з досягненням мети представництва інтересів клієнта. Інші пропонують не вигадувати, а просто заносити до чорного списку клієнтів, які після перемоги в суді відхрещуються від попередніх домовленостей.

«Творимо правосуддя разом»

«Якщо логічно продовжити таку позицію суду, то виходить, що позитивний результат для клієнта не залежить від якості роботи його адвоката», — звернув увагу голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Олександр Дроздов у коментарі для «ЗіБ. На його думку, це не узгоджується зі статусом інституту адвокатури та гарантіями незалежності. «До речі, на невідповідності такого висновку принципу змагальності наголосив суддя Василь Крат, висловивши окрему думку в справі», — додав очільник ВКДКА.

«Фактично ми можемо порушувати питання про невідповідність висновків КЦС ч.1 ст.59 Конституції, яка кожному гарантує право на професійну правничу допомогу, — зауважив він. — А це прямо пов’язано з проблемою забезпечення справедливості правосуддя».

Як можливий вихід із цієї ситуації голова ВКДКА називає врегулювання питання в законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». «Оскільки ми творимо правосуддя разом, буде доцільно запропонувати прив’язати розмір гонорару до зарплати суддів Верховного Суду», — вважає О.Дроздов.

Справедливість в абсолюті

Утім, розбіжність касаційних судів у цьому питанні неодмінно призведе до розгляду спору вже на рівні Великої палати ВС. І позиція КАС виглядає більш переконливою з погляду не тільки законодавства, а й структури Конституції. Адже адвокатура разом із прокуратурою прямо зазначені в розділі «Правосуддя». Тобто конституцієдавець жодним чином не ставить під сумнів причетність цих інститутів до здійснення правосуддя. І це не їхнє право, а обов’язок.

Шкутильгає й висновок КЦС про те, що судове рішення не є результатом наданих послуг. Бо самого рішення не було б, якби адвокат не склав і не подав позовної заяви, додавши до неї необхідні докази та виклавши правові аргументи. Його опонент також докладе руку до цього, надавши заперечення. І суд має оцінити, чиї доводи переконливіші, а не самостійно встановлювати істину в справі.

З великою ймовірністю така позиція могла б використовуватися в адміністративному судочинстві з огляду на його завдання. Натомість, як бачимо, у КАС переважає протилежна думка щодо впливу та значення професійності представників сторін для остаточного рішення суду.

Утім, позиція КЦС може бути виправдана тільки в разі дії принципу абсолютної справедливості. Тобто громадянин лише висловлює свої вимоги до іншої сторони, а суд визначає, які докази чи свідки йому потрібні, які норми поширюються на ці правовідносини тощо. Так само прокурор тільки формулює обвинувачення, а суд вирішує, як його довести та які слідчі дії провести. Тоді ні адвокат, ні прокурор у судах не потрібні.

Дуже доречним такий висновок буде для недбайливих адвокатів, які поразку в процесі тепер можуть пояснювати посиланням на КЦС: «Я не міг нічого вдіяти, бо навіть ВС говорить, що від якості наданих мною послуг судове рішення не залежить».

Разом з тим це рішення КЦС б’є рикошетом по довірі до судової системи й додає аргументів політикам, які вказують на Феміду як на головну винуватицю негараздів у суспільстві. Адже виходить, що не адвокат не зміг відстояти законні інтереси громадянина, а саме суд не захотів цього зробити; не прокурор подав неналежні докази чи немотивоване клопотання, а суд відпустив злочинця на волю, не знайшовши чи не вигадавши підстав для його покарання.

Отже, захистивши інтереси однієї людини, можливо, цілком законні, КЦС навів дуже небезпечне за наслідками обґрунтування. І буде добре, якщо колеги з ВП ВС виправлять ситуацію без шкоди і для правосуддя, і для адвокатури як його складової.