Закон і Бізнес


Кроки до оновлення

Суддям пообіцяли, що їх остаточно реформують до кінця 2019 року


Керманичі самоврядних суддівських органів та вищої судової інстанції рішуче налаштовані підтримувати незалежність судової системи.

№24 (1374) 16.06—25.06.2018
ТАМАРА ВОЛІНА
13606

Судова реформа може завершитись у наступному році. Та, щоб вона була успішною, необхідно впровадити єдину правничу професію та забезпечити незалежність володарів мантій.


Дожити до 2019-го

Вже кілька років національне судочинство потерпає від найрізноманітніших пертурбацій. І ось нарешті посадовці заговорили про кінцевий термін його модернізації. На VI міжнародному судово-правовому форумі заступник глави Адміністрації Президента Олексій Філатов заявив, що інституційна реформа завершиться на початку 2019 року. Саме тоді, за прогнозами посадовця, будуть створені та почнуть функціонувати Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд.

Законодавча ж реформа, на думку чиновника, закінчилася 13 червня, коли був оприлюднений закон «Про Вищий антикорупційний суд». А ось завершення кадрової реформи залежить від Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка має переатестувати діючих служителів Феміди та укомплектувати володарями мантій новостворені суди. Саме тоді, підкреслив О.Філатов, судова реформа добіжить кінця.

Однак фініш реформи не гарантує її успіху. Зусилля реформаторів можуть виявитися марними, якщо дві інші невід’ємні складові сфери правосуддя — адвокатура та прокуратура — не спроможуться функціонувати на однакових засадах із судами. А головне — реформа приречена, якщо її натхненникам не вдасться забезпечити незалежність судової влади.

Звертають увагу у ВРП і на кримінальні провадження, відкриті стосовно суддів за ст.375 Кримінального кодексу. Насторожує членів ВРП те, що таких проваджень вже нараховуються сотні, а до суду доходять лише одиниці. Тож виникає логічне запитання: чому так відбувається?

Аби вирішити першу проблему, в Україні планують запровадити єдину правничу професію. Подолання ж другої вбачається значно складнішим.

Логічне запитання

Нині над забезпеченням незалежності суддів працюють усі без винятку самоврядні органи. У Вищій раді правосуддя ведуть роботу відразу в кількох напрямах.

По-перше, як доповів голова ВРП Ігор Бенедисюк, намагаються уніфікувати дисциплінарну практику, аби судді могли чітко розуміти, за які проступки на них чекатиме дисциплінарна відповідальність.

По-друге, просувають ідею щодо того, аби звернення суддів з приводу тиску направлялися не до місцевої, а відразу до Генеральної прокуратури і потрапляли до Генпрокурора. Поки що вдалося домогтися листа від останнього, в якому він погоджується з позицією ВРП. Та на практиці змін не відбулося.

По-третє, лобіюють створення окремого укомплектованого органу, який здійснював би охорону судів. Однак законодавчої бази для цього недостатньо.

У Верховному Суді намагаються забезпечити єдність судової практики, що, на переконання Голови ВС Валентини Данішевської, сприятиме підвищенню авторитету судової влади загалом.

За незалежність обома руками

У ВККС готові проводити конкурси та очищати систему від тих, хто не гідний носити мантію. Як зауважив голова комісії Сергій Козьяков, на початку реформи систему полишили близько 30% суддів. За підсумками кваліфікаційного оцінювання очікується, що мантій будуть позбавлені ще близько 19%. Їхні місця мають зайняти нові судді. Тож система оновиться десь наполовину.

У Раді суддів зосередилися на питаннях, які можуть виникнути не під час здійснення правосуддя, а у ході спілкування судді з колегами та громадськістю. Голова РСУ Олег Ткачук зауважив, що у раді розробляють механізми, покликані запобігати виникненню конфліктів інтересів, які подекуди мають місце у суддівському середовищі, попереджати корупцію у суддівських колективах тощо.

Разом з тим у РСУ зважають на те, що разом із суддівським корпусом свою діяльність провадить апарат суду. Працівники апарату взаємодіють з процесуальними учасниками подекуди частіше за служителів Феміди, тож від їхнього професіоналізму авторитет судової влади залежить не менше.

Лише спільна робота, впевнені реформатори та керманичі вищих органів, дозволить сформувати незалежну систему, яка забезпечить дотримання прав і інтересів громадян, котрі звертаються до суду.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Що ви розумієте під незалежністю судді?

Валентина ДАНІШЕВСЬКА,
Голова Верховного Суду:

— На формальному рівні, тобто на рівні гарантій, які надані суддям Конституцією та законами України, незалежність досягнута. Ми маємо достатньо правил і приписів, аби регламентувати діяльність судді таким чином, щоб він міг здійснювати правосуддя за відсутності будь-якого тиску. Тепер завданням органів суддівського самоврядування є розроблення механізмів, які дозволили б застосувати згадані приписи у практичній площині.

Це нелегке завдання. Адже ми бачимо, що тиск на суддів не припиняється. Звісно, більшість з них може працювати і за таких умов. Але не думаю, що Україна має йти шляхом постійного випробування своїх суддів. У громадян необхідно виховувати повагу до судової системи та рішення суду, навіть якщо воно прийняте не на користь тієї чи іншої сторони.

Нині відбувається протилежне. Багато хто з осіб, які отримали рішення не на свою користь, намагається притягти суддю до дисциплінарної, а іноді й до кримінальної відповідальності. А це теж є формою тиску.

Сергій КОЗЬЯКОВ,
голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів:

— Сьогодні жоден суддя країни не може сказати, що йому телефонували з комісії, нагадували про повноваження органу та просили прийняти конкретне рішення у тій чи іншій справі. Це я вважаю справжньою незалежністю і, відповідно, забезпеченням незалежності з боку ВККС.

Таке ж ставлення до незалежності суддів мають демонструвати і, наскільки мені відомо, демонструють й інші державні органи.

Однак тиск на судову систему чиниться не лише з боку держави. Є засоби масової інформації, які можуть впливати на суд через публікації та оприлюднення матеріалів. Є громадськість, окремі представники якої вважають, що мають впливати на рішення суддів. Є бізнес, який лобіює свої інтереси через громадськість і ЗМІ. Усе це є тиском на конкретного суддю та систему загалом.

Не уникають тиску й органи суддівського самоврядування. Так, у ЗМІ регулярно почали з’являтися публікації, в яких озвучується розмір заробітної плати членів ВККС. З моменту їх появи відбулося 7 пограбувань членів ВККС. Один з членів комісії пережив дві спроби пограбування. Причому під час однієї він перебував у приміщенні, що стало об’єктом нападу. Чому б мені не пов’язати злочини саме з публікаціями? Адже в жодному з державних органів подібних прецедентів не було.

Олег ТКАЧУК,
суддя Касаційного цивільного суду, голова Ради суддів:

— Поняття «незалежність судді» загалом зводиться до можливості здійснювати правосуддя без втручання сторонніх осіб. Формально ця можливість гарантована Конституцією та законами України. Доктринальний підхід розділяє незалежність на зовнішню — захист від зовнішнього впливу, та внутрішню — особисте переконання судді у відсутності тиску. Фактично це — свобода у прийнятті рішення, яке базується на переконанні судді у певній правовій позиції, сформованій у результаті дослідження, вивчення всіх доказів, зібраних у справі, та перевірки позиції сторін на відповідність закону, принципу верховенства права.

Звісно, тиск легко класифікується як зовнішній, коли він виходить від сторонніх осіб (в тому числі посадових) і виражається у проханнях, наполяганнях, погрозах тощо. Однак не варто забувати про умови, в яких працює суддя, його матеріальне забезпечення, про відносини у колективі, навантаження, роботу апарату суду та велику кількість інших факторів, які впливатимуть на його особистість, тобто внутрішню незалежність.

Чи може суддя безсторонньо та виважено розглядати справи й приймати законні та справедливі рішення, коли він має думати про свою безпеку, про те, чим обігріти кабінет узимку, де знайти працьовитого помічника, як не порушити процесуальних строків, якщо надходить безліч справ, як спокійно піти у відпустку, не розмірковуючи про те, що робота суду припиниться, як уникнути конфлікту з колегами? Звісно, так. Та чи варто ускладнювати роботу суддів таким чином?