Закон і Бізнес


Відновлювальний ремонт: зі зносом чи без?


№20 (1370) 19.05—25.05.2018
55414

Страхова сума визначає лише максимальний розмір виплати за завдану шкоду, але при цьому не змінює порядку її визначення та не збільшує відповідальності страховика. Такий висновок зробив ВС в постанові №910/5001/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

12 березня 2018 року                        м.Київ                               справа №910/5001/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

СТУДЕНЕЦЬ В.І. — головуючий, БАРАНЕЦЬ О.М., ВРОНСЬКА Г.О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення Господарського суду м.Києва від 10.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 за позовом ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» до ПрАТ «Київський страховий дім» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 31675,70 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» звернулося до Господарського суду м.Києва з позовом до ПрАТ «Київський страховий дім» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 13827,33 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПрАТ «СК «Арсенал страхування» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту від 29.01.2016 у зв’язку з настанням страхового випадку (дорожньо-транспортної пригоди) виплатив власнику застрахованого транспортного засобу, який було пошкоджено, страхове відшкодування в розмірі 31675,70 грн.

Матеріально-правовою підставою позову визначені ст.27 закону «Про страхування», стст.35, 36 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», стст.993, 1188 Цивільного кодексу.

ПрАТ «Київський страховий дім» у відзиві на позовну заяву послався на відсутність правових підстав для сплати страхового відшкодування в заявленому розмірі. ПрАТ «Київський страховий дім» вважає, що повністю виконало свої зобов’язання, виплативши ПрАТ «СК «Арсенал страхування» страхове відшкодування в розмірі 17848,37 грн. Розмір страхового відшкодування ПрАТ «Київський страховий дім» визначило, керуючись стст.22, 29, 33, 34 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV із розрахунку вартості ремонту автомобіля з урахуванням зносу, що становить 17848,37 грн. відповідно до звіту про вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу TOYOTA RAV4.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 29.03.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 10.05.2017 позов задоволено повністю. Суд стягнув з ПрАТ «Київський страховий дім» на користь ПрАТ «СК «Арсенал страхування» 13827,33 грн. та судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 апеляційну скаргу ПрАТ «Київський страховий дім» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м.Києва від 10.05.2017 — без змін з тих же мотивів.

При розгляді справи суди попередніх інстанцій виходили з таких обставини та висновків:

— 29.01.2016 між ПрАТ «СК «Арсенал страхування» (страховик) та Особою 4 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого є страхування транспортного засобу «Тойота»;

— 13.08.2016 на вул. Довженка, 16 у Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю авто «Тойота», що належить Особі 4, під керуванням Особи 5, та транспортного засобу ГАЗ під керуванням Особи 6, що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду;

— у результаті ДТП було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль «Тойота».

— постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 13.09.2016 у справі №761/30252/16-п Особу 6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.;

— відповідно до страхових актів від 31.08.2016, 22.09.2016 ПрАТ «СК «Арсенал страхування» здійснило виплату страхового відшкодування ФОП Косніков В.В. та ТОВ «ВіДі автострада» в розмірі 13766 грн. та в розмірі 15952,86 грн., що підтверджується платіжними дорученнями із зазначенням призначення платежу, та в розмірі 1956,84 грн., що підтверджується платіжним дорученням із зазначенням призначення платежу, а загалом на суму в розмірі 31675,70 грн.;

— відповідно до інформації, наданої МТСБУ, отриманої на запит суду, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ГАЗ на момент настання страхової події була застрахована в ПрАТ «Київський страховий дім» на підставі полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, розмір франшизи згідно з вказаним полісом становить 00,00 грн.;

обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ПрАТ «СК «Арсенал страхування» посилається на те, що ПрАТ «Київський страховий дім», як страховик особи, винної у вчиненні ДТП, зобов’язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, розмір якої становить 13827,37 грн., до встановлених полісом лімітів відшкодування щодо майна та франшизи (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 25.04.2017, яка прийнята судом до розгляду).

Отже, предметом спору в цій справі є сума в розмірі 13827,37 грн., що є різницею між фактичним розміром витрат страховика за договором майнового страхування та страховою виплатою за полісом страхування відповідальності. Фактично така різниця виникла у зв’язку з тим, що ПрАТ «СК «Арсенал страхування» за договором майнового страхування визначав вартість відновлювального ремонту без урахування значення коефіцієнта фізичного зносу, а ПрАТ «Київський страховий дім» — з урахуванням цього коефіцієнта.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, керуючись стст.22, 27, 29, 36 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», стст.9, 27 закону «Про страхування», стст.512, 993, 979 ЦК, виходили з того, що до ПрАТ «СК «Арсенал страхування» в межах вищезазначеної суми потерпілому перейшло право вимоги, а в ПрАТ «Київський страховий дім», як страховика цивільної відповідальності, виник обов’язок відшкодування страхового платежу, виплаченого ПрАТ «СК «Арсенал страхування», у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, без урахування зносу деталей, що підлягають заміні.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду м.Києва від 10.05.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017, ПрАТ «Київський страховий дім» подало до Вищого господарського суду касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована відсутністю правових підстав для сплати страхового відшкодування в заявленому ПрАТ «СК «Арсенал страхування» розмірі, оскільки розмір страхового відшкодування має визначатися з розрахунку вартості ремонту автомобіля з урахуванням зносу, керуючись стст.22, 29, 33, 34 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV.

У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ «СК «Арсенал страхування» заперечує проти її доводів, посилаючись на те, що виплата ПрАТ «СК «Арсенал страхування» страхового відшкодування на користь страхувальника в сумі без урахування фізичного зносу не суперечить приписам ст.29 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування наземного транспорту від 29.01.2016, предметом якого є страхування транспортного засобу «Тойота», а закон «Про страхування» відповідних застережень не містить. З приписів вказаних норм закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» убачається, що обов’язки, пов’язані з оцінкою шкоди, не стосуються ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим законом, а тому в даному випадку відсутні правові підстави перекладати на ПрАТ «СК «Арсенал страхування» обов’язки ПрАТ «Київський страховий дім», яке є страховиком за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до пп.4 п.1 розд.XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу в редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення в господарських справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.

Ухвалою ВГС від 30.10.2017 ПрАТ «Київський страховий дім» відновлено пропущений строк подання касаційної скарги, касаційну скаргу прийнято до касаційного провадження та призначено до розгляду.

На розгляд ВС у складі колегії суддів КГС 10.01.2018 передано касаційну скаргу ПрАТ «Київський страховий дім» на рішення Господарського суду м.Києва від 10.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017.

Згідно з ч.4 ст.301 ГПК в редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до п.13 ст.8 ГПК в редакції закону від 03.10.2017 №2147-VIII розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою ВС у складі колегії суддів КГС від 11.01.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи.

КГС, переглядаючи в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення попередніх інстанцій — скасуванню з передачею справи на новий розгляд з таких підстав.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.988 ЦК в разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату у строк, установлений договором. При цьому страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється в межах вартості майна на момент укладення договору й не може перевищувати розміру реальних збитків (втрат, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права). Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до стст.512, 514 ЦК кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою у випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Такими законами, зокрема, є норми ст.993 ЦК та ст.27 закону «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що до страховика за договором майнового страхування (позивача у справі) після виплати страхового відшкодування потерпілій особі (Особі 4) у межах фактичних витрат, які не можуть перевищувати розміру реальних збитків, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

За загальним правилом, майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст.1187 ЦК). Тобто відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник — особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до ст.1192 ЦК має відшкодувати завдані збитки в повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до ст.999 ЦК законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування).

У законі «Про страхування» встановлено види обов’язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п.9 ч.1 ст.7 закону). Закон «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За змістом цього закону (стст.9, 22—31, 35, 36), настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Отже, страховик (ПрАТ «Київський страховий дім») за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема, правила відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені в ст.22 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно п.22.1 якої в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Отже, страховик (ПрАТ «Київський страховий дім») за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена в порядку, встановленому цим законом.

Згідно зі ст.29, п.32.7 ст.32 цього закону у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов’язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) — комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п.1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції та Фонду державного майна від 24.11.2003 №142/5/2092).

Відповідно до вимог п.8.2 цієї методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = Ср + См + Сс х (1 - ЕЗ), де:

Ср — вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;

См — вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;

Сс — вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;

ЕЗ — коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого в ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ПрАТ «Київський страховий дім») відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВСУ від 22.03.2017 у справах №№910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах ВС від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 1.02.2018 у справі №910/22886/16.

Тому пред’явлення ПрАТ «СК «Арсенал страхування» (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до ПрАТ «Київський страховий дім» (страховика за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що в ПрАТ «Київський страховий дім», як страховика цивільної відповідальності, виник обов’язок здійснити відшкодування в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, без урахування зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку такі збитки є меншими від ліміту відповідальності, є помилковими, оскільки суперечать ст.29 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка прямо визначає, що шкода, яка пов’язана з пошкодженням транспортного засобу і відшкодовується страховиком за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, становить вартість витрат, пов’язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством.

Згідно із законом від 5.07.2012 №5090-VI у тексті закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» слова «ліміт відповідальності страховика» у всіх відмінках замінено словами «страхова сума» у відповідних відмінках.

Відповідно до пп.9.2, 9.4 ст.9 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тис. грн. на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Отже, страхова сума визначає лише максимальний розмір страхової виплати за шкоду, завдану майну потерпілих, але при цьому не змінює порядку визначення страхової виплати та не збільшує відповідальності страховика у випадках, якщо до нього із заявою про виплату звернувся не безпосередньо потерпілий, а страховик за договором майнового страхування.

Посилання судів попередніх інстанцій на обґрунтування свого висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі на те, що законами «Про страхування» та «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов’язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу, на думку колегії суддів, також є помилковими.

Відповідно до ст.990 ЦК страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їхні працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти (п.34.4 ст.34 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Керуючись наведеними нормами законодавства, страховик за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) здійснив страхову виплату відповідно до звіту про вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу TOYOTA RAV4. Розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, згідно із цим звітом, визначений як вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу.

Тобто між сторонами у справі відсутній спір як щодо суми, необхідної для відновлення транспортного засобу, так і щодо права страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування.

Водночас між сторонами існують розбіжності щодо розміру відшкодування, оскільки ПрАТ «СК «Арсенал страхування» вважає, що ПрАТ «Київський страховий дім», як страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності, має йому відшкодувати повну вартість відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування зносу, а ПрАТ «Київський страховий дім», навпаки, наполягає, що в нього існує лише обов’язок відшкодувати витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством.

У ч.1 та 2 ст.14 ЦК передбачено, що цивільні обов’язки виконуються в межах, установлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Отже, оскільки відповідачем у цьому спорі є не особа, яка завдала шкоди, а страховик, в якого ця особа застрахувала свою цивільну відповідальність, для правильного вирішення спору в цій справі перш за все слід з’ясувати, в яких межах, установлених договором або актом цивільного законодавства, несе відповідальність безпосередньо страховик.

Суди попередніх інстанцій цих обставин не з’ясували, обмежившись посиланням на те, що страховик за договором добровільного страхування не зобов’язаний визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, і до нього в порядку ст.512 ЦК перейшло право вимоги в межах виплаченої суми.

Фактично суди попередніх інстанцій дослідили лише обставини, які підтверджують право ПрАТ «СК «Арсенал страхування» на отримання відшкодування в заявленому розмірі, та внаслідок неправильного застосування норм ст.29 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дійшли помилкових висновків, що страховик, в якого особа, котра завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, відповідає перед страховиком за договором майнового страхування (особою, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) в тому ж розмірі, що й винна в ДТП особа, тобто в розмірі виплаченого страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Щодо посилання в судових рішеннях на висновок ВСУ, який викладений в постанові від 15.04.2015 №3-50гс15, то він не застосовується при вирішенні спору в цій справі, оскільки ВСУ, приймаючи цю постанову, керувався ст.38 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка визначає випадки, коли у страховика за договором обов’язкового цивільної відповідальності виникає право подати регресний позов після виплати страхового відшкодування. У цій справі таким страховиком є відповідач (а не позивач), і позов, який розглядається не є регресним, а подається в порядку суброграції (заміна сторони в зобов’язанні), тому норма ст.38 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не застосовується до спірних правовідносин. Крім того, у постанові від 15.04.2015 №3-50гс15 не міститься висновок про правильне застосування ст.29 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі якої прийнято рішення в цій справі.

За таких обставин суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, неправильно застосували норми матеріального права, не врахували обсягу відповідальності страховика за полісом обов’язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страхувальником шкоди цим третім особам і дійшли помилкового висновку про обов’язок відповідача відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності, виходячи з розміру фактично здійснених позивачем витрат на виплату страхового відшкодування.

Відповідно до чч.1, 2 ст.300 ГПК (у редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII), переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п.2 ч.1 ст.308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково й передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібраних у справі доказів.

Відсутність у ВС процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи, зокрема щодо правильності здійснення розрахунків грошових вимог, які заявлені до стягнення, перешкоджає ухваленню нового рішення, тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.236, 238, 240, 300, 301, 308—310, 314—317 ГПК, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ПрАТ «Київський страховий дім» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду м.Києва від 10.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду м.Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.