Закон і Бізнес


Контрольований хабар

ЄСПЛ пояснив, коли боротьба з корупцією переходить межі та стає підбурюванням


№27 (1377) 07.07—13.07.2018
Валентина МИХАЙЛОВА
7074

«Хабарник повинен сидіти в тюрмі!» Часто саме під таким гаслом ведеться боротьба з корупцією. Проте у Страсбурзі уточнюють: використовувані для цього методи мають залишатися в межах конвенційних гарантій, щоб не допускати свавілля правоохоронців.


Заправка з доплатою

Заступник глави місцевої виконавчої влади Ельдар Чохонелідзе був затриманий під час одержання хабара в $10000. Здавалося, всі факти свідчили проти нього: мічені купюри в кишені піджака, сліди спеціальної фарби на пальцях, плюс — записи розмов із жінкою, яка звернулася до нього по сприяння в дозволі на будівництво АЗС.

Як з’ясувалося в ході судового розгляду, спочатку якась К. звернулася до керівника району, але той перенаправив її до свого заступника, котрий відповідав за розвиток інфраструктури регіону. Того ж дня Е.Чохонелідзе вислухав прохачку й пояснив, що, крім необхідних формальностей, від неї буде потрібно $20000 для губернатора, а ще $10000 — йому й іншим чиновникам, яких доведеться залучити для вирішення питання.

Жінка переповіла розмову представникам департаменту конституційної безпеки Міністерства внутрішніх справ. Генеральна прокуратура відразу ж погодила план ДКБ щодо проведення слідчих дій для викриття хабарника. Наступного дня Тбіліський міський суд санкціонував прихований нагляд за зустрічами заступника глави району з пані К., а також прослуховування їхніх телефонних розмов.

Потім жінка придбала ділянку землі в якоїсь Н. Е.Чохонелідзе негайно зв’язався з нотаріусом і начальником земельного кадастру району, щоб ті терміново зареєстрували ділянку за К.

Коли та принесла договір купівлі-продажу й витяг із земельного кадастру про право власності на ділянку, заступник глави району нагадав про $10000. При цьому підкреслив, що сума не покриває зборів, передбачених законом для видачі дозволу на будівництво. Цю розмову жінка знімала прихованою камерою.

Наступного дня вона знову з’явилась, і відразу після передання грошей працівники ДКБ ввійшли до кабінету й заарештували чиновника. У ході обшуку у внутрішній кишені піджака виявили мічені банкноти. Така ж речовина була як на пальцях рук, так і на костюмі посадовця.

Ще через 2 дні Е.Чохонелідзе висунули обвинувачення у вимаганні хабара у великому розмірі.

Невловимий свідок

У суді чиновник намагався довести, що став жертвою поліцейської провокації. Мовляв, допомагав співвітчизниці з доброї волі, оскільки вважав її дальньою родичкою, а гроші мав передати будівельній компанії як аванс за спорудження АЗС.

Пані К. зізналася, що назвалася родичкою посадовця, аби прихилити його до себе. Більше того, підтвердила, що $10000 призначалися будівельникам, а в ДКБ звернулася через підозри, що чоловік частину грошей збирається привласнити.

Крім того, виявилося, що договір купівлі-продажу ділянки був незабаром розірваний, а пані К. в одній з телепередач зізналася, що була таємним агентом ДКБ в чотирьох інших кримінальних справах.

Тоді втрутився прокурор, порушивши проти неї кримінальну справу за надання суперечливих показань. Однак це не спонукало до відмови від своїх слів. І лише коли жінку взяли під варту, вона підтвердила ті свідчення, які давала слідству. Проте в той же час заявила, що чиновник провів переговори з низкою будівельних компаній від її імені.

З’ясувалося, що спочатку задумувалося взяти на місці злочину главу району. Коли ж первинний план зазнав невдачі, правоохоронці вирішили зосередитися на заступнику. Також К. пояснила, що Н., яка нібито продала їй ділянку, також співпрацювала з ДКБ, де вони й познайомилися.

Захист вхопився за ці слова й зажадав викликати до суду другу учасницю операції. Проте прокуратура заявила, що її місцезнаходження не відоме. Суд не став наполягати й засудив Е.Чохонелідзе до 7 років тюрми.

В апеляційну інстанцію Н. також не змогли доставити, хоча її, за словами захисту, бачили сусіди. Правда, вона надіслала в суд лист, де пояснила, що не може залишити без нагляду хвору маму. Проте прокуратура заручилася свідченнями сусідів матері, що жінки давно вже немає в селі. Тбіліський апеляційний суд постановив, що Н. об’єктивно неможливо викликати на засідання.

Ґрунтуючись на наявних показаннях, суд не відреагував на твердження чиновника, що він став жертвою провокаторів ДКБ. Оскільки Верховний суд Грузії відхилив скаргу як неприйнятну, залишалася тільки надія на Страсбург. Утім, щоб дочекатися звідти вердикту, знадобилось 11 років.

Загальні гарантії

У рішенні від 28.06.2018 у справі «Tchokhonelidze v. Georgia» Європейський суд з прав людини нагадав, що використання таємних агентів для боротьби з тяжкими злочинами «вимагає чітких, адекватних і достатніх процесуальних гарантій допустимості поліцейських дій». Тим більше що суспільний інтерес не може виправдовувати використання доказів, здобутих у результаті підбурювання (див. п.36 рішення від 9.06.98 у справі «Teixeira de Castro v. Portugal» і п.50 рішення від 30.10.2014 у справі «Носко і Нефедов проти Росії»).

Виходячи із цього, Суд перевіряє дві складові таких гарантій: предметну та процесуальну. У першому випадку влада повинна довести, що були вагомі підстави для проведення операції, а також що до втручання поліції вже були зроблені перші кроки до діянь. Цей принцип відкидає, зокрема, будь-яку поведінку, яку можна тлумачити як спонукання до скоєння злочину. До таких дій можуть належати, наприклад, ініціатива в контакті із заявником, повторення пропозиції, попри відмову, наполегливе спонукання, обіцянка фінансової вигоди або заклики до співчуття.

Також ЄСПЛ розмежовує відомості, отримані від приватної особи та працівника поліції або інформатора. Тому, підкреслюється в рішенні, «вкрай важливо в кожному випадку встановити, чи був злочинний акт уже початий в той час, коли джерело почало співробітничати з поліцією».

Суд також установив, що межу між законним проникненням агента й підбурюванням до злочину з більшою ймовірністю буде порушено, якщо внутрішнє законодавство не встановлює чіткої процедури санкціонування та проведення таємних операцій. Особливо якщо їх не контролювали належним чином. Причому найбільш відповідним є судовий нагляд.

Обов’язок національних судів забезпечувати загальну справедливість розгляду вимагає, зокрема, щоб таємних агентів та інших свідків, які могли давати показання стосовно підбурювання, заслухали й піддали перехресному допиту. Принаймні суд повинен вказати причини відмови від цього.

А у відповідь — тиша

Що стосується «предметного» аспекту, то ЄСПЛ дійшов висновку, що все було в межах правил: чиновник озвучив суму хабара без усяких домовленостей. Хоча пані К. навряд чи можна вважати приватною особою, враховуючи її попередню співпрацю з ДКБ, немає доказів її активної та вирішальної ролі в підбурюванні до злочину.

А ось із процедурними гарантіями вийшла неув’язка. По-перше, незважаючи на неодноразові заяви Е.Чохонелідзе про те, що він став жертвою провокації з боку поліції, суди жодним чином не проаналізували обставин. Якби лінія захисту спрацювала, то докази, здобуті в результаті спецоперації, довелося б не брати до уваги. Отже, констатували у Страсбурзі, прокуратура мала взяти на себе тягар доказування того, що не було ніякого підбурювання, а отже, і порушення приписів §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте, як зазначено в рішенні, «повна тиша з боку прокуратури може бути пояснена об’єктивною неможливістю виконати необхідні дії щодо доказування через відсутність будь-якого офіційного дозволу й контролю за таємною операцією». Таким чином, Суд зауважив, що операцію не контролював ні суд, ні інший незалежний державний орган.

Цю прогалину мусили заповнити національні суди, але й вони не назвали будь-якої причини того, чому відповідні твердження повинні бути відхилені. Більше того, не змогли забезпечити допит ключового свідка Н., яка, ймовірно, була ще одним таємним агентом. Це, як наголосив Суд, порушило принцип змагальності, а також положень п.«d» §3 ст.6 конвенції.

Зважаючи на відсутність законодавчої бази для проведення таємної операції, на нездатність прокуратури нести тягар доказування та нереагування суду на твердження заявника про підбурювання, ЄСПЛ констатував, що кримінальна справа була несумісна з поняттям справедливого судового розгляду. Відповідно, відбулося порушення норм §1 ст.6 конвенції.

Утім, для самого колишнього посадовця таке рішення навряд чи можна вважати задовільним. Він устиг відсидіти за ґратами майже 3 роки, поки наприкінці 2008-го не був помилуваний. Замість €50000, в які чоловік оцінив моральну шкоду, він отримає тільки €2500.

Зате тепер висновки Суду зможуть використовувати інші потерпілі від поліцейського підбурювання. І не тільки в Грузії.