Закон і Бізнес


«Підозрілий період»

Стягнення отриманих від банкрута коштів порушує право власності


№28 (1378) 14.07—20.07.2018
Валентина МИХАЙЛОВА
6406

Потуги законодавців захистити інтереси кредиторів інколи призводять до того, що порушуються права інших компаній-контрагентів. Наприклад, коли певні операції визнаються підозрілими заднім числом.


Ні грошей, ні товару

До Європейського суду з прав людини звернулися Радостина Бояджиєва та болгарське ТОВ, які вскочили в халепу з постачанням медикаментів компанії К., яку згодом визнали банкрутом. Ні, гроші за товар вони отримали повністю, однак у вересні 2006-го інші компанії на чолі з фірмою Е. порушили справу про банкрутство покупця. При цьому кредитори довели в суді, що, позаяк компанія К. припинила розраховуватися з ними ще рік тому, то й початкову дату неплатоспроможності слід визначити 30.10.2005.

Суд порушив провадження та затвердив керуючого. Останній підготував список кредиторів і відповідно до норми закону про торгівлю, що була чинною на той момент, зажадав включення до ліквідаційної маси всіх платежів, здійснених у «підозрілий період» — від визначеної судом дати до моменту відкриття справи про банкрутство.

Згодом суд визнає всі угоди, укладені в цей період, недійсними. За позовами фірми Е. з Р.Бояджинової та товариства були стягнені €11275 та €17055 відповідно (в еквіваленті). Плюс проценти за прострочення та виконавчий збір.

Невизначеність і незахищеність

Тільки звернення у Страсбург дозволило домогтися справедливості. У рішенні від 5.07.2018 у справі «Boyadzhieva and Gloria International Limited EOOD v. Bulgaria» ЄСПЛ констатував, що «абсолютно не було доказів недобросовісності заявників». Натомість відповідно до чинного законодавства заявників позбавили майна, набутого ними від майбутнього банкрута, а суди не мали дискрецій у цій справі. Більше того, спірні платежі не призвели до зменшення активів банкрута, оскільки компанія отримала товар від заявників. Нарешті, не було надано жодних доказів того, що на момент прийняття коштів заявники могли бути обізнані про неспроможність покупця, про наявність у нього боргів.

Суд не влаштував аргумент уряду, який стверджував, що заявники могли б приєднатися до процесу неплатоспроможності компанії К. та вимагати повернення втрачених грошей. Тож у Страсбурзі констатували, що після того, як заявникам наказали повернути кошти, у них не було ефективних засобів для покриття збитків. А це порушило принцип правової визначеності та не забезпечило належного захисту права на власність.

Це, між іншим, згодом визнав і болгарський парламент, доповнивши у 2013 році законодавство додатковими умовами для визнання угод боржника недійсними. І Європейський суд для підтвердження своїх висновків послався якраз на пояснювальну записку до проекту та викладену в ній негативну оцінку практики застосування цієї норми. Зокрема, зазначалося, що «чинна норма може підірвати правову визначеність і не забезпечує достатнього захисту осіб», які перебувають у такій ситуації, як заявники. Також критикувався ризик нескінченно тривалих «підозрілих періодів».

Унесені зміни усунули ці недоліки — судам дозволили обирати, чи потрібно вважати певний платіж незаконним, а також обмежувати тривалість «підозрілих періодів». Крім того, не могли визнаватися недійсними укладені угоди та здійснені в рамках «звичайної ділової активності» платежі, а також у разі, якщо від контрагентів отримані товари або послуги.

Таким чином, ЄСПЛ мав усі підстави встановити, що в цій справі відбулося порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тепер із державного бюджету Болгарії доведеться компенсувати заявникам матеріальні збитки в сумі €16090 і €26350 відповідно (тобто втрачені гроші з усіма додатковими платежами) та ще й виплатити по €3000 як моральну шкоду.