Закон і Бізнес


Керівник секретаріату ВРП Сергій Пушкар:

«Україна, впроваджуючи ЄСІТС, мусить виходити зі своїх матеріальних можливостей»


Сергій Пушкар: «Україна, впроваджуючи ЄСІТС, мусить виходити зі своїх матеріальних можливостей»

№23 (1373) 09.06—15.06.2018
КАТЕРИНА БЄЛЯЄВА
3867

Українська правова спільнота з нетерпінням очікує на впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, тобто електронного суду. За задумом авторів, вона має прискорити судочинство, адже позбавить його учасників необхідності пересилати стоси документів поштою. Втім, заснування ЄСІТС викликає багато запитань, які «ЗіБ» адресував керівникові секретаріату Вищої ради правосуддя Сергієві ПУШКАРЮ.


«Електронне судочинство не є самоціллю — це прояв ступеня розвитку суспільства»

— Сергію Івановичу, як повідомлялось, у складі української групи ви недавно відвідали Сполучені Штати, аби вивчити досвід запровадження електронного судочинства. Які плюси та мінуси можете відзначити?

— У моєму розумінні електронне судочинство не є самоціллю — це прояв ступеня розвитку суспільства, його культури та інституалізації. І, як будь-яке масштабне питання, воно повинне «дозріти». Проте використання технічних і технологічних можливостей у судівництві в найширшому сенсі — це спосіб підвищити ефективність конкретних суддів, суду, адвокатів і прокурорів та судової влади.

Не дивно, що США, маючи високий ступінь розвитку суспільства, економіки, технологій, ще з 1980-х, тобто від початку масового застосування комп’ютерної техніки, почали замислюватися над використанням найсучасніших на той час електронних машин у діяльності суддів і судів. Тож сьогодні вони мають великий досвід у цій царині.

При нагоді вкотре подякую програмі «Open World», програмі USAID «Нове правосуддя» та всім дотичним американським і українським колегам за можливість ознайомитися з американським досвідом електронного судочинства. Це була надзвичайно цікава, інформаційно насичена та бездоганно організована поїздка. Відчувалося, що організатори доклали максимальних зусиль. Уявіть собі: єдиною «хмаринкою» під час мандрів була затримка на 3 доби доставки багажу окремих учасників делегації. Жодних інших проблем не виникло.

Напевне, читачі «ЗіБ» знають, що система судоустрою США має федеральний, загальнонаціональний рівень і рівень штатів. Тож і системи електронного судочинства тут складаються із двох рівнів — федерального і рівня штатів.

На федеральному рівні впроваджена система СМ/ECF (Case Management/Electronic Case File). Вона, власне, і є уособленням електронного судівництва, тобто забезпечує повний цикл обігу документів у безпаперовій формі. Для пошуку справ та ознайомлення з відкритими матеріалами на федеральному рівні функціонує система PACER Case Locator. Ми почули схвальні відгуки про роботу обох систем з боку всіх користувачів, насамперед, звичайно, від суддів та адвокатів. До речі, доступ до системи PACER Case Locator можливий і з України.

Щільний графік — 5—7 зустрічей/презентацій на день — та його дотримання дозволили сформувати уявлення про функціонування судової системи США на всіх рівнях, взаємодію судів із суміжними інститутами та використання систем електронного судочинства. Мені пощастило потрапити до групи колег, яка після перебування у Вашингтоні переїхала до Техасу (до речі, його площа сумірна із площею України і навіть трохи перевищує її).

— У США справді всі матеріали справи оцифровуються і доступні для оперативного перегляду в разі необхідності?

— На федеральному рівні — так, всі документи, навіть паперові, мають бути відскановані й прикріплені до справи (за винятком закритих справ чи документів). На рівні штатів, наскільки я знаю, також переважно дотримуються такої практики.

Подання документів в електронному вигляді до судів штату теж є стандартною вимогою. Є винятки, наприклад щодо кримінального судочинства, де поки що застосовується паралельне подання документів — в електронному і паперовому вигляді.

Що стосується ознайомлення з матеріалами справи, то в тому ж Техасі електронним способом іноді можна отримати лише коротку довідку з переліком документів у справі, яку розглядає якийсь із судів, та датами їх прийняття. Для доступу до матеріалів слід прибути до суду.

«Процес навчання персоналу та запуску системи в одному суді займає 10 місяців»

— Скільки часу минуло з моменту виникнення ідеї щодо електронного судочинства в США до повноцінного його функціонування?

— На федеральному рівні ідея створення такої системи виникла наприкінці 1990-х. Підготовча робота тривала кілька років, а у 2001-му почалося впровадження в усіх федеральних судах першої інстанції, потім — апеляційних. Сьогодні всі федеральні суди 1—2 рівнів користуються системою СМ/ECF.

Зауважу, що Верховний суд США послуговується власною електронною системою. При цьому він, керуючись інтересами всієї країни, сам обирає справи. Торік з близько 10 тис. касаційних скарг цей суд допустив до розгляду тільки 75, для чого 4 з 11 суддів повинні погодитися з відкриттям касаційного провадження. Такі справи мають винятково важливе значення: зазвичай це питання інтерпретації тих чи інших положень Конституції США.

Вихідною для СМ/ECF була операційна система Unix. Судова адміністрація на умовах оренди користується єдиним дата-центром, де зберігається інформація, і дублюючим у режимі реального часу дата-центром, власних у неї немає.

Розробники системи пішли шляхом максимально широкого «оцифровування» бізнес-процесів, тож вона має три основні версії, в кожній — сотні варіантів конфігурації, і суд сам вибирає конфігурації під свої потреби.

— Але ж мало розробити і встановити систему, потрібно навчити персонал суду нею користуватися. Скільки на це знадобилося часу?

— За досвідом американських колег, у середньому процес навчання персоналу та запуску системи в одному суді займає 10 місяців. Мені важко уявити, як Україні вдасться запустити ЄСІТС після її інсталяції в електрон-
них мережах судів. Адже колективи всіх судів за нинішніх вимог до впровадження ЄСІТС потрібно буде навчати одночасно і паралельно. Де ж узяти ресурс на таке навчання?

На рівні штатів, як правило, діє своя система електронного судівництва. Зрозуміло, що фінансові можливості штатів відрізняються (як з гордістю, наприклад, кажуть у Техасі: «Ми — десята економіка світу!»). Тому і бюджети, і ступінь розвитку електронного судочинства різні. Проте навіть у Техасі в більшості округів (їх, якщо не помиляюся, 254) не досягнуто такого рівня розвитку, як на федеральному. Основна причина — фінансування, а це десятки мільйонів доларів щорічно.

Тож Україна, впроваджуючи ЄСІТС, мусить виходити зі своїх матеріальних можливостей.

«Сам суддя до системи жодної інформації не вносить»

— Які особливості СМ/ECF привернули вашу увагу?

— Як я вже казав, кожен суд має свою індивідуалізовану систему ведення справ. Серед загальних рис можна назвати такі.

Правила розміщення інформації визначає кожен суд (відповідні поля заповнює адміністратор або адвокат). Адвокати, до речі, сплачують певну суму за реєстрацію в системі для роботи в конкретному суді. Є також плата за тривалий перегляд документів (якщо ви громадський спостерігач, то це, як правило, лише $3). Федеральні установи не платять за користування системою, ці витрати передбачені бюджетом судової адміністрації.

Сам суддя до системи жодної інформації не вносить. Відповідальність за її наповнення покладається на секретаріат.

Ідентифікація відбувається за допомогою електронної «печатки», яку спеціальна програма генерує для кожного документа. Подання документів за іншу сторону не допускається, адресант повинен бути уповноваженим представником сторони. Хоча суто технічно це можливо, але, якщо такий факт буде виявлено, — наслідки для «жартівника» будуть дуже серйозними.

Система приймає документи лише у форматі «*.pdf». Файли можна створювати у програмі Word і зберігати у форматі «*.pdf» — це бажаний варіант, оскільки дозволяє застосовувати контекстний пошук. Допускається і просте сканування документів з подальшим зберіганням у форматі «*.pdf».

Утім, деякі суди ще вимагають паперові варіанти (як правило, це секретні матеріали), а кілька суддів віддають перевагу саме паперовим.

— А чи є судді, які взагалі не послуговуються електронними системами?

— Так, є невелика кількість суддів, які принципово відмовилися від електронного документообігу. І нічого, система від цього не постраждала, а досвідчених суддів зберегли.

Мені відомі приклади, коли в Україні висококваліфіковані судді подали у відставку, не бажаючи проходити кваліфоцінювання лише тому, що погано володіють комп’ютерним набором тексту (!) і боялися через це невчасно виконати практичне завдання. А могли б і далі працювати на користь судової системи, бо мають гарну репутацію, досвід, сили, енергію.

— Тобто суддя може не перетинатися із цією системою?

— Так, але вона допомагає в організації його роботи. Наприклад, формує електронні повідомлення всім причетним до справи — вимога переважно всіх судів (коли подано, кому/від кого, про що). Адресант має можливість отримати електронну квитанцію про доставку, яка є доказом виконання цієї вимоги.

Номер справи присвоюється автоматично, щороку оновлюється і містить код офісу, рік, тип справи (процес), вхідний номер матеріалів. Система також забезпечує визначення приміщення, дати судового засідання, а також залучення перекладача. До речі, це одна з новацій останньої версії програми. Нині 23 федеральні суди обох рівнів у різних федеральних округах тестують нову версію системи — лише для суддів, всі інші суди перейдуть на неї протягом наступних трьох (!) років після доопрацювання остаточної версії.

— Невже все так добре працює, що немає недоліків?

— Серед певних незручностей — обмежений пошук у системі СМ/ECF. Для проведення юридичних досліджень (наприклад, з боку університетів, недержавних організацій тощо) існують інші пошукові системи, наприклад згадана PACER Case Locator та інші.

Реєстрація в PACER безкоштовна (у тому числі для користувачів з України). Проте треба зазначити номер банківської картки, бо іноді інформація все ж таки може бути платною.

При переході справи до апеляційної інстанції номер не зберігається, присвоюється інший, однак електронний доступ апеляційного, верховного судів до справи є. Ім’я і прізвище людини не вважаються закритою інформацією (за винятком неповнолітніх осіб). Завжди захищена інформація — банківські рахунки, номер картки особистого страхування.

Розподіл справ здійснює система «Колода карт», як я розумію, за принципом, схожим на наш авторозподіл. Хоча колеги з іншої групи, які перебували в Айдахо, розповідали про тамтешній історичний досвід витягування папірців з номерами справ, який використовується донині, — традиція понад усе! (усміхається).

«Систему розробили так, щоб суддя мав змогу зробити будь-що і звідусіль»

— Ви розповіли про федеральні суди. А чим відрізняється робота судів на рівні штатів?

— Діяльність федеральних судів — це лише вершина айсберга, оскільки кожен штат має свою юрисдикцію, триланкову судову систему, а також свої особливості, що часом можуть викликати щирий подив. Наприклад, у штаті Техас і, здається, в Оклахомі діють два верховні суди — так склалося історично; виборча система суддів; судді — мери містечок без юридичної освіти і так далі. Судова система Техасу через свої особливості, що мають давнє походження, вважається однією з найскладніших у світі. Як кажуть самі техасці: «Everything is bigger in Texas».

До речі, нам говорили, що з річного бюджету Техасу (понад $107 млрд) $10—12 млрд виділяється на ІТ, і значна частина цих витрат пов’язана саме із судовою системою. І це лише один штат США, нехай найбільший на континентальній частині країни і другий за кількістю населення.

Для ліпшого розуміння специфіки зазначу, що більшість справ розглядається саме в судах штатів відповідно до законодавства конкретного штату — понад 90% і кримінальних, і цивільних справ. І лише близько 10% — у федеральних судах, де слухаються справи про порушення федеральних законів. Тож, мабуть, можна витратити все життя на глибоке дослідження особливостей функціонування судової системи США та застосування нею електронних систем.

— Які особливості побудови електронної системи судочинства в Техасі впали в око?

— Сподобалася зосередженість на комфорті всіх користувачів системи, але в першу чергу — суддів. Як сказав адміністративний директор служб судової адміністрації штату Техас Девід Слейтон, «систему розробили так, щоб суддя мав змогу зробити будь-що і звідусіль».

Інакше кажучи, сучасні технічні рішення (наприклад, використання планшетів паралельно з іншими комп’ютерами) застосовуються для підвищення мобільності та оперативності правосуддя. Хоча тим самим фактичний робочий час судді подовжується. Але ж і довіра суспільства до судів за таких умов підтримується на стабільно високому рівні.

— Напевне, такого роду технічні рішення потребують посиленої уваги до безпеки і конфіденційності?

— Дійсно, питання безпеки гостро постало перед судовою адміністрацією штату наприкінці 2010 року, коли одна з працівниць, попри заборону, робила велику кількість покупок перед Різдвом з робочого комп’ютера. Хакери відстежили ІР-адресу, проникли в мережу і впродовж 10 днів аналізували трафік та банківські й податкові файли. Спочатку успішно вивели $220 тис. через американські та європейські банки. За другою спробою псевдоплатіж у сумі $500 тис. було зупинено одним із банків штату Теннессі.

Ця історія викликала підвищену увагу з боку не тільки правоохоронних органів, а й керівництва судової адміністрації — як до посилення безпеки технічними засобами, так і до необхідності чіткого дотримання правил персоналом.

Серед актуальних питань, якими займаються ІТ-фахівці судової системи Техасу, — заміна комп’ютерів (минуло 4 роки експлуатації), робота над аналітичними моделями та системами, що базуються на штучному інтелекті, з метою розвантаження судів від незначних справ (дрібні платежі, орендні відносини, звільнення під заставу тощо). Активно розвивається проект PRAISTX — інформаційна система оцінювання ризиків при вирішенні питання щодо застосування до особи арешту. До речі, перший досвід використання показав її високу ефективність.

«Найбільша проблема — постійне докладання зусиль, аби не втратити довіру суспільства»

— Якщо підсумувати враження від побаченого, які висновки ви зробили?

— Таких вражень дуже багато, вони потребують осмислення і систематизації. Тим більше що за час підготовки цього інтерв’ю я встиг побувати з навчальною поїздкою в Канаді (дякую канадсько-українському проекту «Підтримка судової реформи») і протягом короткого часу отримав дуже багато інформації для аналізу та використання у своїй роботі.

Ось кілька ключових підсумків.

Судова влада США чи Канади є гілкою влади, абсолютно рівною з виконавчою і законодавчою. Розуміння необхідності постійно працювати над модернізацією законодавства (чого варте оперативне прийняття конгресом штату Техас закону «Про хмарні технології»), належно фінансувати судочинство, надзвичайно тісна і ефективна співпраця урядових ІТ-структур з колегами, які безпосередньо забезпечують діяльність правосуддя, — це все наочно ілюстрували. Така взаємодія на тлі високого професіоналізму суддівського корпусу, унеможливлення втручання в діяльність судів і незалежність суддів разом з їхньою внутрішньою відповідальністю перед собою і суспільством цементують владу, виступають підґрунтям сталого суспільного розвитку.

Високопрофесійні працівники апарату судів — запорука ефективного судівництва. І американський, і канадський досвід показують, що завдяки грамотному плануванню роботи судів та апарату, постійному аналізу ефективності, використанню сучасних інформаційних та соціологічних технологій можна досягти великих результатів, які на тлі попередніх періодів виглядають вражаюче.

Спостерігається висока активність і прискіплива увага громадськості, ЗМІ до діяльності судової системи. Активна позиція громади щодо процесу формування суддівського корпусу слугує у цих країнах інтересам суспільства.

— Навіть за таких умов навряд чи судді всім задоволені. Чи є проблеми, з якими вони стикаються?

— Не хочу ідеалізувати, за океаном є свої проблеми, про які судді нам розповідали. Наприклад, через виборність суддів у Техасі та ще 7 штатах можна говорити про ризики впливу на виборчу кампанію судді, його подальшу безсторонність.

Вартість судового процесу — теж проблема, оскільки звичайному громадянину важко оплачувати складні цивільні/кримінальні позови, а також безпека електронного судівництва, стабільно високі витрати на комп’ютерне обладнання і програми. Проте найбільша проблема (це слова самих суддів) — постійне докладання зусиль, аби не втратити довіру суспільства, щоб суддівська робота ґрунтувалася лише на законі й не виходила за межі розгляду справи, щоб люди розуміли, для чого законом суддям надані особливі гарантії незалежності.

— Які новації, крім електронного судочинства, вітчизняній судовій системі варто перейняти?

— Увага до нових форм здійснення правосуддя, моніторинг ставлення громади до судової системи — це світовий тренд, який Україні варто підхопити і розвивати. Серед таких новацій — здійснення правосуддя в он-лайн-режимі (реалізованих проектів, наприклад, у Східній Європі, наскільки я знаю, ще немає), громадські центри сприяння доступу до правосуддя тощо.

Звісно, новації не можуть бути єдиною метою. Їх запровадження — розумне, ефективне, оперативне — повинне слугувати покращенню правосуддя в Україні, розгрібанню завалів, які накопичилися за попередні роки, у тому числі під час проведення судової реформи.

Нам потрібні ефективна законодавча база, стабільна судова практика, невпинна робота над підвищенням авторитету правосуддя, гармонізація відносин громади і судів — це ключові питання розвитку України як держави. Даруйте мені мій пафос, але я в цьому щиро переконаний.

— Ваші побажання суддям — читачам «ЗіБ».

— Правосуддя може бути професійним, безстороннім, авторитетним. За словами виконавчого директора комісії з розгляду поведінки суддів штату Техас Еріка Вінсона, на суддів Верховного суду Техасу ніколи не скаржилися. Саме такої роботи мені й хочеться побажати всім суддям України, а також того, щоб вони отримували велике задоволення від умов і результатів своєї діяльності.