Закон і Бізнес


Обійдемося без Страсбурга

ВРП заперечила імператив звільнення законників на підставі рішень ЄСПЛ


№21 (1371) 26.05—01.06.2018
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
7886

У Вищій раді правосуддя не вбачають необхідності в додатковій підставі для звільнення служителів Феміди. На думку Ради, і наявних цілком достатньо. Та і європейські експерти не вносили таких пропозицій.


Дочасна ініціатива

Як повідомляв «ЗіБ», місяць тому в парламенті з’явися законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, який виніс рішення з порушенням меж застосування обмежень прав» (№8302). Його автор вважає, що суддів слід звільняти за сам факт ухвалення у Страсбурзі рішення проти України. Особливо за ті, в яких згадується про «політичний характер» констатованих порушень, тобто міститься посилання на ст.18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Причому ВРП не доведеться навіть витрачати час на дисциплінарне провадження. Впродовж 2 місяців після того, як такий вердикт стане остаточним, вона має без вагань звільнити суддю, який брав участь у прийнятті рішень, що аналізувалися Європейським судом з прав людини.

Втім, у Раді не зраділи такій ініціативі. Як зазначено у консультативному висновку щодо проекту №8302, сьогодні підстави дисциплінарної відповідальності суддів не потребують законодавчого корегування. Із головним зауваженням європейських експертів — надто широким поняттям «порушення присяги» — вже розібралися. Тепер законників звільняють за «вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді».

Як стверджують у ВРП, у профільному законі наведені чіткі критерії, що вважати таким проступком. Тож слід узяти паузу, проаналізувати їх практичну складову і лише після цього вирішувати, чи доцільно щось удосконалювати в цьому напрямі.

Європейська орієнтація

Та й міжнародні експерти, відзначається у висновку, не вносили пропозицій щодо визнання окремою підставою для звільнення судді наявності негативних рішень ЄСПЛ, зокрема встановлення порушення ст.18 конвенції. Крім того, як наголошує ВРП, «пряма залежність дисциплінарної відповідальності суддів від негативного рішення ЄСПЛ у конкретній справі не відповідає міжнародним стандартам у цій сфері».

До речі, останнє зауваження було б доречнішим під час розгляду справ суддів, яких намагалися люструвати на підставі закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Нагадаємо, що в ньому однією з причин перевірки значилася саме участь у процесах, в яких допущені порушення конвенції, що констатовано в рішенні ЄСПЛ.

Також ВРП звернула увагу автора проекту на п.36 висновку Консультативної ради європейських суддів від 24.11.2004 №6. В ньому наголошується на принципі внутрішньої незалежності суддів і тому факті, що «скасування рішення має сприйматись як нормальний результат процедури апеляційного оскарження, а не як провина з боку судді суду першої інстанції».

Важко не погодитися й з наведеною у Раді ще однією цитатою: «Використання факту скасування рішення судом вищої інстанції як підстави для встановлення незаконності цього рішення не відповідає європейським стандартам» (п.45 висновку Венеціанської комісії від 13.03.2017 №CDL-AD(2017)002). Крім того, нагадують у ВРП позицію ВК, «помилкові рішення необхідно оскаржувати в межах апеляційного провадження, а не притягати суддів до індивідуальної відповідальності, крім випадків, коли помилка виникла внаслідок умислу або грубої недбалості».

Відсутність норми — не завада

Не сподобалася членам Ради і спроба бодай частково усунути їх від оцінки наявності в діях судді дисциплінарного проступку та його істотності. Та й сама ідея — обмежитися тільки ст.18 конвенції — виглядає дуже «дрібною». Адже, як зазначає ВРП, у Страсбурзі розглядали лише кілька справ, в яких було встановлено порушення цього положення конвенції в контексті інших гарантій.

Тим більше що (у Раді начебто заспокоюють автора) «підставою для дисциплінарної відповідальності може бути порушення судом прав людини та основоположних свобод, у тому числі у поєднанні з порушенням ст.18 конвенції, які встановлені у рішенні Європейського суду з прав людини». Така ознака дисциплінарного проступку вже передбачена п.4 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів». А те, умисно це зробив суддя чи внаслідок «грубої недбалості», Рада вирішуватиме на власний розсуд — залежно від конкретної справи.

Тож можна дійти висновку, що і сьогодні ніщо не заважає звільненню суддів, які ухвалювали рішення, що отримали негативну оцінку ЄСПЛ. Хоча у переліку порушень, які є істотними, що міститься в ч.9 ст.109 закону, це прямо не передбачено, але для цього може підійти такий оціночний критерій, як «грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду». Логічний ланцюжок при цьому починатиметься із прецедентів ЄСПЛ як джерела права.

Зрозуміло, що профільний комітет, посилаючись серед іншого на висловлену ВРП критику, швидше за все, поверне проект №8302 автору як недоцільний. І матиме рацію. Але важливо, аби й дисциплінарні палати Ради взяли до уваги цей висновок у частині європейських рекомендацій, розглядаючи справи про притягнення суддів до відповідальності. І дбали не лише про суспільну довіру, а й про авторитет судової системи в країні.