Вади досудового розслідування
Докази, здобуті на підставі постанов прокурора про проведення НС(Р)Д, не долучених до матеріалів провадження, є недопустимими. Такий висновок зробив ВС в постанові №748/3070/15-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
12 квітня 2018 року м.Київ №748/3070/15-к
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — БІЛИК Н.В.,
суддів: КРАВЧЕНКА С.І., ЄМЦЯ О.П. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 20.07.2017 у кримінальному провадженні №12015270000000254 за обвинуваченням
Особи 2, Інформація 1, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.307, ч.2 ст.307 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 29.02.2016, Особу 2 визнано невинуватим у пред’явленому йому обвинуваченні за ч.1 ст.307, ч.2 ст.307 КК та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК у зв’язку з недоведенням учинення кримінальних правопорушень.
Вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 20.07.2017 задоволено апеляційну скаргу прокурора, вирок місцевого суду скасовано та постановлено новий, яким Особу 2 засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі:
за ч.1 ст.307 КК — на 4 роки;
за ч.2 ст.307 КК — на 6 років з конфіскацією майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК Особі 2 призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.
Згідно з обвинувальним актом органами досудового розслідування Особа 2 обвинувачувався у вчинені кримінальних правопорушень за таких обставин:
Особа 2 у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці незаконно придбав амфетамін, маса якого (основи) становить 0,05190 г та яку 17.07.2015, зберігаючи при собі, переніс до ділянки місцевості на узбіччі біля повороту з автомобільної дороги до с.Кошівки Чернігівської області та в цей же день, о 22:45, незаконно збув Особі 3 за 150 грн.
Крім цього, продовжуючи свою злочинну діяльність, Особа 2 повторно в невстановлені досудовим розслідуванням час та місці незаконно придбав амфетамін, маса якого (основи) становить 0,01433 г та яку 12.08.2015, зберігаючи при собі, переніс до станції технічного обслуговування автомобілів на вул.Любецькій,10 у с.Кошівці Чернігівської області та в цей же день, о 18:42, незаконно збув Особі 3 за 300 грн.
Районний суд дійшов висновку про недоведеність вчинення Особою 2 зазначених кримінальних правопорушень, послався на те, що постанови про проведення негласних слідчих (розшукових) дій винесені з порушенням вимог кримінального процесуального закону, докази, здобуті на підставі цих постанов, є недопустимими, відсутнє відповідне процесуальне рішення про залучення особи, яка здійснювала оперативну закупку, у матеріалах відсутні відомості про дозвіл суду на проведення таких негласних слідчих дій, як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, проведення аудіо-, відеоконтролю особи. Врахувавши наведене, місцевий суд дійшов висновку, що в судовому засіданні неможливо перевірити законність здійснення та достовірність результатів оперативної закупки, обвинувачення ґрунтується на припущеннях та недопустимих доказах, отриманих і складених з істотним порушенням кримінального процесуального закону, а також убачається наявність провокації злочину з боку правоохоронних органів. Врахувавши наведене, а також те, що можливість для збору додаткових доказів вичерпано, суд постановив виправдати Особу 2 за чч.1, 2 ст.307 КК.
Апеляційний суд не погодився з таким рішенням та постановив свій вирок, яким засудив Особу 2 за чч.1, 2 ст.307 КК, зазначивши, що місцевий суд із досліджених доказів зробив помилкові висновки, всі докази в провадженні є належними й допустимими, узгоджуються між собою та доводять винуватість особи.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Бабинець С.П. просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Захисник зазначає, що апеляційний суд, усупереч ст.404 КПК, не дав оцінки всім доказам в їх сукупності, не звернув уваги на наявність провокації злочину з боку правоохоронних органів, невстановлення підстав для проведення оперативно-розшукових заходів. Відсутність прямих доказів скоєння злочинів Особою 2 вказує на те, що вирок апеляційного суду не містить докладних мотивів згоди з доводами апеляційної скарги прокурора та підстав відхилення доводів засудженого.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні суду касаційної інстанції підтримав свою скаргу, засуджений Особа 2 підтримав доводи захисника та просив скасувати вирок апеляційної інстанції щодо нього.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.
Мотиви суду
Відповідно до ст.433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення в межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Відповідно до вимог ч.1 ст.412 КПК істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Згідно зі ст.2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст.17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення та має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено відповідно до закону.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Суд зобов’язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції, міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких дано Верховною Радою, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду та практики Європейського суду з прав людини, ст.62 Конституції (презумпція невинуватості) та ст.6 конвенції.
У рішеннях у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 6.12.98 Європейський суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п.150, п.253).
Відповідно до змісту ст.92 КПК обов’язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Суд оцінює надані сторонами докази відповідно до ст.94 цього кодексу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно з вимогами ст.370 КПК судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Положеннями ч.2 ст.420 цього кодексу передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК мотивувальна частина обвинувального вироку, крім іншого, повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється тільки за умови, коли в ході судового розгляду винність обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена належними та допустимими доказами.
Проте вирок апеляційного суду щодо Особи 2 вказаним вище вимогам закону не відповідає.
З тексту вироку вбачається, що суд формально перерахував докази, якими він підтверджує винуватість Особи 2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених чч.1, 2 ст.307 КК, проте, усупереч ст.94 КПК, не дав цим доказам оцінки з точки зору їх належності та допустимості. Суд апеляційної інстанції не спростував висновків місцевого суду про недопустимість таких доказів, як постанов про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та протоколів за результатами їх проведення, а також протоколів за результатами проведення таких негласних слідчих дій, як зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, аудіо-, відеоконтролю особи, протоколів помітки грошових купюр від 6.08.2015 та їх вручення 12.08.2015, протоколів огляду місця події та огляду Особи 2 від 12.08.2015 та інших доказів.
Спрос товуючи доводи суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16.03.2017, щодо необхідності дотримання сторонами кримінального провадження положень ст.290 КПК та відкриття сторонами одна одній усіх матеріалів після закінчення досудового розслідування, а також додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду, оскільки недотримання цих вимог є підставою для визнання судом відомостей, що містяться в них, недопустимими доказами. Усупереч наведеним вимогам закону, апеляційний суд послався на те, що постанови прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій мали гриф обмеження й не могли бути долучені до матеріалів провадження. Крім того, суд зазначив, що вказані постанови не є доказами в розумінні ст.84 КПК.
Проте апеляційний суд не взяв до уваги, що постанови прокурора та ухвали слідчого судді про проведення негласних слідчих (розшукових) дій є правовою підставою для проведення таких дій, у них зазначається вся наявна інформація, одержана в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів. Тобто саме із цих процесуальних документів суд може дійти висновку, чи були в органу досудового розслідування законні підстави для проведення оперативно-розшукових заходів, результати яких виступають доказами в кримінальному провадженні.
Також апеляційний суд не спростував тверджень місцевого суду про наявність у діях працівників правоохоронних органів ознак провокації злочину, що відповідно до позиції ЄСПЛ, викладеної у справах «Ваньян проти Росії», «Тейксейре де Кастро проти Португалії», підлягає ретельній перевірці під час судового розгляду.
Так само не звернув уваги апеляційний суд і на ту обставину, що стосовно особи, яка брала участь у проведенні оперативних закупок в Особи 2, здійснювалося досудове розслідування за фактом учинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК, що може свідчити про певну залежність зазначеної особи від правоохоронних органів. Також суд не взяв до уваги, що ця особа була безпосередньо знайома з Особою 2, а отже, застосування заходів безпеки щодо неї є безпідставним, а наданий із цього приводу доказ (повідомлення про застосування заходів безпеки) є недопустимим, оскільки не передбачений кримінальним процесуальним законом та не містить підстав для прийняття такого рішення.
Отже, висновок апеляційного суду про те, що наявні в кримінальному провадженні докази належні та допустимі, є передчасним, прийнятим без ретельного та всебічного їх дослідження й оцінки відповідно до ст.94 КПК. Вирок апеляційного суду не відповідає вимогам стст.370, 374, 420 цього кодексу, а тому підлягає скасуванню на підставі істотного порушення цим судом вимог кримінального процесуального закону.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника слід задовольнити, скасувати вирок апеляційного суду на підставі п.1 ч.1 ст.438 КПК та призначити новий розгляд у цьому суді. Під час нового розгляду апеляційному суду слід ретельно перевірити всі наявні в матеріалах кримінального провадження докази, дати їм оцінку відповідно до ст.94 КПК та прийняти обґрунтоване рішення відповідно до вимог закону.
Керуючись стст.434, 436 КПК, п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» КПК (у редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII), Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу захисника задовольнити.
Вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 20.07.2017 стосовно Особи 2 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Звільнити Особу 2 з-під варти.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.