Закон і Бізнес


Поправки «втемну»

Від КС очікують скасування процесуальної реформи або бодай її частини


Руслан Князевич запевняв колег, що до документа внесені суто технічні поправки, та, виявилося, були й істотні втручання в текст.

№16 (1366) 21.04—27.04.2018
РОМАН ЧИМНИЙ
39997

Як прогнозував «ЗіБ», рішення Конституційного Суду щодо засад мовної політики відчинить навстіж двері до перегляду багатьох законодавчих актів, ухвалених останніми роками. Й ось недавно у ці двері занесли подання щодо порушення процедури під час ухвалення процесуальної рефор-ми.


Засвоєний урок

Насамперед нагадаємо, що закон «Про засади державної мовної політики» було визнано неконституційним не по суті, а за формою його ухвалення. У рішенні від 28.02.2018 №2-р/2018 КС констатував, що під час прийняття мовних засад парламент порушив власний Регламент, отже, й ст.91 Конституції. Серед іншого називалося неперсональне голосування, відсутність підготовленого проекту у вигляді порівняльної таблиці, а також висновку комітету до закону тощо.

«Процедура розгляду та ухвалення парламентом законопроектів, розгляд пропозицій до законопроектів повинні ґрунтуватися на принципах, визначених Конституцією. Недотримання цих принципів або нехтування ними порушує демократичні вимоги щодо конституційної процедури розгляду та ухвалення законопроектів, а також ставить під сумнів легітимність прийнятих законів», — відзначив Суд.

Зрозуміло, що такий вихід із непростої ситуації вбачався суддям найпростішим. Адже спроба пристати на позицію авторів подання щодо, наприклад, неможливості існування регіональних мов чи, навпаки, заперечити її, лише загострила б пристрасті між різними регіонами країни.

Проте рішення КС не є актами разової дії. Позиціями, що відображені в них, можуть послуговуватися й Суд, й інші суб’єкти для обґрунтування наступних висновків. Цим і скористалася група народних депутатів, переважно опозиційного спрямування, піддавши сумніву легітимність як процесуальної реформи в цілому, так і окремих її норм.

Розгублені та дезінформовані

Перелік претензій до процедури ухвалення закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3.10.2017 №2147-VIII навіть більш розлогий, ніж до мовного акта.

Тут не тільки голосування картками колег, а й, наприклад, фальсифікація остаточного документа. Як наголошується у поданні, під час пленарного засідання був схвалений один текст, а на підпис Голові ВР поданий дещо інший.

Крім того, всупереч ст.84 Конституції в останній момент, уже після голосування за всі поправки, на терміновому засіданні профільного комітету до проекту були внесені додаткові зміни. Однак, як свідчить стенограма пленарного засідання, їхній зміст не оголошувався для запису, а рішення комітету не доводилося до відома нардепів. Тобто кілька нардепів за годину відредагували документ і запропонували прийняти його «втемну».

Автори подання до КС наголошують, що «народних депутатів було дезінформовано про те, в якій редакції вони голосують за закон». Більше того, Регламент ВР передбачає, що за наявності зауважень та пропозицій під час другого читання проект має направлятися на доопрацювання і, відповідно, пройти процедуру третього читання. Такою була й рекомендація головного науково-експертного управління, яке виклало свої зауваження на 58 сторінках.

У цьому випадку комітет перебрав на себе функцію законотворчого органу, чим порушив Конституцію, зокрема принцип правової визначеності.

Це підтверджується серед іншого й змістом дискусій, що точилися у фахових виданнях, таких як «ЗіБ», та під час різноманітних заходів, присвячених новелам процесуальної реформи. Адже до оприлюднення остаточного тексту закону чимало правників і представників правоохоронних органів критикували норми, яких у ньому не виявилося. Натомість вони вважали, що документ був прийнятий саме в редакції, що їх не влаштовувала.

Нерівність у незворотності

Напевне, автори подання не дуже вірять у принциповість Суду, який мав би за наявності таких порушень процедури визнати неконституційною процесуальну реформу в цілому. Тому окремо у поданні звертається увага на п.4 §2 «Прикінцевих положень» розд.4 закону №2147-VIII.

Йдеться про пряму вказівку щодо неприпустимості зворотної дії окремих змін до Кримінального процесуального кодексу. Зокрема, в частині положень, які встановлюють граничні строки досудового розслідування та визначають умови закриття кримінального провадження та апеляційного перегляду повідомлення про підозру, територіальну юрисдикцію розгляду клопотань про проведення обшуків, а також право адвоката бути присутнім під час його проведення.

За твердженням нардепів, це ставить громадян у різні умови залежно від моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Причому така нерівність стосується не лише підозрюваних, але й потерпілих та їхніх представників.

З другого боку, нововведення запроваджують механізм захисту від необґрунтованого кримінального переслідування та затягування розслідування. На надмірну тривалість кримінальних проваджень в Україні звертав увагу і Європейський суд з прав людини. Тож винятки з цих правил погіршують процесуальне становище особи, яку притягають до кримінальної відповідальності. А це, вважають нардепи, порушує стст.58, 63 Конституції.

Причини чи можливості?

В українському парламенті час від часу згадують про усталену процедуру прийняття законів, яка влаштовує і більшість, і опозицію. Одні припускаються певних відхилень від Регламенту, інші роблять вигляд, що борються за чистоту законотворчості. І так триває доти, доки хтось не розворушить сонну царину сесійної зали. Що, власне, і зробив наприкінці лютого КС.

Тепер через очевидні порушення процедури на кону — вся судова реформа. Тож, швидше за все, кожен суддя КС свідомо чи підсвідомо визначатиметься з тим, який варіант обрати: шукати можливості для виховання законотворців чи причини для відмови в розгляді цього подання?

Втім, самі автори подання підказали компроміс. Адже попросили визнати неконституційним тільки п.4 §2 «Прикінцевих положень» розд.4 закону №2147-VIII. Хоча не зрозуміло, як можна порушити процедуру під час ухвалення частини закону, а документ у цілому прийняти правильно?

Якщо нардепи були «дезінформовані» щодо певної частини закону, ніхто вже не встановить, чи підтримали б вони його в цілому, якби чітко знали, за яку редакцію голосують. Та, як свідчить практика КС, закон визнавався неконституційним навіть тільки через неправильно вказані реквізити. Проте претензії суто до неперсонального голосування поверталися без розгляду.

Тепер Суд має або закріпити недавно висловлену позицію, або визнати, що в лютому ухвалив рішення ad hoc. Тобто або на деякий час фактично залишити країну без процесуальних кодексів і заблокувати роботу Верховного Суду, або визнати, що політична доцільність інколи бере гору навіть над Конституцією.