Мантія чіпляється за справи

Чи може ВККС давати оцінки рішенням суддів-«п’ятирічок», перебираючи на себе повноваження ВРП?

Двоє законників пояснювали Вищій кваліфікаційній комісії суддів, як ухвалювали рішення за позовами «автомайданівців». Узяти інформацію до відома чи дати оцінки й завершити кар’єру кандидатів — така інтрига в долі «п’ятирічок».

Перша не сотня

До повної сотні суддів без повноважень, яким минулого тижня ВККС дала рекомендації, не вистачило всього п’ятьох осіб. Казали, що вирішили рекомендувати тих, стосовно кого немає сумнівів. Цього тижня список міг поповнитися ще трьома прізвищами, але склалося по-іншому.

На засідання не з’явилась Інна Белоконна. Письмово повідомила, що перебуває у відпустці та просить без неї рішення про її подальшу долю не приймати.

Наступний кандидат — Наталя Марфіна з Дніпровського районного суду м.Києва — давала пояснення щодо справи одного з водіїв, котрий брав участь в акціях протесту. Згадати було нелегко, адже минуло більше ніж 4 роки. Допомогло те, що суддя підготувалася до бесіди та переглянула матеріали справи.

У 2014-му вона відмовила правопорушникові, який оскаржував попереднє рішення суду. Домагався визнання противоправними дій правоохоронців щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення. Громадянин залишився на 4 місяці без прав і вирішив, що не останню роль у цьому відіграла його участь у політичній акції.

Н.Марфіна пояснила, що в рамках процедур не мала права вчинити інакше. Члени ВККС запитали її, які в неї були варіанти з розглядом скарги. Подумавши, суддя відповіла: мала б узагалі не приймати справу до розгляду, оскільки обґрунтування позову не збігалося з вимогами.

Із залу засідань Н.Марфіна вийшла змученою, але таки з рекомендацією для призначення на посаду.

Не той фокус

Сильно замислитися членів ВККС змусив суддя Шевченківського районного суду м.Києва Анзор Саадулаєв. Претензії до нього з боку громадської ради доброчесності стосувалися рішення, ухваленого не на користь іншого учасника поїздки до Межигір’я.

Суддя позбавив громадянку права керувати автомобілем на 3 місяці. Рапорт і протокол працівника ДАІ, фотофіксація авто на місці події із зазначенням часу були надані суду. Тож усю увагу А.Саадулаєв сконцентрував на тому, хто в момент правопорушення був за кермом.

Свідки — друзі власника машини — давали узгоджені до хвилини показання. Були очевидці, які твердили протилежне. Утім, запитання комісії полягало в тому, чому суддя не викликав на засідання інспектора ДАІ та не зобов’язав його особисто доводити правомірність протоколу, який був складений та підписаний не на місці події. А.Саадулаєву довелося визнати, що він мав би бути більш обачним.

На цьому ВККС оголосила перерву в засіданні, ймовірно, не знаючи, яке рішення прийняти щодо долі законника.

Повноваження, яких немає

Від помилки не застрахована жодна людина. У судочинстві для того й існує багаторівневе сито, що має усунути найменші неточності. А якщо згадати, що є райони, де правосуддя взагалі не здійснюється, то навряд чи слід відмовлятися від підготовлених кадрів заради виконання «запитів» суспільства. Можливо, тому члени ВККС не квапилися з рішенням, аби не викликати бурхливої реакції представників громадськості, які також прийшли на засідання. Звісно, це додавало напруження в залі.

Є ще й правовий аспект. Чи взагалі має комісія право давати оцінку судовим рішенням або з’ясовувати обставини його ухвалення під час розгляду питання про рекомендування для призначення, зокрема суддів-«п’ятирічок»? Адже сьогодні це не належить, як раніше, до її повноважень. Усе, що комісія може й повинна робити, — сформувати досьє на суддю та включити до нього серед іншого відомості про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Звісно, за наявності таких.

Усі дисциплінарні провадження — прерогатива Вищої ради правосуддя. Якщо поглянути на сайт ВРП, то прізвищ цих суддів як порушників не знайдемо. Та й строк давності для накладання стягнення (3 роки) вже, швидше за все, збіг. Чиєсь невдоволення чи намагання постфактум розправитися з кривдниками навряд чи є тим критерієм, що може покладатися в основу оцінки якостей суддів.

Адже за якийсь час склад ГРД зміниться, а з ним зміняться й претензії до суддів. І, якщо комісія намагатиметься врахувати думку кожного невдоволеного, країна врешті-решт залишиться без суддів. Тож і на них за таких обставин має поширюватися принцип презумпції доброчесності.