Суддя КС Василь Лемак:

«Для нас важливо, щоб суб’єкти правотворчості відчували вимоги конституційності із самого початку»

Суддя Конституційного Суду, доктор юридичних наук, член-кореспондент НАПрН, а також почесний викладач VII літньої школи з конституційного права Василь ЛЕМАК поділився із кореспондентом «З&Б» думками про зміну атмосфери в КС із приходом до нього науковців. Зокрема, щодо спільного прагнення до посилення конституційних цінностей у громадян і майбутніх правників.

«Суспільство має побачити Конституцію в дії»

— Василю Васильовичу, ви є одним із тих суддів, які вперше одягнули суддівську мантію. Чи переймаєте у колег науку забезпечення верховенства Основного Закону? Чи, можливо, вони дечому вчаться у вас?

— Переконаний, що мій прихід до Суду разом із Сергієм Головатим та Віктором Городовенком, призначеним позачерговим XІV з’їздом суддів, значною мірою вплинув на весь колектив. Так сталося, що за результатами конкурсу до складу КС увійшло 3 професори. І це, безумовно, вплинуло на процес обговорення складних конституційних питань.

— Як ви оцінюєте рівень конституційного права, яке сьогодні вивчають студенти, з позиції викладача?

— Річ тут навіть не в обсязі навчальної дисципліни, а в предметі, що містить доктрину. Коли до 20-річної діяльності КС виникають претензії, крім інших факторів, до цього призводить саме недостатній розвиток конституційного права. І так відбувається через те, що його пострадянська парадигма змінюється дуже повільно. Я навіть сказав би, що предмет конституційного права у наших вузах кардинально різниться від того, що викладають в європейських вишах.

Не співвідносяться навіть базові речі: поняття Конституції, джерел права. Через це ціле покоління юристів фрагментарно розуміє поле конституційного права.

У правничому середовищі, на превеликий жаль, вивчення Основного Закону посідає почесне другорядне місце і відповідних фахівців обмаль. Так сталося тому, що переважна більшість юристів поринула у цивільне та кримінальне право. Вони опираються на кодекси та закони і посилаються на норми Конституції лише задля дотримання формальностей. А розуміння її природи та основоположної ролі у правопорядку так і не виникло.

— Як можна донести до суспільства вагу конституціоналізму, як зробити його популярним?

— Вважаю, що його не потрібно популяризувати. Просто суспільство має побачити Конституцію України в дії. Коли це має відбутися? Спершу стиль політики повинен ґрунтуватися на Основному Законі. А якщо перетинаються його межі, в гру вступатимуть охоронці з Конституційного Суду.

Адже Суд може не тільки скасувати закон з мотивів його неконституційності, а й час від часу це робить. Утім, тут є і зворотний бік медалі. Творці норм повинні відчувати: є орган конституційної юрисдикції, який може перевірити їхню роботу та скасувати її результат, якщо він не відповідає Конституції.

І коли цей механізм запрацює, то не потрібно буде популяризувати найвищий український закон. Суспільство зрозуміє, що він містить правила гри, які не залежать від результатів виборів. Адже сенс, закладений в Основному Законі, фундаментальний і незмінний. І всі постулати, котрі він включає, є рішенням народу, яке не можна змінювати кожні 4—5 років.

«Комунікація є такою ж важливою, як і прийняття рішень»

— Окрім прийняття справедливих рішень, яких ще заходів має вживати КС для утвердження в суспільстві та політикумі розуміння необхідності дотримання Конституції?

— Ми називаємо це комунікацією. Голова КС Станіслав Шевчук разом із суддями постійно проводить зустрічі з громадськістю. Ми розповідаємо про природу своєї діяльності та силу своїх повноважень. І вважаємо, що ця частина роботи є такою ж важливою, як і прийняття рішень.

Крім того, ми не просто їх ухвалюємо, а проводимо моніторинг виконання. І, звичайно ж, реагуємо, коли їх не дотримуються.

— Якщо порівнювати із конституційними судами інших країн, то чи можна сказати, що там також відбувається протистояння Суду і парламенту?

— Це не можна вважати протистоянням. Потрібно розуміти, що там, де є парламент, в якому працюють представники народу, приймаються рішення, які трансформуються у закон, але напередодні перевіряються органом конституційного контролю. У цьому і полягає сенс моделі провідного теоретика права Ганса Кельзена.

Тому суспільство не має дивувати скасування актів парламенту: це дієвий прояв взаємодії та противаги між гілками влади. Це нормальна практика.

Питання лише в тому, наскільки належним є розуміння ролей інституцій. Ще раз підкреслю: для нас важливо, щоб суб’єкти правотворчості відчували вимоги конституційності із самого початку. Таким чином, рівень відповідальності законодавця — це перший фактор конституційності, для закріплення якого необхідна правосвідомість народних обранців і розуміння незалежного КС, який здатен скасувати акт, якщо він не відповідає базисним принципам, і тим самим відновити дію Основного Закону.

«Суд не чекає, коли норма завдасть шкоди»

— Конституційний суд якої країни є для вас взірцем?

— Федеральний Конституційний суд Німеччини.

— Але ж через нього проходить близько 6 тис. конституційних скарг на рік.

— Так, щороку там розглядають від 5 до 6 тис. скарг. Але з усієї кількості задовольняють 1—3%. І це теж нормальний показник.

До речі, до нашого профільного закону ми включили деякі з параметрів саме німецького КС. Але для нас важливо, що рішення, прийняті КС ФРН, мають безумовний авторитет для політичної системи і для простих громадян. Рівень довіри до цієї інституції значно більший, ніж до інших державних органів. Саме досягнення таких показників ми й прагнемо.

— Як ви сприймаєте модель конституційної скарги у Сполучених Штатах, де можна оскаржити норму, яка ймовірно завдасть шкоди у невизначеному майбутньому?

— У Сполучених Штатах роль конституційного суду виконує верховний суд. Там розуміння конституційності завжди пов’язане із розглядом конкретної справи. І ВС США у таких випадках виступає учасником-інстанцією. У нас природа інституту дещо інша.

Коли Уряд чи Президент підписують міжнародний договір, вони можуть звернутися до нас щодо конституційної оцінки ще до того, як угода стане законом. За цим же принципом відбувається внесення пропозицій щодо змін до Основного Закону. Ми здійснюємо так званий превентивний контроль, оцінюючи потенційну норму на конституційність.

Це і є підтвердженням того, що Конституційний Суд не чекає, коли норма завдасть шкоди. Хоча скасовує саме чинні норми.

— А якими конституційними механізмами можна заповнити лакуну, що утворилася після прийняття рішення КС, співавтором якого ви є? Маю на увазі скасування закону «Про всеукраїнський референдум».

— Передусім потрібно розуміти, що закону як такого не було. Його метою було порушення Конституції. Тому і скасування його частин не надало б народу можливості для волевиявлення.

У цьому випадку лакуну створив не КС, а парламент, коли прийняв закон. Адже навіть у пояснювальній записці до скасованого акта йшлося про можливість зміни Основного Закону на референдумі. У Верховній Раді прекрасно розуміли, що змінити його законом апріорі неможливо, тому що сама Конституція визначає інший механізм.

— Проте ви могли б ініціювати відновлення дії попереднього закону в тому ж рішенні?

— Ні, не могли. Адже колишній закон, датований 1992 р., також не співвідносився з Конституцією. Механізм референдуму має включати випадки його проведення, закріплені саме в акті найвищої юридичної сили.

У цьому й полягає суть конституціоналізму, і саме в такий спосіб можна забезпечувати автентичне верховенство права.