«Залежне» розслідування
Рішення КС жодним чином не вплине на якісний склад доказової бази
Олег ТАТАРОВ, старший партнер ПК «Татаров Фаринник Головко», д.ю.н.Місяць тому Конституційний Суд заперечив проведення слідства органами, що перебувають в одній системі з потенційними підозрюваними. Нині парламент має визначитися, кому передати ці функції. Якою ж буде доля доказів, зібраних органом, який, як виявилося, не є «незалежним»? Чи не стане рішення КС підставою для оскарження результатів такого досудового розслідування?
Що більше, то гірше
Нагадаємо, що законом «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII до Кримінального процесуального кодексу було внесено низку змін. Однією з них було надання повноважень щодо досудового розслідування злочинів, скоєних на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби, слідчим органам ДКВС.
Як відомо, проект закону «Про Вищу раду правосуддя» (№5180) свого часу отримав у цілому позитивні висновки експертів. Проте жоден з них не проаналізував глобальних змін підслідності злочинів.
Розширення системи та кількості органів, що здійснюють досудове розслідування, які підпорядковуються і підзвітні різним державним структурам та посадовим особам, призводить лише до негативних наслідків. Адже є приклади, коли досудове розслідування аналогічних кримінальних проваджень здійснюють різні органи. Це зумовлює зайві витрати коштів платників податків і пояснюється хіба що прагненням задовольнити амбіції різних політичних сил, оскільки слідство є найдієвішим механізмом у системі кримінальної юстиції. Такі зміни не перші в нашій державі, і колись буде підбито підсумки діяльності новостворених органів розслідування.
Суперечлива неконституційність
У рішенні від 25.04.2018 №3-р/2018 КС проаналізував низку положень Конституції, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини та дійшов висновку, що ч.6 ст.216 КПК є неконституційною з двох причин.
Основною з них є те, що слідчі органи ДКВС функціонують у складі Міністерства юстиції, ієрархічно підпорядковуються його керівництву. Отже, є залежними від нього і не здатні забезпечити ефективне досудове розслідування порушень конституційних прав на життя та повагу до гідності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі.
Іншою — те, що залежність слідчих органів ДКВС порушує конституційні права людини на життя (ч.1 ст.27) та на повагу до гідності (ч.1 ст.28). А це свідчить про невиконання державою свого головного конституційного обов’язку, передбаченого ст.3 Конституції, — утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Аналіз рішення КС показує, що воно певною мірою базується на концептуально хибних підходах, а застосована в ньому аргументація є суперечливою. Також не повністю враховано положення Конституції та ч.6 ст.216 КПК.
Наслідком прийняття рішення №3-р/2018 буде те, що функції ДКВС у частині проведення досудового розслідування візьмуть на себе слідчі Національної поліції, як це було раніше. Звісно, якщо інше не буде встановлено парламентом у відведений Судом тримісячний термін, зі спливом якого втратить чинність ч.6 ст.216 КПК.
Практичні наслідки
Що ж буде з результатами розслідувань, які проводилися до ухвалення цього рішення КС і ще певний час проводитимуться слідчими підрозділами ДКВС?
Жоден доказ не має наперед установленої сили. До того ж з кожним наступним «удосконаленням» норм КПК слідчий має дедалі менший обсяг прав щодо проведення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень самостійно, без погодження з процесуальним керівником чи отримання дозволу слідчого судді. Тому можна вважати, що на якісний склад доказової бази у кримінальному провадженні рішення КС жодним чином не вплине. Адже кожен доказ, зібраний стороною обвинувачення, безпосередньо досліджується під час судового розгляду.
Права особи на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування закріплені у ст.303 КПК незалежно від того, яким органом воно здійснюється. І ДКВС ніколи не була винятком із цього правила. Можливість звернення особи по відновлення порушених прав процесуально закріплена Конституцією, вказаною нормою та гарантується незалежно від того, чи вільна особа в пересуванні та виборі місця проживання, чи утримується в місцях позбавлення волі. Тому рішення КС не матиме наслідком тотальне звернення до слідчого судді з відповідними скаргами.
Крім того, ймовірність учинення кримінального правопорушення посадовою особою, уповноваженою на здійснення досудового розслідування, існує завжди. І це не залежить від того, яким органом проводиться досудове розслідування і в якій ієрархічній системі. Належне виконання своїх обов’язків більше є питанням правової свідомості та культури, за що в кінцевому підсумку передбачена персональна кримінальна відповідальність особи, а не підрозділу, в якому вона працює.
Водночас законодавцеві потрібно спрямувати свою діяльність не на прийняття нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції, а на вдосконалення чинних норм, зокрема щодо кримінального судочинства як специфічної сфери відносин держави та особи.