Закон і Бізнес


Стороння апеляція


№18-19 (1368-1369) 10.05—18.05.2018
7622

У разі неоскарження рішення поручитель буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості, оскільки вона встановлена преюдиційним судовим рішенням. Такий висновок зробив ВС в постанові №0308/11788/12, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

28 лютого 2018 року                      м.Київ                                №0308/11788/12

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В. (суддя-доповідач), СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ХОПТИ С.Ф., ЧЕРНЯК Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 6 на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 17.11.2017,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «БМ Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «БМ Банк», звернулось до суду з позовом до ТОВ «Волинькомунпостач», Особи 4, Особи 5, в якому просило стягнути з боржників Особи 4 та Особи 5 заборгованість за кредитними договорами та звернути стягнення на предмет іпотеки, власником якого є ТОВ «Волинькомунпостач».

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.12.2013 позов ПАТ «БМ Банк» задоволено.

Стягнуто з Особи 4 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором від 6.03.2008 №*, що виникла за період з 20.09.2011 до 10.07.2012, у розмірі 22173,84 грн.

Стягнуто з Особи 5 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором від 6.03.2008 №*, що виникла за період з 20.09.2011 до 10.07.2012, у розмірі 21751,61 грн.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 6.03.2008 №4/33/060308, укладеним між ТОВ «БМ Банк» та Особою 4, та за кредитним договором від 6.03.2008 №*, укладеним між ТОВ «БМ Банк» та Особою 5, яка в загальному розмірі станом на 10.07.2012 становить 2137605,47 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 6.03.2008, укладеного між ТОВ «БМ Банк» та ТОВ «Волинькомунпостач», а саме — на нерухоме майно — комплекс будівель і споруд, який у цілому складається із: будівлі контори №1 загальною площею 543,2 м2; будівлі складу №2 загальною площею 379,0 м2; будівлі складу №3 загальною площею 443,0 м2, розташованого за Адресою 1, власником якого є ТОВ «Волинькомунпостач».

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, у листопаді 2017 року Особа 6 подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судове рішення стосується його прав та обов’язків.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 17.11.2017 відмовлено у прийнятті апеляційної скарги Особи 6 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.12.2013 у вказаній справі.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскаржуване рішення ухвалено лише щодо позичальників за кредитним договором Особи 5, Особи 4 та іпотекодавця ТОВ «Волинькомунпостач» без покладення будь-яких обов’язків на Особу 6, який є поручителем та зобов’язався перед банком відповідати за зобов’язаннями позичальника Особи 5, однак позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором до нього не заявлялись, а тому питання щодо відповідальності поручителя за зобов’язаннями позичальника оскаржуваним судовим рішенням не вирішувались, а також не перевірялись обставини припинення поруки відповідно до закону.

Отже, Особа 6 не має передбаченого ст.292 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи) права апеляційного оскарження, оскільки він не брав участі у справі, а суд першої інстанції питання про його права та обов’язки не вирішував.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року, Особа 6, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що рішення суду першої інстанції про стягнення боргу за кредитним договором з боржника стосується його прав та обов’язків, оскільки у разі неналежного виконання своїх зобов’язань боржником банк має право звернутися до суду з позовом до нього як поручителя. Однак суму заборгованості він оспорити не зможе, оскільки вона встановлена преюдиційним судовим рішенням.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У ст.129 Конституції закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з п.8 ч.3 цієї статті однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд у рішенні від 11.12.2007 №11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абз.3 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини).

Відповідно до ч.1 ст.292 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційний суд вважав, що оскільки заборгованість стягнута тільки з боржника, то судовим рішенням питання про права та обов’язки поручителя не вирішувалися.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Установлено, що Особа 6 є поручителем та зобов’язався перед банком відповідати за зобов’язаннями позичальника Особи 5.

Згідно з чч.1, 2 ст.554 ЦК у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов’язана повідомити суд про цю третю особу (ч.1 ст.36 ЦПК 2004 року).

Колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що у разі невиконання боржником рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором кредитор може звернутися з вимогою до поручителя.

У разі неоскарження рішення суду в цій справі поручитель буде позбавлений можливості оспорити суму заборгованості за кредитним договором, оскільки така сума встановлена преюдиційним судовим рішенням.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність в Особи 6 права апеляційного оскарження судового рішення на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов’язки, є передчасним та суперечить ст.129 Конституції й ст.292 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Відповідно до чч.3 та 4 ст.406 ЦПК касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.400, 411, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати КЦС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 17.11.2017 скасувати, справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.