Закон і Бізнес


Голова ВКДКА Олександр Дроздов:

«Судді створюють небезпечну практику, яка може вдарити по їхньому авторитету й гарантіях»


Олександр Дроздов: «Судді створюють небезпечну практику, яка може вдарити по їхньому авторитету й гарантіях»

№29 (1379) 21.07—27.07.2018
ІВАН СЛОБОДЯН
215299

Неприємна процедура дисциплінарної відповідальності адвокатів час від часу наражається на критику невдоволених отриманими результатами сторін. І залежно від статусу та можливостей останніх негатив може поширюватися на експертів, громадських активістів, журналістів і формувати в суспільстві уявлення про реальні або удавані хиби і потреби в реформуванні… Оскільки критерієм істини залишається практика, «ЗіБ» вирішив поговорити з головою Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Олександром ДРОЗДОВИМ про наявні проблеми та перепони застосування у храмах Феміди профільного закону й правил адвокатської етики.


«Деякі суди скасовують рішення КДКА, що виносилися не за «пропискою» правника»

— Олександре Михайловичу, як часто і наскільки успішно ВКДКА буває у судах?

— За даними секретаріату, сьогодні налічується більш як 80 проваджень в адміністративній юстиції. Майже в усіх комісія виступає як відповідач. Невелику частину становлять процеси, де нас залучають як третю особу, а от самі наразі не позиваємося взагалі.

У І півріччі цього року судовими рішеннями було завершено 10 процесів, у 8-ми з яких перемогу отримала ВКДКА. Вважаю це досить непоганим показником. Тим більше що навіть у справах, де суд став на сторону опонента, маємо досить вагомі аргументи та не вичерпали національних засобів захисту.

— Тоді про них і поговоримо. Недавно у соцмережах обговорювали постанову Київського апеляційного адміністративного суду, якою вчергове поставлено під сумнів можливість перерозподілу дисциплінарних справ між регіонами…

— Це давня проблема з неоднозначною судовою практикою. Норма ч.3 ст.33 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», на перший погляд, досить категорична: дисциплінарне провадження стосовно адвоката має здійснюватися кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в ЄРАУ. Винятків із цього правила профільним законом не передбачено. Тому деякі суди, спираючись лише на це положення, скасовують рішення КДКА, що виносилися не за «пропискою» правника. Але чи можна застосовувати норму й здійснювати провадження, якщо орган, наприклад, не діє? З урахуванням цього є інша точка зору та відповідна судова практика.

Нагадаю, що регламент ВКДКА та правила адвокатської етики, ухвалені на виконання закону та для забезпечення реалізації принципів та засад провадження адвокатської діяльності, встановлюють необхідність скерування заяви про дисциплінарний проступок адвоката до КДКА іншого регіону у трьох випадках:

• задоволення відводу чи самовідводу більшості членів дисциплінарної палати, які мали розглядати скаргу;

• відсутності з різних причин кворуму на засіданнях регіональної комісії, в тому числі якщо така комісія не сформована;

• у справах, пов’язаних із адвокатами, яких обрано до органів адвокатського самоврядування, якщо вони є скаржниками або їх звинувачують у порушенні етичних правил.

У перших двох випадках потреба перерозподілу пов’язана із забезпеченням провадження як такого, в останньому — зумовлена необхідністю неупередженого та об’єктивного розгляду скарг та уникнення конфлікту інтересів. У ЄДРСР можна знайти кілька рішень, що ґрунтуються саме на такій позиції.

До речі, ці положення були прописані у регламенті ВКДКА мало не на її першому засіданні після ухвалення профільного закону.

— По суті правильно, але ж профільний закон і dura, sed lex. І застосуванню підлягає правовий акт, що має вищу юридичну силу. Хіба не так?

— Звісно, так. І озвучувалися пропозиції скасувати норми ПАЕ щодо перерозподілу справ до вирішення цієї проблеми на законодавчому рівні. Втім, не піддаючи сумніву справедливість крилатого виразу, слід дивитися трошки глибше.

Формальне застосування ч.3 ст.33 закону окремо від інших правових норм має наслідком блокування в деяких випадках процедури дисциплінарного провадження щодо адвокатів. Тобто, ухвалюючи подібні рішення, судді створюють небезпечну практику, яка може вдарити по їхньому авторитету і гарантіям.

— Яким чином?

— Ідеться про випадки, коли принцип пріоритету інтересів клієнта входить у конфлікт з етикою відносин у судовому засіданні. Надмірна наполегливість і принциповість у відстоюванні захисником інтересів клієнта іноді перетинає межу і може розцінюватися суддями як неповага. Ми маємо чимало скарг від суддів із цього приводу. І розгляд таких скарг з різних причин може виявитися заблокованим, наприклад, через відводи (самовідводи) членів дисциплінарної палати, відсутність кворуму.

— Які ще норми у цій ситуації слід брати до уваги, крім спірної ст.33?

— Дисциплінарні органи адвокатури та провадження, які вони здійснюють, мають відповідати вимогам ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А вона гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Нагадаю: в рішеннях у справах «Albert and Le Compte v. Belgium» та «Gautrin and Others v. France» Європейський суд з прав людини висловив правову позицію з приводу того, що професійні дисциплінарні органи є квазісудовими. Тому з огляду на приписи закону українські суди, розглядаючи справи, пов’язані з перерозподілом дисциплінарних проваджень, зобов’язані застосовувати як джерело права і ст.6 конвенції, і практику ЄСПЛ, у тому числі в частині тлумачення та забезпечення безсторонності. Сподіваюся, цю проблему буде вирішено у Верховному Суді.

«ВКДКА в системі органів адвокатського самоврядування є апеляційним органом»

— Це той суд, який у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наприкінці травня «позбавив» ВКДКА можливості порушувати дисциплінарні провадження?

— Так, той самий. Недавно ми отримали постанову, винесену за нашою скаргою, і були, м’яко кажучи, здивовані позицією касації. Будемо ініціювати внесення питання на розгляд Великої палати ВС. Адже такий прецедент є хибним.

За майже 6 років дії профільного закону в судах неодноразово оскаржувалися рішення ВКДКА. В тому числі рішення, за якими комісія порушувала справи. Але правомірність застосування цього повноваження судами, зокрема вищими, ніколи не піддавалася сумнівам.

— Що ж тоді сталося? Розкажіть про обставини справи та аргументи ВС.

— Фактично Верховний Суд вирішив обмежити ВКДКА в реалізації права ухвалювати нове рішення, яке прямо прописане в законі. Згідно з ч.5 ст.52 комісія за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність КДКА вправі ухвалити чотири види рішення:

• залишити скаргу без задоволення, а рішення КДКА — без змін;

• змінити рішення;

• скасувати його та ухвалити нове;

• направити справу на новий розгляд і зобов’язати регіональну комісію вчинити певні дії.

Регіональна КДКА ухвалила рішення про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката, яке було оскаржене до ВКДКА. Проаналізувавши матеріали, ми скасували це рішення та ухвалили нове — про порушення справи та направлення матеріалів на розгляд до тієї ж КДКА. Адвокат оскаржив наше рішення до суду.

Позиція, яку врешті підтримав Верховний Суд, ґрунтувалася на тлумаченні положень ч.3 ст.33 та ст.37 закону: дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється регіональною КДКА, а порушення дисциплінарної справи є однією зі стадій провадження. Із цього випливав висновок, що повноваження порушувати справи є лише у регіональних комісій.

Наші посилання на ст.52 щодо повноваження скасовувати рішення КДКА та ухвалювати нове апеляція, «попри правомірність цих тверджень», назвала «хибними». Мовляв, повноваження порушувати дисциплінарну справу начебто необґрунтовано закріплене в дефініції «ухвалити нове рішення».

— А право скасувати рішення про порушення справи?

— Тут, на думку колегії суддів КАС, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури діяла в межах наданих їй повноважень. Ішлося про їх перевищення лише в частині ухвалення рішення про порушення справи.

Але така позиція є хибною. Якщо реалізовувати повноваження так, як пропонує суд, то ми маємо скасувати рішення і повернути матеріали до регіону? Але така практика, знову ж таки, є небезпечною. У дисциплінарній палаті ретельніше проаналізують обставини справи і, припустімо, винесуть рішення про відмову в порушенні справи. Знову до ВКДКА, знову скасовуємо і повертаємо. Що тоді буде з річним присічним строком притягнення до відповідальності адвоката, який, наприклад, неетично поставився до судді? Якось нелогічно…

— Логіка — логікою, а якщо дивитися з позиції dura lex?

— Що стосується правових аргументів, то нам, на жаль, не вдалося донести їх суддям касаційної інстанції особисто. Попри клопотання про участь у судовому засіданні, нашого представника вирішили не запрошувати, хоча питання не можна назвати малозначним. Чи була в цьому випадку дотримана об’єктивність розгляду справи — питання риторичне.

Ми переконані, що норма закону стосовно місця провадження справи жодним чином не порушувалася. Достатньо згадати, що стадія порушення справи у дисциплінарному провадженні (ст.37) є другою. Перша — проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката. Тобто до моменту ухвалення ВКДКА рішення дві стадії провадження вже минули, а здійснювала їх регіональна КДКА за адресою робочого місця адвоката, як того вимагає закон.

Також, коли ставлять за провину перевищення повноважень, не враховують того факту, що ВКДКА в системі органів адвокатського самоврядування є апеляційним (а не рівнозначним регіональним КДКА) органом.

Доречно згадати, що згідно з Положенням про ВКДКА (з урахуванням ст.52 закону комісія діє відповідно не лише до законів, але й положення) ухвалення нового рішення ВКДКА передбачає прийняття нею рішень, які, за законодавством, має право приймати кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури регіону з огляду на стадію дисциплінарного провадження.

Якщо застосовувати термінологію судового процесу, то йдеться про перегляд рішення апеляційною інстанцією.

Між іншим, такі аргументи були сприйняті тими ж судами (першої та апеляційної інстанцій) в інших справах, де було зроблено висновок про правомірність ухвалення ВКДКА нових рішень про порушення дисциплінарної справи стосовно адвокатів.

— Виходить, що суди, на позицію яких пристав ВС, помилилися у визначенні статусу ВКДКА та її місця в системі дисциплінарних органів адвокатського самоврядування?

— І це, на жаль, не єдиний випадок. Іноді плутанина відбувається з розумінням повноважень дисциплінарних органів та судових установ, що має наслідком перевищення останніми повноважень. Сьогодні маємо в провадженні справу, де столичний суд настільки занурився у вивчення обставин, що зробив у рішенні висновок про порушення адвокатом закону та правил адвокатської етики, на підставі чого скасував оскаржуване рішення ВКДКА.

Хоча відповідно до кодексу суд може або залишити рішення в силі, або скасувати його, повернувши справу на новий розгляд, але не перебирати функції органів, наділених владними повноваженнями.

«Ніхто не застрахований від подальших звернень до суду і чергових абсурдних процесів»

— Повернімося до плутанини зі статусами органів самоврядування. Як з ними розбираються суди?

— Розглядалося кілька позовів регіональних КДКА до ВКДКА з приводу рішень, ухвалених у дисциплінарних справах. Одне з останніх проваджень стосується справи, в якій ВКДКА скасувала рішення дисциплінарної палати про притягнення адвоката до відповідальності й ухвалила нове, яким закрила провадження.

У регіоні не погодилися із цим, і голова КДКА подає адміністративний позов про визнання протиправним та скасування цього рішення. Суд відкрив провадження, але на той час у нас уже фактично була чітка правова позиція, оскільки за аналогічної ситуації у 2015 році комісія вже вигравала справу.

По-перше, КДКА в таких випадках не є стороною провадження, оскільки, за законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», право оскаржувати до суду рішення у дисциплінарній справі мають лише адвокат або особа, яка ініціювала питання про відповідальність адвоката. По-друге, у дисциплінарному провадженні КДКА є органом, рішення якого переглядається. Жодних прав та інтересів КДКА порушено не було.

Як відомо, завданням адміністративного судочинства є захист порушених суб’єктивних прав особи в публічно-правових відносинах. Звернення до суду є способом такого захисту. Аби його надати, суд мусить переконатися, що, з одного боку, заявник дійсно має право або інтерес, про захист якого він просить, а з другого — це право було порушено відповідачем.

Крім цього, суб’єкт владних повноважень може бути позивачем в адміністративному суді лише на виконання повноважень і виключно у випадках, визначених законом. Але ж законом не передбачено можливості для КДКА оскаржувати рішення ВКДКА. Це також суперечить ідеї побудови і підпорядкування органів адвокатського самоврядування.

Обов’язковість рішень вищих органів ми також обговорювали під час одного із засідань Ради адвокатів України й окремим рішенням закріпили висновок про те, що в контексті приписів чинного законодавства «у КДКА відсутнє право на судове оскарження рішень ВКДКА».

Втім, незважаючи на ці аргументи, суд задовольнив позов КДКА. Нині чекаємо на розгляд в апеляційній інстанції.

— Які шанси, що там дослухаються до вашої позиції?

— Сподіваємося, що там візьмуть до уваги хоча б позицію ВП ВС, яка недавно також зробила висновок про можливість одного суб’єкта владних повноважень оскаржувати у суді рішення іншого суб’єкта владних повноважень. Щоправда, там ішлося про неможливість для Міністерства юстиції оскаржувати в суді рішення Вищої ради правосуддя про відмову в розгляді звернень щодо порушення суддями вимог стосовно несумісності.

У ВС нагадали про необхідність відмежування компетенційних спорів від оскарження актів індивідуальної дії. Мін’юст оскаржував рішення ВРП, які не стосувалися інтересів відомства, а мали безпосередній вплив лише на суддів, тобто були актами індивідуальної дії.

Аналогічну ситуацію маємо в адвокатурі. Втім, попри ще одне рішення, яке, переконаний, буде на нашу користь, ніхто не застрахований від подальших звернень до суду і чергових абсурдних процесів. Але все це в кінцевому підсумку йде на користь становлення інституту адвокатури, який розбудовується, крім іншого, завдяки розумним правовим позиціям, сформованим під час судових процесів і спорів з опонентами.