Закон і Бізнес


Член правління ААУ Олег Вдовичен:

«У бізнесу має бути впевненість, що гра буде чесною, і тут не обійтися без присутності судді, який вселяє довіру»


Олег Вдовичен: «У бізнесу має бути впевненість, що гра буде чесною, і тут не обійтися без присутності судді, який вселяє довіру»

№13 (1363) 31.03—06.04.2018
КАТЕРИНА БЄЛЯЄВА
1782

Уже не перший рік можновладці декларують наміри полегшити ведення бізнесу в державі. До своїх успіхів вони відносять показники різноманітних міжнародних рейтингів, відповідно до яких Україна поволі просувається на вищі позиції. Однак бізнес не поділяє оптимізму влади. Про те, як проводяться подібні дослідження, чому їм не варто довіряти та яких змін потребує царина господарювання, розповів керуючий партнер адвокатського об’єднання «Вдовичен і партнери», адвокат Олег ВДОВИЧЕН.


«Низькі показники оцінювань є перепоною для прийняття управлінських рішень»

— Експерти нарікають, що Україна посідає досить низькі позиції в рейтингу привабливості бізнесу. Чи відповідає це дійсності та що являють собою подібні рейтинги?

— Як правило, під рейтингами привабливості бізнесу розуміють низку авторитетних оцінювань у сфері економіки Світового банку, відомих рейтингових агентств, аудиторських компаній «великої четвірки» та ін.

Я досить прискіпливо ставлюся до таких оцінювань. Дійсно, рейтинги формують імідж нашої держави на міжнародній арені та дають загальне уявлення, в якому напрямку прямуємо. Адже кожне рейтингове оцінювання має власні індикатори та методологію, і вони, як правило, кардинально відрізняються.

Наприклад, індекс легкості ведення бізнесу (Easy of Doing Business) — рейтинг, що визначається групою Світового банку. Серед можновладців стало «популярним» посилатися на нього. Предметом оцінювання тут виступають нормативно-правові акти з питань ведення бізнесу та результати правозастосування. Маємо 11 індикаторів з визначеними параметрами: від порядку створення підприємств, отримання дозволів на будівництво, підєднання до системи електропостачання до оподаткування, забезпечення виконання контрактів і банкрутства.

Наголошую, що позиція в рейтингу визначається за одним чи двома містами країни — найбільшими діловими центрами. Станом на 2017 р. Україна в цьому рейтингу займала, так би мовити, майже «золоту середину» — 76-е місце зі 190, покращивши показники попереднього періоду на 4 пункти.

Якщо ж узяти до уваги індекс економічної свободи, що розраховується Wall Street Journal та Heritage Foundation, то у 2018 р. результати нашої країни набагато скромніші, якщо не сказати негативні. Але маємо й покращення на 4 пункти — 150-е місце серед 180 країн. Укладачі рейтингу оцінили стан економічної свободи в Україні як «переважно невільний». У ньому оцінці підлягає рівень економічної свободи: від свободи бізнесу, державних витрат, свободи інвестицій до свободи від корупції та свободи праці (трудових відносин). Як бачимо, підходи до оцінювання цих двох рейтингів суттєво відрізняються, і цілком зрозуміло, що результати теж.

У будь-якому разі, що маємо у підсумкуСпростувати той факт, що Україна не потрапила до десятки країн-лідерівнеможливоЧисленні проблеми у відносинах «бізнес — влада» — це те, що впливає на результати оцінювань. Проте робимо акцент на тому, що 2017 р. — це загалом рік покращення позицій України у впливових економічних рейтингах, і будь-який прогрес заслуговує на схвальний відгук, особливо якщо він буде постійним і довготривалим у майбутньому.

— Тобто фактично ми можемо говорити, що бізнес не зацікавлений у тому, щоб провадити діяльність на теренах нашої держави?

— Частково. Низькі показники рейтингових оцінювань визначають інвестиційну привабливість нашої країни і є перепоною для прийняття управлінських рішень щодо залучення зовнішніх інвестицій в економіку держави. Але  у рейтингових оцінюваннях відображається ставлення вже діючого в Україні бізнесу до «навколишнього середовища», і тут я говорив би не про незацікавленість діяльністю на теренах нашої держави, а про бажання отримати кардинальні зміни. Як кажуть, порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих, і це необхідно брати до уваги.

«Неоднозначність судової практики не додає підприємцям впевненості у захисті інтересів»

— У непривабливості України для бізнесу окремі фахівці звинувачували суди. Мовляв, відсутність правової визначеності та розпорошеність судових рішень не гарантують підприємцям упевненості у захисті своїх інтересів. Наскільки це твердження відповідає дійсності та чи лише у судах справа?

— Погоджуюсь, відсутність правової визначеності та неоднозначність судової практики є «візитівкою» нашої держави, принаймні два останні десятиліття, і це не додає підприємцям впевненості у захисті своїх інтересів. Говорити, що вирішення даної проблеми вже «на горизонті», зарано.

Найбільш «болючими» у цьому сенсі є відносини держави та суб’єктів господарювання як платників податків. Офіційна статистка ДФС України свідчить, що у 2017 р. на розгляді в судах різних інстанцій перебувало 47,1 тис. справ щодо оскарження податкових зобов’язань на загальну суму 182,3 млрд грн. Відзначу, що йдеться про розмір донарахувань, що відповідає майже одній четвертій дохідної частини державного бюджету за цей же рік.

Податковий кодекс, уведений у дію з 2011 р., на сьогодні має більш ніж 110 законодавчих змін. А отже, вести мову про стабільність податкового законодавства досить складно. Його нормами визначено правило «конфлікту інтересів», що фактично унормовує припущення про неоднозначність трактування положень податкового права, тобто передбачено, по суті, подвійну відповідальність у вигляді штрафу та пені за одне і те ж правопорушення, що загалом не вписується у загальний контекст ст.61 Конституції тощо...

Про перелік «вузьких місць» ПК можна говорити не одну годину. Наприклад, чи можуть підприємці бути впевнені, що суд не проігнорує вимогу процесуального законодавства і перекладе тягар доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності держави саме на податківця? На жаль, практика свідчить, що зазвичай саме платники податків доводять правильність своєї позиції, тоді як представникам фіскальної служби достатньо просто надати акт перевірки та податкове повідомлення-рішення про донарахування грошових зобов’язань.

Але якщо говорити узагальнено, то суди є лише вершиною «айсберга», що зумовлює невпевненість підприємців у захисті своїх інтересів. У підґрунті — відсутність стабільного законодавства, що відповідає вимогам «якості» закону, корупційна складова та фактична безвідповідальність державних службовців. Не кращим чином впливають політична ситуація та події, що відбуваються на сході нашої держави.

— Яку ж роль у привабливості держави для бізнесу відіграють суди?

— Для бізнесу держава є «силовим механізмом», що визначає «правила гри» та контроль їх дотримання. Це необхідно прийняти як реальність. Проте правила у цій «грі» повинні бути чіткими та зрозумілими, а їх недотримання має визнаватися порушенням як для однієї сторони, так і для іншої. Для того щоб бізнес хотів бути «активним гравцем на полі», у нього має бути впевненість, що гра буде чесною, і тут не обійтися без присутності судді, який вселяє довіру.

«Справедливий розгляд спору незалежним і безстороннім судом протягом розумного строку» — втілення цього положення на практиці, а не лише на папері — це, впевнений, квінтесенція цінності суду для сучасного бізнесу.

«Присутність представників бізнесу в судових залах — невід’ємна складова буденності»

— Як часто бізнесменам доводиться звертатися до суду в Україні і чи відома вам подібна статистика у країнах Європейського Союзу?

— Навряд чи можна знайти представника бізнесу, особливо середнього та великого, який протягом життєвого циклу господарської діяльності не мав нагоди звернутися до суду. Сфера господарювання ризикована. Що більша ділова активність, то більші ризики виникнення спірних ситуацій, і не лише з можновладцями. А отже, присутність представників бізнесу в судових залах — невід’ємна складова буденності. Посилатися на статистику звернень бізнесу до суду проблематично з огляду на зміст статистичних звітів, що підлягають оприлюдненню. У 2017-му мені довелося порівняти дані щодо розгляду податкових справ касаційними інстанціями Польщі та України за 2016р. Більшість адміністративних справ, що розглядалися тут, стосувалася податків. Так, Вищий адміністративний суд України у 2016 р. переглянув 6487 рішень у податкових справах, або 41% від загальної кількості розглянутих справ. У свою чергу, показники Вищого адміністративного суду Польщі — 6784 рішення, або 40% від загальної кількості розглянутих справ. Як бачимо, показники досить схожі, але, аналізуючи будь-яку статистику, доцільно «подивитися за лаштунки». Дані щодо залишку нерозглянутих касаційних скарг станом на 31.12.2016 могли б бути тим «індикатором», який дав би змогу більш об’єктивно оцінити та порівняти результати діяльності цих судових інстанцій.

— Яку роль відіграє для бізнесу в Україні створення нового Верховного Суду?

— Відразу ж відзначу, що судова система буде ефективною лише за умови належного функціонування усіх її складових: від місцевого суду до суду касаційної інстанції. Створення ВС не може вважатися панацеєю від усіх «болючих проблем», що супроводжують судову владу не один десяток років. Але ті «уроки» та сподівання, що, на мій погляд, отримав від створення даної інстанції бізнес, можна окреслити такими тезами:

• законодавець визнав кризові явища у судовій владі й нарешті зробив відчутні кроки у напрямку змін. Тому для бізнесу створення ВС означає сподівання на швидкий ефективний захист порушених прав і законних інтересів у судовому порядку. Зі свого боку відзначу, що повноваження, набуті новоствореним судовим органом, дозволяють йому змінити ситуацію, коли тривалий розгляд судового спору був швидше правилом, ніж винятком;

• реформа судової влади — це формула з багатьма невідомими, і заперечувати можливість отримання негативного результату не варто. При створенні Верховного Суду ми мали першу практику проведення прозорого конкурсу такого рівня. Але, на жаль, вітчизняні фахівці та міжнародні експерти піддають цей конкурс суттєвому критичному аналізу, із чим можу частково погодитися. Варто згадати дискусії довкола громадської ради доброчесності, якій законодавець фактично «віддав на відкуп» збір інформації про «доброчесність» або «недоброчесність» кандидата у судді ВС та надання відповідних висновків до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, при цьому не визначивши, який же правовий статус має цей орган.

— Десь рік тому фахівці з податкового права нарікали на те, що ДФС доводить до касаційного суду навіть незначні спори. Податківці ж виправдовувалися тим, що займатися судовою тяганиною від них вимагає керівництво. Чи змінилася ситуація?

— До кінця 2017 р. ситуація залишалася незмінною і справа, як кажуть, була лише в грошах, а точніше — у фінансуванні фіскальних органів (сплаті судових зборів). Оскарження податківцями здійснювалося, як правило, до останньої інстанції незалежно від категорії спору. Та внаслідок неможливості сплатити судовий збір скарги органів ДФС не розглядались. Я припускаю можливість кардинальних змін у наступному році. І йдеться не про те, що податківці «раціонально» оцінюватимуть перспективи виграшу податкового спору і не доводитимуть безперспективні спори до останньої інстанції, а про ті бар’єри, які ставить процесуальне законодавство щодо прийняття до розгляду касаційних скарг ВС. Це стосується розширення видів судових рішень, які не можуть бути оскаржені у касаційному порядку, та переліку підстав для відмови у відкритті касаційного провадження. Проте маю надію, що такі перепони не зіграють злий жарт з платниками податків і ВС не перетвориться для них на «неприступний бастіон».

— Чи з’явилася можливість вирішувати податкові спори у досудовий спосіб?

— Якщо говорити про досудовий спосіб вирішення податкових спорів, то під ним традиційно розуміють адміністративне оскарження рішень органів ДФС у порядку підлеглості. Даний спосіб вирішення податкового спору застосовується досить давно, змінюється лише сама процедура. На сьогодні передбачено тільки один рівень такого оскарження — до ДФС, тому шанси отримати позитивне, хоч і часткове, рішення на користь платника податків зросли у рази.

«Теорія і практика — це різні речі у нашій державі, і до цього ми вже звикли»

— Керманичі держави повсякчас наголошують на дерегуляції бізнесової сфери. Для цього була скорочена кількість суб’єктів, які мають повноваження перевіряти бізнес. Чи дійсно зміни у цьому напрямі є позитивними? Чому?

— Реформу системи органів контролю неможливо визнати цілковито позитивною, і для того є досить вагомі причини. З одного боку, кількість органів, що перевіряють бізнес, значно скоротилася: сьогодні їх близько 30 (раніше діяли більш ніж 50). Законодавець, на перший погляд, шляхом уніфікації відповідних правил і процедур звів «до спільного знаменника» процес державного контролю у сфері господарської діяльності, зробив кроки до забезпечення прозорості у виборі бізнесу як об’єкта перевірок. Проте теорія і практика — це різні речі у нашій державі, і до цього ми, думаю, вже звикли. Необґрунтований тиск з боку органів контролю залишається, і слова про те, що бізнес (навіть той, який працює за правилами) не може бути об’єктом «наїзду», на жаль, — швидше теорія, ніж практика. І важелі тиску держава зберегла. Для прикладу наведу нещодавнє нововведення — інспекційні візити інспекторів праці, що за «розмахом» наданих їм повноважень щодо фіксації обставин, отримання копій документів, проведення конфіденційних розмов з працівниками більше нагадують «оперативно-розшукові заходи правоохоронних органів», ніж візити у прямому значенні цього слова. Що на практиці? Нормативною підставою для такого відвідування може бути скарга одного працівника на допущене стосовно нього порушення, але інспектори праці з’являються на порозі з вимогою інспекції щодо дотримання вимог законодавства про працю у повному обсязі та щодо всіх працівників, а про перевірку обґрунтованості звернення йдеться в останню чергу. На сьогодні форму акта про результати інспекційного відвідування не затверджено, інспектори використовують чинний акт перевірки, що визнаватися інспекційним відвідуванням аж ніяк не може. На думку спадає вислів: «Маємо те, що маємо», але від цього необхідно відмовлятися.

— Ваших клієнти – представники великого чи середнього бізнесу? З якими питаннями вони до вас звертаються? 

— Наведу цікаві відомості: у минулому році податковим аудитом органів фіскальної служби було охоплено майже кожний 15-й великий і середній бізнес, тоді як малий — один з 400. А отже, правило, за яким «у зоні особливої уваги» держави перебуває так званий реальний сектор економіки з певною прибутковістю, є невід’ємною складовою сьогодення, і без додаткових правових засобів захисту бізнесу не обійтися.

Наші клієнти — це передусім бізнес, який працює та розвивається, має потребу в наших послугах і готовий з нами співпрацювати. Це переважно середній бізнес, що потенційно має всі можливості перейти до сегмента великого.

Фактори, про які ми говорили, безпосередньо впливають і на зміну спрямованості запитів наших клієнтів. Якщо раніше акцент робився на так зване термінове гасіння пожеж (супроводження різного роду перевірок, оскарження їхніх результатів, участь при проведенні обшуків, виїмок, допитів тощо), то нині бізнес прагне працювати на випередження, а отже, вбачає необхідність створення умов, за яких такі «пожежі» не виникають або є можливість вийти з них з найменшими витратами. Крім того, бізнес також пам’ятає про загрозу втрати активів унаслідок «рейдерських захоплень». Тому правова допомога, зокрема адвокатська, надається вже на стадії підготовки та реалізації бізнес-проектів, підготовки до можливих перевірок. Це допомагає врахувати різного роду ризики: корпоративні, договірні та податкові, а також підготувати персонал до форс-мажору. Проте «гасіння пожеж» і досі залишається для нас актуальним.

— На що адвокатові варто звертати увагу при захисті представників бізнесу? Розкажіть про якийсь цікавий кейс з вашої практики?

— Захищаючи бізнес, адвокат має усвідомлювати, що його ефективність — це не результат одного успішно завершеного проекту. Вона полягає у довготривалих відносинах на основі довіри та впевненості клієнта. Справді, професійний адвокат має розуміти потреби клієнта, навіть приховані, знати, які питання та проблеми постають у сфері господарювання, в якій працює бізнес клієнта, бути в курсі відповідних нормативних змін і законопроектів, що перебувають на розгляді. Бізнес динамічний, тому швидкість реагування адвоката на запити бізнесу також важлива. На мій погляд, кожен кейс може вважатися цікавим, оскільки у підґрунті лежить індивідуальна стратегія, що дозволяє у труднощах знаходити нові можливості.

— Які перспективи у бізнесу в Україні на найближчі роки?

— Розвиток, інновації та «пильне око» держави — це коротко про головне, що очікує, на мій погляд, вітчизняний бізнес у найближчому майбутньому. Як реаліст, навряд чи зможу зробити висновок про швидку лібералізацію економічного простору. Стабільний бізнес найближчими роками буде долею відважних. Юридичний бізнес, у свою чергу, все більше відходитиме від традиційних підходів і стратегій і під впливом клієнтського попиту прийматиме нові бізнес-моделі, змінюватиме ціноутворення, збільшуючи при цьому витрати на вдосконалення технологічних процесів своєї діяльності.