Закон і Бізнес


Адвокат, радник Ader Haber Олександр Удовиченко:

«Мене завжди цікавили інші види правничої діяльності»


Олександр Удовиченко: «Мене завжди цікавили інші види правничої діяльності»

№24 (1374) 16.06—25.06.2018
Анна ЛИНДІНА
5504

Юридична кар’єра має багато проявів. Але нечасто зустрінеш відомого правника, який вирішив покинути суддівство і перейти на протилежний бік, щоб захищати інтереси осіб, а не виносити щодо них рішення. Про переваги та недоліки судової реформи, про загрози свободі адвокатури розповів адвокат, радник Ader Haber, суддя Вищого господарського суду у відставці Олександр УДОВИЧЕНКО.


 «У вимогах до суддів ВС чільне місце посідає суб’єктивний критерій»

— Олександре Сергійовичу, зазвичай адвокати змінюють свою кваліфікацію, ви ж обрали зворотний шлях. Що спонукало до цього?

— Насамперед зазначу, що адвокатом я став ще у 1995 році. До початку суддівської кар’єри займався приватною юридичною практикою, у тому числі й адвокатською. Крім того, викладав у Національному юридичному університеті ім.Ярослава Мудрого. І лише потім почав, на мій погляд, свій успішний шлях у сфері правосуддя.

Спершу працював у Господарському суді Харківської області, потім — у Харківському апеляційному господарському суді і, нарешті, — у Вищому господарському суді. Я був суддею 19 років за різних президентів і парламентів, моя кар’єра складалася поступово і вдало.

До того, щоб піти у відставку, мене спонукали кілька чинників, які в кінцевому результаті й визначили моє рішення. Насамперед, на відміну від деяких колег, я ніколи не вважав, що без суддівської посади не реалізую себе. Мене завжди цікавили інші види правничої діяльності.

Також на той час склалися певні несприятливі політичні обставини. Суспільству почали нав’язувати думку, що судді, які раніше мали успішну кар’єру, перебуваючи на адміністративних посадах чи в органах суддівського самоврядування, недоброчесні, що викликало певний дискомфорт, зменшило мотивацію до роботи.

Вивчивши умови конкурсу до нового Верховного Суду, я побачив, що у відборі кандидатів чільне місце (майже 70%) посідає саме суб’єктивний критерій, хоча це навіть не критерій, а суб’єктивні чинники. Тестування та практичне завдання, які є відносно об’єктивним критерієм, становлять лише 30%. Все інше залежить від суб’єктивного сприйняття вашого суддівського досьє і вас як особи кількома членами кваліфікаційної комісії, які проводитимуть співбесіду.

Такі умови конкурсу в поєднанні з нагнітанням негативу щодо працюючих суддів, особливо вищих інстанцій, а також подання Міністерства юстиції щодо звільнення мене відповідно до люстрації залишили небагато шансів обійняти посаду судді ВС, а робити крок назад — до апеляційного суду — в мене не було бажання.

Крім того, на таке рішення вплинули й певні сімейні обставини. Ось так я завершив роботу в державному секторі й знову почав працювати в приватному.

— А за мантією сумуєте?

— Мої друзі та знайомі кажуть, що мій настрій і самопочуття стали набагато кращими з переходом до адвокатської діяльності, і я відчуваю те саме. Можливо, це слід було зробити раніше, тим більше що за час своєї суддівської кар’єри постійно отримував запрошення на роботу від солідних юридичних компаній.

— Де було легше працювати?

— Мені здається, що легко працювати на будь-якій посаді лише безвідповідальним людям. Відповідальні люди віддають роботі багато сил і часу, тому що лише так досягаєш успіху та здобуваєш авторитет. Мені працювати дуже цікаво, я багато чому навчаюся у молодих колег, які є більш сучасними та динамічними. Ми поєднуємо енергію молодості та мудрість досвіду.

— Чим для вас ці професії схожі, а чим відрізняються?

— Мало що змінилося: вивчаю спір, пишу правовий висновок, на основі якого готуються позовна заява, скарга чи відзиви. Перебуваючи на суддівській посаді, мав довести двом колегам правильність власної точки зору, обґрунтувати правову позицію. Тепер же маю переконати одного або трьох суддів у законності та обґрунтованості своїх доводів. Тому для мене принципово нічого не змінилося.

«Деякі моменти в діяльності судів у мене викликають критичні зауваження»

— Усі ці причини, які підштовхнули вас до зміни професії, так чи інакше стосуються судової реформи. Які новації вважаєте негативними?

— Будь-які зміни, як правило, завжди викликають невдоволення. Я не з тих людей, які будуть критикувати нововведення, які ще не апробовані на практиці. На мій погляд, в судовій реформі є цілком позитивні моменти, у тому числі часткове оновлення суддівського корпусу найвищої інстанції, що зазвичай і мають на увазі під перетворенням. Я вважаю, що давати оцінку діяльності нового ВС ще зарано, потрібен час, аби побачити результати роботи.

Що стосується практики банкрутства, можу відзначити певні зміни у низці правових позицій, яких послідовно дотримується профільна палата Касаційного господарського суду.

Деякі моменти в діяльності судів викликають, скажімо так, критичні зауваження. Це стосується, зокрема, досить легковажного ставлення нових суддів до дотримання процесуальних норм.

Наприклад, трапляються випадки, коли колегія оголошує рішення, якого, по суті, ще немає. Пізніше виявляється, що суддя-доповідач пішов у відпустку або поїхав у відрядження і не встиг виготовити текст. Така ситуація, звичайно ж, спричиняє певні складнощі для сторони, для якої це рішення було необхідним як для виконання, так і, можливо, для використання в подальших спорах.

Проте саме порушення процесуальних норм, як правило, і є підставою для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Про що й свідчить нещодавня інформація від Вищої ради правосуддя стосовно розглянутої скарги на суддю, котрий допустив процесуальну тяганину. За саме рішення і за свою позицію він не може бути притягнутий до відповідальності. А за процесуальні помилки ВРП може винести догану.

— Але ж виходить, що таким чином ВРП притягує до відповідальності за прийняте рішення?

— Ні, таким чином оцінюється етичність поведінки судді при розгляді справи та дотримання ним процесуальних прав всіх учасників. Наприклад, обмеження адвокату часу на виступ у процесі до однієї-двох хвилин, як робив один мій колишній колега по ВГС, може розглядатися як порушення права на захист та доступу до правосуддя, але аж ніяк не означатиме оцінку рішення. Але за наявності таких порушень навіть правильно ухвалене рішення не виправдовує нехтування правами сторони спору.

— Чи не вважаєте, що нові критерії, які не вимагають наявності суддівського стажу для представників ВС, нівелюють значимість професійного досвіду?

— Відсутність суддівського стажу не нівелює фахового рівня, здатності до аналізу правової матерії, вміння тлумачити норми законодавства, але почуття відповідальності до когось приходить раніше, а хтось продовжує вести себе дещо легковажно. Але, як кажуть, молодість — це недолік, який швидко минає, головне — не припуститися помилок, які буде важко виправити.

Вважаю позитивним обрання до складу ВС окремих науковців, декого з них знаю не один рік і глибоко поважаю. Не вважаю помилкою й обрання адвокатів: важливо, щоб вони вчасно змогли скорегувати своє ставлення до судового спору. Один мій знайомий бізнесмен сказав, що не можна ні його, ні інших бізнесменів пускати в політику, тому що вони будуть намагатися створити преференції для свого бізнесу. Сподіваюся, з адвокатами буде інакше.

— Якби ви продовжували суддівську кар’єру, то, напевне, працювали б у новому органі, що включений до складу ВС. Як гадаєте, така організація — суд у суді — була б для вас зручною?

— На мій погляд, головне — не форма, а зміст. Новий Верховний Суд утворювався під гаслами ліквідації двох касаційних установ, ліквідації чотириланкової судової системи і наближення до остаточного судового рішення задля принципу правової визначеності.

Разом з тим у новоствореному ВС в межах одного суду запроваджено чотири варіанти перегляду попередніх рішень. Добре це чи погано — покаже час.

Я впевнений, що визначальним для ефективності суду, довіри до нього та утвердження судової влади як рівної з іншими гілками є зміст кожного окремого рішення, ухваленого Іменем України. А структурні та інші організаційні моменти судових установ можуть удосконалюватися, самі по собі вони несуттєво впливають на авторитет судового рішення. Головне, щоб рішення було справедливим, змістовним, зрозумілим і викликало повагу й довіру в сторін спору та в суспільстві.

На жаль, в умовах нинішньої перевантаженості суддів ВС досягти таких результатів майже неможливо. Якщо кількість робочих годин місяця поділити на кількість справ, розглянутих колегією суддів, то вийде, напевно, не більш як одна година. Коли кандидати до ВС складали іспити на конкурсі, майже всі говорили, що 5 годин для вирішення практичного завдання дуже мало. Тепер у них по два помічники та наукові консультанти, але інколи виникає питання: чиї ж рішення сьогодні ми бачимо?

Це недалекоглядність ідеологів судової реформи, а не вина суддів, яким я щиро співчуваю, бо на початку моєї суддівської кар’єри у 1999—2002 роках також було занадто велике навантаження і доводилося працювати по 12—14 год. на добу.

«Професійний досвід дає змогу більш детально, доступно й правильно формулювати правові позиції»

— Ви маєте більш ніж повне уявлення про діяльність суддів і адвокатів. Чи дає вам це переваги у теперішній діяльності?

— Я не називав би це перевагами, але певний життєвий і професійний досвід дає мені змогу більш детально, доступно й правильно формулювати правові позиції.

Разом з тим мій статус судді у відставці частково обмежує мої можливості для участі в судових засіданнях у ВС, де продовжують працювати мої колеги, з якими знайомий багато років. І хоча в антикорупційному законодавстві відповідні обмеження відсутні, з точки зору як адвокатської, так і суддівської етики, утримуюся від виступів у процесах, які ведуть судді, з якими я працював у ВГС.

— Але якщо вам таки доведеться долучитися до процесу, то не зустрітися з колегами у ВС ніяк не вийде.

— Мені відомі приклади, коли в засіданнях виступали колишні колеги суддів по юридичній фірмі, навіть ті, які були у них у підпорядкуванні. В таких випадках суддя повідомляв про це сторони. Зокрема, про те, що в нього були професійні відносини з представником однієї зі сторін, і це не ставало підставою для висловлення недовіри судді. Думаю, що в моїй ситуації все може розвиватися приблизно за таким же сценарієм.

Нещодавно майже так і сталося: до складу колегії у моїй справі напередодні засідання у зв’язку з відсутністю одного з членів колегії включили суддю, з яким у мене дружні стосунки. Щоб не створювати йому дискомфорту й не викликати зайвих сумнівів у опонентів, я не пішов у процес, клієнта представляв інший адвокат, який також працював над справою.

— Чи можете з огляду на професійну звичку передбачати результати розгляду спору?

— Можу як експерт дати правову оцінку конкретній ситуації та роз’яснити клієнту, яке рішення, на мій погляд, є найбільш вірогідним, яке не може бути ухвалене, яка позиція є переконливішою.

Але в колегії суддів може бути й інша точка зору.

За той короткий термін, який я працюю в Ader Haber після відставки, мої прогнози були правильними майже на 100%. Принаймні протилежних рішень не було. За деякі справи після попереднього вивчення ми не взялися, рекомендували клієнтам шукати компроміс та не витрачати зайві кошти на безплідну боротьбу.

«Ми постійно бачимо спроби підпорядкувати адвокатуру окремим державним органам»

— Ви можете оцінити і адвокатську, і суддівську незалежність. У кого її все-таки більше?

— На жаль, багато залежить від тої ситуації, яка складається внаслідок тієї чи іншої політичної кон’юнктури. Суд та адвокатура перебувають у нерівному становищі з виконавчою та законодавчою владою, в яких в підпорядкуванні фінанси, ЗМІ, правоохоронні органи, тому протидіяти обмеженню їхньої незалежності можна, лише дотримуючись послідовної позиції.

В інформаційному просторі створюють образи тотально корумпованих суддів та адвокатів — посібників злочинців. А коли конкретний чиновник чи журналіст відчуває на собі тиск правоохоронних органів, одразу апелює до адвокатів і суду.

Нагнітання істерії стосовно як суддів, так і адвокатів чи правоохоронців завжди шкодить суспільству й підриває віру в державні інституції та законність.

Думаю, що проблеми, які перешкоджають зростанню й становленню нашої держави, тимчасові. Ми їх подолаємо і врешті-решт у суспільстві встановиться нормальний клімат.

Окремі чинники заважають сьогодні працювати навіть в адвокатському середовищі. Так склалося, що правоохоронні органи започаткували реєстрацію кримінального провадження стосовно організованого злочинного угруповання бізнесу з адвокатами. Тобто захисників відразу звинувачують як посібників.

— Але ж і судді опиняються у схожій ситуації, якщо йдуть наперекір стороні обвинувачення.

— У геометричній прогресії зросла кількість кримінальних проваджень щодо неправосудних рішень. При цьому справи реєструються та тривалий час розслідуються за фактом, хоча прізвище судді не може бути іншим, ніж те, що вказане в реєстрі судових рішень. На мій погляд, дуже дивно виглядає кримінальне провадження щодо неправосудного рішення, зареєстроване за фактом.

— А чого зараз не вистачає сучасному інституту адвокатури?

— Гадаю, не вистачає саме корпоративної солідарності адвокатів у хорошому розумінні цього слова. Конкуренція між адвокатами шкодить загальним інтересам інституту у відстоюванні незалежності. Адвокатура має стояти на одному рівні із судовою та прокурорською сферами, як у зрілому суспільстві.

Сьогодні адвокатська спільнота стикається із серйозними викликами. І в жодному разі нам не варто підлаштовуватися під суддів або прокурорів. Тоді ми зможемо гідно виконувати свою місію — відстоювати свої права і права клієнтів у судовому процесі.

— З погляду законодавчої бази, для цього вистачає гарантій?

— Ми постійно бачимо спроби підпорядкувати адвокатуру окремим державним органам. Нові законодавчі ініціативи щодо утруднення доступу до професії адвоката, штучного ускладнення процедури іспитів для адвокатів, монополізації безоплатної правової допомоги та деякі інші віддаляють нас від цивілізованої адвокатури. Таким нападкам слід протидіяти всіма можливими законними способами. Чинний закон діє не так давно, він не містить серйозних недоліків. Не можна кожного року змінювати організаційні засади таких великих інституцій, як адвокатура, шляхи вдосконалення роботи слід шукати в межах чинного законодавства.