Член правління ААУ Олександра Павленко:

«Практика GR не є корупцією і має свої правила та принципи»

Судова реформа та реалії сьогодення ставлять перед адвокатами нові вимоги. Про те, як справа стає резонансною, до чого повинен готуватись адвокат, захищаючи відомого клієнта, участі в яких кейсах варто уникати, а також про основи Government Relations розповіла член правління Асоціації адвокатів України, керуючий партнер компанії Pavlenko Legal Group Олександра ПАВЛЕНКО.

«Головними вимогами до адвоката залишаються професійність у захисті інтересів клієнта»

— У вас надзвичайно насичений робочий графік. Проте ви є членом правління Асоціації адвокатів України, що передбачає активну участь в її діяльності. Чому членство в правлінні асоціації важливе для вас?

— Для мене як адвоката важливе позиціонування в професії. Належати до такої потужної організації, як Асоціація адвокатів України, — це честь. Пропозиція з приводу членства в правлінні ААУ надійшла минулого року. Тоді оновлювався його склад, і члени асоціації розуміли важливість участі в роботі цього органу не лише приватних адвокатів, а й фахівців, які працюють у бізнесовій юриспруденції, розуміються на інноваційних аспектах тощо. Я не відмовилась, оскільки в епоху адвокатської монополії бажала долучитися до прийняття рішень, які впливатимуть на професію в цілому.

— Чи відіграло свою роль те, що ви досить відомий адвокат та брали участь у багатьох резонансних справах?

— Думаю, що ні, але загалом участь у таких справах демонструє небайдуже ставлення моєї команди до професії. У будь-якому разі, перебуваючи в правлінні, я вважала дуже важливим, що ми тримаємо позицію на юридичному ринку саме як адвокати. Водночас резонансних справ не може бути надто багато. Тож переважно наша робота зводиться до участі в менш «розпіарених», але не менш важливих справах. І я цьому щиро рада, тому що чим менша увага, тим якісніше можна провести кейс.

—А що робить адвоката відомим: гучне ім’я клієнта, суспільний інтерес до справи чи щось інше?

— Ми живемо в епоху популізму. І нині, на жаль, відомими адвокатами вважаються ті, хто активно спілкується в соціальних мережах, веде блог та не втрачає жодної нагоди залишити свій, часто поверховий, коментар. Часто належність такої особи до адвокатської професії робить її «народним адвокатом», але не якісним.

Головними ж вимогами до адвоката залишаються професійність у захисті інтересів клієнта.

Адвокатові доводиться працювати в різних проектах, де категорія «резонансних» — у меншості. Проте його внесок у цей кейс виявляється таким грандіозним, що не витримує жодного порівняння з участю в будь-якій популістській справі.

У медіа ж адвоката роблять відомим дрібниці чи збіг обставин. Проте величезна, складна робота, як правило, залишається за кадром. Утім, її помічають на юридичному ринку.

 «Популізм призвів до хаосу в розумінні адвокатури громадянським суспільством»

— Яка різниця між так званою резонансною справою та звичайною?

— Зараз основним критерієм «резонансності» є інтерес з боку засобів масової інформації. Раніше преса стежила за справді цікавими справами або кейсами, що мали суспільно значущі наслідки. На жаль, популізм призвів до хаосу в розумінні адвокатури громадянським суспільством. Тож увага журналістів переважно прикута до персоналій, які втягнуті в судовий процес: що гучніша ця особа, то цікавіше спостерігати. Але до роботи адвоката це не має жодного стосунку. Побиття якогось політика може викликати більший інтерес, ніж, наприклад, справа щодо реприватизації величезного підприємства. Це закони цього часу. Я не сприймаю це.

ЗМІ змушені орієнтуватись на потреби своєї аудиторії, а вона вимагає простого, зрозумілого, подекуди непрофесійного контенту. І що більше цей процес відповідає вимогам жовтої преси, то більшу цікавість він викликає.

Часто цим користуються адвокати, які хочуть зробити ім’я. Якщо поспостерігати за окремими колегами на процесі, можна побачити, що вся їхня діяльність спрямована на створення картинки для споживача інформації. Поведінка таких фахівців є розв’язною, а мова рясніє яскравими висловами. Проте, якщо говорити по суті, усе це аж ніяк не стосується юриспруденції.

«Інформаційний вектор може змінюватися дуже швидко, навіть у рамках одного кейсу»

— До чого має бути готовий адвокат, беручись за резонансну справу?

— Він має бути готовий до того, що його особу оцінюватимуть не лише за професійними якостями. До того ж у будь-якому разі його ототожнять із клієнтом. Це відбувається майже в кожній справі, яка викликає цікавість ЗМІ. І кожного разу адвокат стикається з позитивною або негативною інформацією про себе — як про людину, а не як про спеціаліста. При цьому цікавим є те, що інформаційний вектор може змінюватися дуже швидко, навіть у рамках одного кейсу.

Репутаційні ризики клієнта — ось наш виклик.

Інша категорія справ, яка з’явилася останніми роками у світлі надмірного патріотизму, — це справи, в яких адвокат представляє сторону, що опонує державі. В таких кейсах адвокат апріорі приймає на себе негативну позицію, оскільки громадськість, далека від юриспруденції, починає звинувачувати його в тому, що він завдає шкоди державі.

«Суддя дає сторонам ще один шанс на досудове врегулювання спору»

— А що означає «виграти справу»? Чи завжди це передбачає отримання позитивного (якщо клієнт є позивачем) чи негативного (якщо він є відповідачем) рішення суду?

— Не завжди. Кілька тижнів тому в моїй практиці мав місце прецедент, коли справа була програна, але текст судового рішення, а також те, яким чином вирішилась процесуальна ситуація, відкрили нові перспективи для клієнта. На жаль, він їх поки що не бачить. Але ми визначили правові наслідки, що врешті приведуть клієнта до виграшу. Інше питання, чи дозріє він до такої позиції та чи зуміє використати ситуацію на свою користь. Зараз у нас тривають перемовини.

На жаль, подібні ситуації непоодинокі. Часто, звертаючись по правову допомогу, клієнт бачить єдиний результат — задоволення позову (якщо він позивач) або ж його відхилення (якщо він відповідач).

Наша команда досліджує будь-які можливості. Мабуть, тому ми робимо великий акцент на врегулюванні спорів у досудовому порядку або ж приведенні сторін до мирової угоди, щоб виграш був відчутний для обох сторін.

До речі, у нових процесуальних кодексах фактично передбачена присудова медіація. Зараз, коли позов надходить до судді, він мусить опитати сторони з приводу готовності мирно врегулювати спір. Ідея цього механізму полягає в тому, що суддя дає сторонам ще один шанс на досудове врегулювання спору. Тобто фактично суддя виступає в ролі медіатора.

Ми завжди пропонуємо нашим клієнтам скористатися такою опцією.

— Чи є клієнти або справи, з якими ви ніколи не працювали б? Чому?

— Наша команда не захищає інтересів рейдерів та сумнівні правові позиції. Мені важливо зберігати репутацію команди.

Ми також відмовимося від співпраці з тими, хто не дотримується дисципліни у відносинах, не поважає працю фахівців, до яких звертається по допомогу, та не сприймає нас як партнерів. Юристи не є обслуговуючим персоналом і ми максимально це культивуємо.

«В багатьох випадках керівні посади у великих компаніях займають не адвокати»

— Як ви оцінюєте судову реформу? Які виклики вона поставила перед адвокатським середовищем?

— Зараз правнича спільнота має три нові процесуальні кодекси. Якими революційними вони не були б, ми готові. За 17 років в адвокатурі ми пережили фактично 3 реформи. Кожна епоха приносила свій підхід до судочинства. Головне — не панікувати, а трансформуватись і йти вперед.

Зараз новий Верховний Суд намагається через Велику палату створювати нові прецеденти і переглядати цілі пласти категорій спорів. Все вивчаємо та вводимо в курс клієнтів.

Нещодавно з’явилася добірка прецедентів щодо врегулювання кредитних спорів — категорії, надзвичайно важливої в нашій роботі. Нові прецеденти поступово виникають в усіх категоріях спорів.

— Трішки про введену адвокатську монополію. Спільнота з нетерпінням очікує на нову редакцію закону. Однак не зрозуміло, що робити тим юристам, які не мають адвокатського свідоцтва. Чи варто їм вишиковуватись у чергу за ним?

— Зараз необхідно з’ясувати: фахівець бажає залишитись у бізнес-консультуванні чи піде до судової адвокатури. Це момент вибору. Якщо раніше (я отримувала свідоцтво 13 років тому) цей документ був просто додатковим бонусом у резюме, то зараз кожен юрист має розуміти: якщо він хоче займатися судовим захистом, то адвокатура має стати його метою.

Що робити юристам, які займають високі позиції в бізнесі? Ніхто не заважає керувати адвокатами, які ходитимуть на процес. Стратегічне керування справами у всьому світі є налагодженою системою, і в багатьох випадках керівні посади у великих компаніях займають не адвокати, а талановиті управлінці.

Думаю, що найближчим часом юридичний ринок України кардинально перебудується. Вже зараз є великі бізнеси, які прагнуть закривати частину кейсів самостійно, воліють дати можливість своїм юристам отримати адвокатське свідоцтво. Переважна частина моєї команди — адвокати, як і я сама.

«Юридична освіта для юриста залишається базовою»

— Окрім юридичної, ви маєте фінансову освіту і не тільки. Чи є справи, в яких поєднуються всі ці напрями, чи в кожному з них працюєте окремо?

— Не варто зосереджуватися на кількості дипломів. У будь-якому випадку юридична освіта для юриста залишається базовою. Те, що я опановувала після базового навчання, є додатковими освітніми програмами в рамках юридичних горизонтів.

Найбільш цікавою для мене, з професійного погляду, стала освіта, яку я отримала за межами України, пов’язана з лобіюванням, advocacy і government Relations (діяльність спеціально уповноважених співробітників великих комерційних структур (GR-менеджерів) щодо роботи бізнесу із державним сектором та політикою —Прим. ред.). Я довгий час досліджувала цю сферу. В Україні ми є єдиною юридичною компанією, що займається цим сервісом давно і професійно. Фактично з 2005 року. Практика GR не є корупцією і має свої правила та принципи. Після цього я ще проходила програми з лобіювання в Брюсселі, Вашингтоні, Пекіні, аби подивитись, як у різних частинах світу вибудовують лобістську діяльність для бізнесу в проектах Government Relations.

Для нашої команди сфера Government Relations об’єднує юриспруденцію, політику і бізнес. Коли бізнес має чітку мету, скажімо, прибрати регуляцію, змінити її підходи або вперше врегулювати на законодавчому рівні певні відносини тощо, це змушує обирати лише тих юристів, які мають сильну комунікацію з державними органами та розуміння законодавчої техніки, правила прийняття державних рішень. Ми даємо клієнту всі три складові — бізнес, політику, право — з метою досягнення його цілей.

У кожній частині світу — США, Європі, Азії — діють абсолютно відмінні підходи до Government Relations. Тому стиль роботи з представниками цих напрямів буде різний. Отже, свою освіту я здобувала залежно від послуг, які могла надавати.

«Посадовець не належить собі й може планувати свій час досить умовно»

— Ви берете активну участь у політичній діяльності. Чи не спричиняє це конфлікту інтересів у справах, в яких ви виступаєте як адвокат?

— До нас звертаються клієнти з позовами проти Уряду, окремих міністерств, і ми консультуємо без жодних обмежень. Після роботи в Уряді для мене було важливим дотриматися вимог закону про протидію корупції: 2 роки після роботи в Уряді я не мала права працювати з кейсами, що стосувалися мого безпосереднього функціоналу на позиції першого заступника міністра. Я витримала цю вимогу, тож зараз вже не маю жодних законодавчих обмежень.

Разом з тим досвід посадовця завжди буде в пригоді. Якщо нашим опонентом є державний орган, юристи якого знають рівень нашої команди, справа може вирішитися шляхом переговорів, не доходячи до суду.

У сегменті Government Relations я передусім намагаюся розвивати відносини та посилювати свою позицію як фахового правника.

— А чому МОЗ? Адже ви спеціалізуєтесь у зовсім інших сферах?

— На той час я оцінювала позиції, які пропонувались у державних структурах, за таким критерієм: чи зможу я як адвокат реалізувати свої знання. Це було те міністерство, де мені запропонували зайнятися побудовою судового захисту держави, роботою над законопроектами, комунікацією з парламентом та правоохоронними органами. Я погодилася.

— Чим відрізняється робота держслужбовця від діяльності у приватному секторі?

— Всім. Але найсуттєвішим є планування робочого часу. Посадовець не належить собі й може планувати свій час досить умовно. Часто він змушений перебувати там, де потреби в його присутності немає. Це забирає чимало часу і негативно впливає на продуктивність праці.

— Чи вистачає часу на особисте життя?

— Доки я працювала в державному секторі, часу не вистачало катастрофічно. Зараз я маю можливість планувати свій графік. Тож питання нестачі часу переді мною вже не стоїть.