Закон і Бізнес


Допомога поверненню не підлягає!

Помилки держорганів, у принципі, не можуть усуватися за рахунок іншої особи


№18-19 (1368-1369) 10.05—18.05.2018
Валентина МИХАЙЛОВА
7120

Чи може держава стягнути й без того мізерну допомогу, надмірно виплачену через недбалість чиновників? У Страсбурзі дійшли висновку, що суми переплат слід розглядати як майно, а значить, для його позбавлення потрібні певні умови.


Мої роки — моє багатство

Ілинка Чакаревич втратила роботу в 1995-му — у результаті банкрутства підприємства. На той час вона мала 24 роки і 10 місяців трудового стажу, а також — депресію і невроз. Згідно з медичним висновком 41-річна жінка була непрацездатною.

Через рік бюро зайнятості Рієки призначило їй допомогу по безробіттю в розмірі близько €55 на 468 днів. Коли цей термін добігав кінця, І.Чакаревич подала заяву про продовження виплат через тимчасову непрацездатність. Вона надала відповідну медичну довідку про хворобу, і чиновники вирішили продовжити виплату допомоги в сумі близько €59 на місяць до наступного повідомлення. Це право за нею зберігалося доти, доки не будуть установлені законні підстави для припинення виплат.

Водночас в її трудову книжку було записано 2 додаткові роки стажу. Проте це не означає, що жінка влаштувалася на роботу. Згідно із законом внески на її пенсійне страхування робило бюро зайнятості.

Проте у 2001 році у бюро вирішили, що неправильно зрозуміли закон, і припинили виплати. Більше того, ухвалили, що І.Чакаревич втратила право на допомогу ще 3 роки тому. Отже, повинна повернути державі близько €2600.

Жінка намагалася переконати (спочатку — керівництво Центрального бюро зайнятості, потім — суд), що має право на допомогу по безробіттю, доки не вийде на пенсію. Тим більше що її чоловік отримує пенсію в розмірі €188, а на їхньому утриманні перебуває син шкільного віку. Проте у вищій інстанції вирішили, що її скарги не обґрунтовані.

Аналогічно вчинили й адміністративні суди, де жінка доводила, що 27 років стажу дають їй право на допомогу. Рішення про припинення виплат було залишене в силі, а матеріальні претензії запропоновано врегулювати в цивільному процесі.

Тут суд першої інстанції став на її бік, визнавши, що відповідачка не може нести відповідальність за недбалість чиновників. Але служителі Феміди з вищої інстанції вирішили, що неправомірне збагачення на €2600 не можна виправдати роками роботи. Не допоміг і новий інститут конституційної скарги...

Правда, в бюро зайнятості пішли на поступки й запропонували врегулювати питання в позасудовому порядку, якщо І.Чакаревич підпише зобов’язання погасити борг частинами. З відсотками, звісно. Та жінка відмовилася, оскільки навіть при розстроченні на 5 років їй довелося б віддавати більше від третини чоловікової пенсії. А інших джерел доходів у неї не було.

Тоді чиновники отримали виконавчий лист на примусове стягнення боргу з банківських рахунків жінки. Проте грошей там не виявилось, а бажання заарештувати рухоме майно суд на той момент визнав передчасним і не підтримав.

Законні очікування

Розуміючи, що бюро не дасть їй спокою, доки не отримає грошей, І.Чакаревич звернувся зі скаргою до Європейського суду з прав людини.

Основний аргумент уряду зводився до застосовності в цьому випадку ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже йшлося про повернення грошей, що належать державі. Більше того, заявниця мала вивчити закон, з якого чітко випливало, що її право на допомогу припинялося через 12 місяців після першого продовження виплат.

У рішенні від 26.04.2018 у справі «Čakarević v. Croatia» ЄСПЛ відзначив, що поняття «володіння», яке міститься в ч.1 ст.1 Першого протоколу, «має автономне значення, що не обмежується володінням фізичними речами й не залежить від офіційної класифікації в національному законодавстві». І хоча ст.1 Першого протоколу застосовується тільки до наявного майна, «законні очікування» щодо отримання активу також можуть підпадати під її захист (див. серед іншого рішення у справах «Anheuser-Busch Inc. v. Portugal [GC]», «Béláné Nagy v. Hungary [GC]»).

При цьому Суд нагадав, що законне очікування повинне мати конкретніший характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на правовій нормі або судовому рішенні. Наприклад, не може вважатися «майном» надія на повернення давно втраченого права власності. Крім того, не можна стверджувати, що «законне очікування» виникає внаслідок спору про тлумачення й застосування внутрішнього законодавства, якщо такі претензії згодом відхиляють національні суди.

Водночас сам факт анулювання права власності за певних обставин не перешкоджає тому, щоб воно було «володінням» у розумінні ст.1 Першого протоколу.

Засоби не виправдовують метою

Уряд не заперечував, що рішення, прийняте під час цивільного розгляду, було втручанням у право заявника на володіння майном. Тому Суд проаналізував, чи мало воно законну мету й чи був дотриманий принцип розумної пропорційності між використовуваними засобами і поставленою метою.

З одного боку, ЄСПЛ відзначив, що рішення суду в цій справі ґрунтується на загальних правилах цивільного права, які регулюють несправедливе збагачення, а не на законодавстві про зайнятість. Тому втручання мало законну мету, оскільки було спрямоване на виправлення помилки органу соціального забезпечення.

З урахуванням важливості соціальної справедливості Суд констатував, що державним органам не слід перешкоджати виправляти помилки, навіть ті, які є результатом їхньої недбалості. Інше суперечило б доктрині несправедливого збагачення, що означало б санкціонування неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б суспільним інтересам (див. п.73 рішення від 15.09.2009 у справі «Moskal v. Poland»).

Проте, на відміну від «справи Москаля», йдеться не про припинення виплат допомоги по безробіттю, а про повернення вже отриманих сум на підставі адміністративного рішення. Суд нагадав, що «помилки, які можуть бути віднесені винятково до дій державних органів, у принципі, не підлягають усуненню за рахунок іншої особи».

Оскільки компетентний орган ухвалив рішення на користь І.Чакаревич і продовжував здійснювати платежі, заявниця мала законні підстави припускати, що отримані суми були юридично правильними. Хоча в законі й сказано, що жінка, чий загальний стаж менший від 25 років, може отримувати допомогу по безробіттю при тимчасовій непрацездатності не більш як 12 місяців, у рішенні, виданому заявникові, не містилося конкретної згадки про це.

Більше того, Суд відзначив, що розмір допомоги по безробіттю був дуже мізерним і гроші витрачалися на прожиття, тобто існування заявниці. Та національні суди, ухвалюючи рішення про необґрунтоване збагачення, не врахували ні стану здоров’я, ні фінансової ситуації І.Чакаревич. Як випливає з інформації виконавчого провадження, в неї немає ні банківських рахунків, ні доходів, ні будь-якого майна. За цих обставин виплата боргу, навіть розбитого на 60 частин, могла б поставити під загрозу її існування.

Таким чином, вимоги про відшкодування суми допомоги по безробіттю, що виплачувалася помилково, потягнуть за собою надмірне індивідуальне навантаження на заявницю. Із цього випливає, що мало місце порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції.

Оскільки І.Чакаревич не виплатила борг державі, а після цього рішення його вже навряд чи стягнуть, Суд не став присуджувати їй відшкодування матеріальних збитків, окрім €2130 судових витрат. Але потролив уряд, зобов’язавши виплатити заявниці ті ж €2600 як компенсацію моральної шкоди.