Закон і Бізнес


За ознаками характеру та змісту

Юрисдикція спорів за участю ФГВФО залежить від того, які функції реалізує уповноважена ним особа


№22 (1372) 02.06—08.06.2018
Олена СЕДЛЕР, адвокат, ЮФ «Салком»
7434
7434

З огляду на велику кількість банків, що перебувають у стадії ліквідації, значного поширення набули спори, пов’язані з оскарженням дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або його уповноваженої особи. У цьому аспекті важливими є правові висновки Великої палати Верховного Суду щодо юрисдикції таких справ.


Квітневі позиції ВП ВС

Зокрема, у постанові від 12.04.2018 (справа №820/11591/15) про зобов’язання уповноваженої особи фонду внести вимоги позивача до реєстру вкладників та стягнути гарантовану суму відшкодування ВП ВС наголосила, що спір є публічно-правовим та  повинен розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства.

18 квітня у двох справах (№№826/7532/16, 910/8132/17), які стосувалися зобов’язання уповноваженої особи фонду включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги позивачів, палата констатувала, що спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає розгляду в порядку адмінсудочинства. Аналогічним був висновок, зроблений у постанові від 24.04.2018 (справа №755/1700/16-ц) щодо спору про зарахування коштів на погашення заборгованості за кредитним договором.

Тож які спори, де стороною є ФГВФО чи уповноважена ним особа, слід відносити до публічно-правових?

З аналізу вказаних постанов та норм матеріального законодавства можна зробити висновок, що розмежування спорів відбувається залежно від функцій, які виконує фонд чи уповноважена ним особа. Зокрема, спори, що виникають у разі здійснення функцій у сфері гарантування вкладів фізосіб, віднесено до адміністративних. Натомість спори, пов’язані з виведенням неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідацією, — до категорії господарських чи цивільних.

Організація виплати відшкодування

За змістом ч.1 ст.4 закону №4452-VI, забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку є основним завданням фонду, на виконання якого останній наділений відповідними функціями, визначеними ч.2 ст.4 закону №4452-VI, які, у свою чергу, є різними  за своїм характером, змістом та правовими наслідками.

Кожна із цих функцій є настільки специфічною, що при визначенні юрисдикції спорів за участю уповноваженої особи необхідно враховувати, яке з повноважень вона реалізує в кожному окремому випадку. Саме тому законом №4452-VI чітко виокремлено таку самостійну функцію фонду, як здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами. У результаті її виконання виникають відповідні правовідносини, учасниками яких є виключно вкладники, які претендують на отримання відшкодування, і фонд, як суб’єкт владних повноважень. Адже саме він гарантує кожному вкладнику відшкодування в межах граничного розміру (чч.1 та 2 ст.26 закону №4452-VI), саме уповноважена особа фонду складає перелік вкладників і визначає розрахункові суми відшкодування (стст.26, 27 закону №4452-VI), саме за рахунок коштів фонду вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування після прийняття рішення про відкликання ліцензії та ліквідацію банку.

Таким чином, фінансова установа, яку ліквідують, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих, хто має право на відшкодування, та чи буде кошти відшкодовано. Це питання, відповідно до норм закону №4452-VI, вирішує тільки фонд. Отже, правовідносини між фондом і вкладниками не породжують прав та обов’язків для банку. Юридичний факт неплатоспроможності останнього є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладів.

Тож спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб є публічно-правовим, який має самостійний характер і стосується виконання окремої владної функції фонду, а саме — організації виплат фізичним особам (п.4 ч.2 ст.4 закону №4452-VI). Тому на такі спори поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Функції ліквідатора

Водночас функції фонду мають як владний характер, зокрема щодо відшкодування вкладів фізичних осіб та врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такий, що не містить владної складової, а спрямований на реалізацію процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом уведення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

З моменту офіційного рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (чч.1 та 3 ст.34 закону №4452-VI) фонд має повне право керувати банком, діяти від його імені та фактично набуває всіх повноважень органів управління та контролю фінустанови (чч.3 та 4 ст.37 закону №4452-VI). При цьому банк зберігає правосуб’єктність юридичної особи до завершення процедури ліквідації та внесення відповідного запису до державного реєстру.

У такому випадку фонд діє як юридична особа публічного права й не здійснює функцій суб’єкта владних повноважень у розумінні ст.3 КАС. Відповідно, спори, в яких позивач оскаржує дії уповноваженої особи фонду як органу управління банком, не є публічно-правовими. Це  спори між двома суб’єктами господарювання, зокрема між боржником і кредитором, що підлягають розгляду в рамках господарського чи цивільного судочинства.

Таким чином, при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій — визначення суб’єктного складу учасників спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень). Визначальною ознакою є характер та зміст правовідносин, з яких виник спір. За наведених обставин правильне визначення правової природи спору сприяє ефективному та швидкому захисту порушених прав.