Закон і Бізнес


Примушування до сексу

Держава зобов’язана карати за приневолення людини


№30 (1380) 28.07—03.08.2018
Валентина МИХАЙЛОВА
1751

Здавалося б, про яке рабство чи підневільний стан може йти мова у ХХI ст. в європейській країні?! Проте у Страсбурзі час від часу розглядають і такі скарги, оскільки під ці категорії підпадає, зокрема, примушування до заняття проституцією.


Через проблеми в родині З. росла спочатку в прийомній сім’ї, а потім у притулку, де здобула фах офіціанта. Проте влаштуватися на роботу ніяк не виходило. У Фейсбуку вона познайомилася з якимсь Т., колишнім поліцейським, котрий представився другом її батьків.

Вони кілька разів зустрічалися в кафе, і в липні 2011 р. дівчина попросила знайти їй роботу. Чоловік запропонував поїхати до його друга, який може допомогти з працевлаштуванням. З. і не підозрювала, що «робота» полягала в наданні сексуальних послуг. Причому як клієнтам, так і її новому співмешканцеві, котрий поселив дівчину в себе вдома, де вона, власне, і «працювала».

Лише через 3 місяці їй вдалося втекти до знайомого, а ще через рік дівчина звернулась із заявою в поліцію. Таке зволікання З. пояснила тим, що чоловік усіляко погрожував їй та її сім’ї.

З’ясувалося, що T. вже був засуджений на 6,5 року за злочини, пов’язані зі звідництвом і зґвалтуванням. Вийшов умовно-достроково в травні 2009-го. Поліція провела обшук на квартирі T., де серед іншого виявила кілька частин від автомата, а також мобільні телефони й упаковки презервативів.

Колишнього поліцейського звинуватили у втягненні в заняття проституцією, і справу доволі швидко передали до суду. Та судді… виправдали Т.

У самому рішенні констатується, що «обвинувачений передав жертві мобільний телефон, аби з нею могли зв’язатися клієнти; жертва дійсно надавала сексуальні послуги у квартирі, де вона жила з обвинуваченим; 5 чи 6 разів обвинувачений приводив жертву до клієнтів, де вона надавала сексуальні послуги». Проте, на думку суду, дівчина сама погодилася на таку «роботу», а її свідчення про побої та примушування до сексу визнали плутаними й непереконливими.

Подальші оскарження не принесли результату.

В Європейському суді з прав людини на цю ситуацію поглянули під іншим кутом зору. У рішенні від 19.07.2018 у справі «S.M. v. Croatia» підкреслюється, що, на відміну від більшості основних положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, §1 ст.4 не передбачає ніяких винятків або відступів навіть у разі надзвичайного становища, що загрожує життю нації.

Торгівля людьми часто описується як форма сучасного рабства, і тому Суд уважає, що вона сама собою є образою людської гідності й несумісна з демократичними та конвенційними цінностями. У контексті заборони, передбаченої ст.4 конвенції, немає необхідності класифікувати її як «рабство», «підневільний стан» або «примусова праця». Певні елементи торгівлі — поводження з людьми як з товаром, ретельний нагляд, обмеження в пересуванні, використання насильства та погроз, погані умови життя й роботи, а також невелика або ніяка оплата — охоплюють ці 3 категорії.

ЄСПЛ підтвердив, що ст.4 конвенції накладає на держави обов’язок переслідувати в судовому порядку будь-які дії, спрямовані на тримання людини в ситуації рабства, підневільного стану чи примусової праці.

Суд не угледів того, що «влада зробила серйозну спробу всебічно вивчити всі обставини, які були б важливими для оцінки того, чи мало місце примушування до проституції». Зокрема, не дано оцінки вилученню у квартирі Т. кількох частин автомата, а також свідченням друга З., який заявив, що обвинувачений погрожував дівчині у Фейсбуку, наводячи приклади того, що трапляється з тими, хто відмовляється йому коритися.

Також суд не взяв до уваги того, що у світлі боротьби з торгівлею людьми в національному й міжнародному законодавстві для кваліфікації таких дій як злочинів згода потерпілого значення не має.

Крім того, не було враховано, що перші свідчення в суді дівчина давала в присутності обвинуваченого. Лише на її настійне прохання Т. був згодом видалений із залу. Як зазначено в рішенні, цей факт міг уплинути на психологічний стан З. й зумовити плутаність її показань.

Тому Суд зробив висновок, що, попри надану заявниці правову допомогу, державні органи не виконали своїх обов’язків за ст.4 конвенції. У вигляді моральної компенсації за це порушення ЄСПЛ зобов’язав виплатити дівчині €5000.