Закон і Бізнес


Якщо не реституція, то бодай компенсація

Переселенцям пообіцяли механізм, який допоможе отримати кошти за втрачене майно. Згодом...


Михайло Смокович (ліворуч) переконаний, що отримання компенсації стане можливим після законодавчого врегулювання.

№13 (1363) 31.03—06.04.2018
Анна ЛИНДІНА
1625

Чи можуть внутрішньо переміщені особи захистити свої права? Щоб відповісти на це запитання, Касаційний адміністративний суд скликав круглий стіл, де було запропоновано процедуру вирішення понад 44 тис. справ, які вже розподілені.


Маршрут без карти

Сьогодні, після 4 років фактичного від’єднання Криму та Донбасу від України, досі немає можливості забезпечити громадянам, з якого боку барикад вони б не перебували, гідний захист їхнього житла, землі чи соціальні виплати. Така ситуація не є унікальною, з подібними проблемами свого часу стикнулися Грузія, Колумбія, Кіпр і Сербія. Тому моделі врегулювання давно розроблені та втілені на практиці.

Однак органи державної влади досі не прийняли нормативного акта, який би забезпечив відшкодування матеріальних збитків, завданих переселенцям на попередньому місці проживання. Ця прогалина в законодавстві загнала в глухий кут і громадян, і тих, кому вони довірили вирішення цих питань. 

Зустріч суддів КАС, представників держави та міжнародних організацій під назвою «Майнові права внутрішньо переміщених осіб в Україні» стала полем розв’язання всіх проблем, що стосуються статусу ВПО та посилення їх захисту. Адже права людей, закріплені і в національному законодавстві, і на міжнаціональному рівні, необхідно ставити на перше місце.

Натомість нині лише на постраждалих особах лежить тягар доказування факту  заподіяння їм шкоди, зазначила координатор технічної робочої групи з питань майнових прав, прав на житло та землю Олена Луканюк. І тільки нещодавно завдяки рішенню Верховного Суду від 6.02.2018 у справі №263/7763/17 (див.  «ЗіБ» — Прим. ред.), на значенні якого під час свого виступу наголосила голова моніторингової місії ООН з прав людини Фіона Фрейзер, приміром, питання пенсійних виплат зрушило з мертвої точки.

Однак найболючішою темою залишається система, точніше її відсутність, виплати компенсацій. Перепоною стає 3-річна позовна давність, яка для декого — мов поїзд, що давно пішов, а також невиконання рішень судів щодо виплати компенсацій. Чомусь унікальним є випадок часткового відшкодування матеріальних збитків органами місцевої влади (м.Кримськ), незважаючи на те, що зруйнованих будинків на території Донбасу понад 22 тис.

Закордон уже допоміг

Не може також не засмучувати той факт, що міжнародні організації вживають усіх можливих заходів для покращення становища, але їхні рекомендації залишаються поза увагою. Як заявила керівник проекту Ради Європи «Посилення захисту прав внутрішньо переміщених осіб в Україні» Ганна Христова, резолюція №2198 (2018) «Гуманітарні наслідки війни в Україні», прийнята Парламентською асамблеєю Ради Європи, чи не вперше не просто запропонувала підходи до вирішення неврегульованих питань, а й прямо вказала, яких змін потребує чинне законодавство для виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам (п.11.14).

Ще у 2016 році питання названих осіб вирішувалися також у резолюції ПАРЄ №1708 (2010), яка закликала державу гарантувати ефективне відшкодування за втрачені доступ і права на житло, землю й майно, залишені біженцями або ВПО, не очікуючи результатів переговорів щодо розв’язання воєнних конфліктів або статусу певної території. Проте ці, здавалося б, украй необхідні вказівки не можуть прямо зобов’язувати законотворців негайно їх виконувати, а для представників правосуддя діють у режимі soft law.

Так, у Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року, схваленої Урядом у листопаді 2017 року, сказано, що тільки закінчення тимчасової окупації частини території України дасть можливість внутрішньо переміщеним особам відстоювати своє право на майно та/або на відповідну компенсацію.

Проте не все так безнадійно завдяки практиці Європейського суду з прав людини, яка таки є прямим джерелом права для судів. Наприклад, у рішенні у справі «Лоїзіду проти Туреччини» ЄСПЛ наголосив, що майно, яким володіє особа, визнається експропрійованим у неї і вимагає належної компенсації, якщо людина втратила доступ до нього з причин збройного конфлікту на території його місцезнаходження та не може ним користуватись і контролювати його.

У схожих страсбурзьких рішеннях закріплюється також restitution in integrum (відновлення в правах). Якщо ж воно неможливе, громадяни мають не просто розраховувати на компенсацію, а й бути впевненими в тому, що вона буде їм дійсно виплачена та виявиться справедливою.

Справа за малим

З огляду на невтішні реалії неможливо запровадити механізм виплати повної грошової компенсації. Разом з тим слід відокремлювати виплати на відновлення пошкодженого майна, розміщеного на підконтрольній території, та виплати особам, які не мають змоги повернутися до своїх домівок. На думку спеціалістів, у другому випадку держава має запропонувати як альтернативу рівноцінний обмін: земельні ділянки чи об’єкти нерухомості, які перебувають у комунальній власності.

Лише судова влада не зможе повноцінно, в найкоротші строки врегульовувати спори, які стосуються майнових прав ВПО. Запровадження адміністративної системи та її втілення мали відбутися ще кілька років тому. Проте варті уваги й такі необхідні постраждалим людям ініціативи не знаходять достатньої підтримки з боку законотворців.

Наприкінці зустрічі голова Касаційного адміністративного суду Михайло Смокович, як представник вершителів справ про майнові права ВПО, зауважив, що обов’язковим є прийняття закону про адміністративні процедури, який би пролив світло на правове врегулювання таких непростих ситуацій та звернув увагу на можливість створення обов’язкового досудового порядку врегулювання спорів. Це стало можливим завдяки змінам, унесеним до ст.124 Конституції. Дійсно, у тотожних випадках медіація, як альтернатива судам, могла б відіграти не останню роль у захисті прав на майно.

Якщо врахувати те, скільки пропозицій щодо зрушення питання з мертвої точки існує на сьогодні, справа за малим — у найшвидший строк викласти їх в єдиному нормативному акті, щоб уже завтра громадяни, змушені носити, як тягар, статус внутрішньо переміщеної особи, відчули себе захищеними з боку своєї держави.