Приборкання норовливих

Які дії можуть бути оцінені як зловживання та які наслідки це матиме?

Тепер адвокатам доведеться пильнувати, аби у запалі дебатів не перетнути межу, за якою їхні дії можуть розцінити як зловживання.

Унаслідок проведення процесуальної реформи було встановлено відповідальність сторін за зловживання своїми правами та обов’язками. Де пролягає межа, що відокремлює ефективний захист інтересів клієнта від неправомірних дій і які наслідки матиме її перетинання? Спробуємо розібратися.

Загальні підстави відповідальності

Цивільний та Господарський процесуальні кодекси, а також Кодекс адміністративного судочинства в редакціях, які діяли до 15 грудня 2017 року, передбачали обов’язок сторін добросовісно користуватися належними їм правами і виконувати процесуальні обов’язки. На підставі такого законодавчого підходу науковці доходили висновку, що невиконання особою, яка бере участь у справі, такого обов’язку має кваліфікуватись як зловживання правами.

Втім, 3 жовтня 2017 року Верховна Рада прийняла закон «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII. Ним запроваджено механізми запобігання зловживанню процесуальними правами.

Цей акт, як указано в пояснювальній записці до відповідного законопроекту, прийнято з метою подолання процесуальних проблем, які перешкоджають ефективному судовому захисту в Україні. Серед них називалися низький рівень правової культури учасників процесу, зловживання процесуальними правами та невиконання процесуальних обов’язків, поєднані з неефективними заходами відповідальності за порушення правил судового процесу.

Нині однією з основних засад цивільного, господарського та адміністративного судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами (п.11 ч.3 ст.2 ЦПК, п.11 ч.3 ст.2 ГПК, п.9 ч.3 ст.2 КАС). Утім, законодавчого визначення поняття «зловживання процесуальними правами» немає. Процесуальні кодекси передбачають лише невиключний перелік дій, які можуть бути визнані як зловживання (ч.2 ст.44 ЦПК, ч.2 ст.43 ГПК та ч.2 ст.45 КАС).

Виходячи зі змісту завдання судочинства (ч.1 ст.2 ЦПК, ГПК та КАС), а також норм ч.2 ст.44 ЦПК, ч.2 ст.43 ГПК та ч.2 ст.45 КАС, залежно від конкретних обставин зловживанням є дії, які суперечать завданню судочинства, тобто такі, що йдуть урозріз зі справедливим, неупередженим та своєчасним розглядом і вирішенням спорів (справ) задля ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів учасників справ.

Отже, вказані положення визначають лише загальні підстави застосування до учасників процесу заходів процесуальної відповідальності.

Залишення без розгляду або повернення скарг, заяв, клопотань

Законодавець не вказав, про які саме заяви і скарги може йтися у цьому випадку. Тож існують думки, що це стосуватиметься не тільки подання скарги на рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішене судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (п.1 ч.2 ст.44 ЦПК, п.1 ч.2 ст.2, ст.43 ГПК, п.1 ч.2 ст.45 КАС), а й позовних заяв.

Утім, такий висновок може бути передчасним. Адже процесуальні кодекси містять чіткий та виключний перелік підстав для повернення позовної заяви, про що суд виносить відповідне рішення, яке може бути оскаржене (ст.185 ЦПК, ст.174 ГПК, ст.169 КАС).

Разом з тим такий захід відповідальності може застосовуватися лише у наведених вище випадках. Йдеться про оскарження рішень (ухвал) судів, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення по суті, подання інших скарг (заяв). Адже подання подібних заяв не матиме наслідків для розгляду чи вирішення справи, крім його затягування. До них можуть належати заяви про відвід, подані із порушенням процесуальних строків і без обґрунтування винятковості випадку (ч.3 ст.39 ЦПК, ч.3 ст.38 ГПК, ч.3 ст.39 КАС); клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів із порушенням процесуальних строків і без надання заяви про їх поновлення (ст.83 ЦПК, ст.80 ГПК, ст.79 КАС); заява про привід свідка щодо особи, яка не підлягає приводу (ч.4 ст.147 ЦПК, ч.2 ст.148 КАС), інші заяви, що прямо порушують вимоги процесуального закону.

У цьому контексті цікавим видається ухвала Деснянського районного суду м.Чернігова від 12.08.2018 (справа №750/8456/17). Так, суд на підставі ч.3 ст.44 ЦПК повернув заяву відповідача про роз’яснення рішення, визнавши її подання зловживанням процесуальними правами. Адже заяву було подано щодо роз’яснення рішення, яке не набрало законної сили, що суперечить вимогам ст.271 ЦПК.

Забезпечення видатків

У випадку подання позову, що має ознаки завідомо безпідставного, або такого, в якому предмет спору відсутній чи є штучним, може бути застосоване забезпечення та попередня оплата судових витрат (ч.4 ст.135 ЦПК, ч.4 ст.125 ГПК).

За клопотанням відповідача, який вважає, що позов містить ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов, суд має зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок кошти для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших видатків, які йому доведеться понести.

З огляду на оціночний характер такого поняття, як «завідомо безпідставний позов», надання суду права застосовувати такі заходи забезпечення може призвести до зловживань.

Слід зауважити, що при розгляді справ в адміністративному судочинстві такого заходу відповідальності за зловживання процесуальними правами не передбачено з огляду на суб’єктний склад учасників справи.

Розподіл судових витрат

Судові витрати можуть повністю або частково, незалежно від результатів вирішення спору, покладатися на сторону, яка зловживала процесуальними правами (або це мало місце з боку її представника), або якщо спір виник унаслідок неправильних дій сторони (ч.9 ст.141 ЦПК, ч.9 ст.129 ГПК, ч.9 ст.139 КАС).

Ця норма спрямована не тільки на забезпечення дисципліни під час розгляду справи, попередження зловживання процесуальними правами, а й на дотримання дисципліни сторонами та їхнє відповідальне ставлення під час виконання зобов’язань, невиконання яких і стало передумовою для розгляду відповідного спору.

Попередження і видалення із зали засідання

Такі заходи, як попередження і видалення із зали засідання, передусім спрямовані на дотримання порядку. Так, процесуальні кодекси передбачають, що за порушення порядку або невиконання розпоряджень судді (головуючого) до учасників процесу та інших присутніх застосовується попередження. У разі ж повторного вчинення зазначених дій — видалення із зали засідання (ч.1 ст.145 ЦПК, ч.1 ст.133 ГПК, ч.1 ст.146 КАС).

В ухвалі від 23.01.2018 (справа №2/639/3358/16ц) Ленінського районного суду м.Харкова вказано, що суд видалив відповідачку із зали засідань до закінчення розгляду за неодноразове порушення порядку та невиконання розпоряджень головуючого.

Суд двічі виносив ухвали про оголошення попередження відповідачці. Однак вона заявила, що відмовляється підкорятися розпорядженням головуючого, не згодна з процесуальними діями судді, яка порушує її права. Більше того, для захисту своїх прав вона викликала поліцію та вимагала оголосити перерву.

Штраф і окрема ухвала

Ще одним видом заходів процесуального примусу є штраф (ст.148 ЦПК, ст.135 ГПК, ст.149 КАС). Про застосування такого заходу суд виносить ухвалу, що оформлюється окремим документом. Вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.

З огляду на те що, за загальним правилом, ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, складним видається питання наслідків апеляційного оскарження. Зокрема, у випадку скасування судом вищої інстанції такої ухвали, якщо штраф уже був стягнутий.

Миронівський районний суд Київської області 5.02.2018 постановив у цивільній справі ухвалу (справа №371/1079/17), визнавши клопотання представника відповідача (адвоката) про залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача зловживанням процесуальними правами. Також на адвоката був накладений штраф — 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Останнім заходом процесуального примусу є винесення окремої ухвали. Це не є новелою, проте процесуальні кодекси містять додаткові підстави для цього.

Постановити окрему ухвалу суд може у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (зокрема, якщо підписана адвокатом позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом (ч.2 ст.262 ЦПК, ч.2 ст.246 ГПК, ч.2 ст.249 КАС). Така ухвала надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, із зазначенням строків для надання відповіді та її виконання.

У згаданій справі №371/1079/17 суд також постановив окрему ухвалу щодо адвоката. Зокрема, звернувся до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів Київської області стосовно розгляду питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за можливе вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого ст.34 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у зв’язку із зловживанням ним процесуальними правами, визначеними стст.43, 64, 257 ЦПК, унаслідок чого він порушив заборону на введення суду в оману.

На жаль, в Єдиному державному реєстрі судових рішень наразі відсутній повний текст цієї ухвали. Втім, нові процесуальні кодекси не містять обмежень щодо одночасного застосування кількох заходів процесуального примусу, включаючи постановлення окремої ухвали.

Задля потреб судочинства

Насамкінець зазначимо, що як зловживання слід розглядати використання учасниками процесу своїх суб’єктивних процесуальних прав з метою, яка суперечить завданням судочинства. Попри те що не всі положення нових процесуальних кодексів є однозначними та чіткими, запровадження такого інституту є однією з потреб судочинства.

Регламентування таких питань на законодавчому рівні дозволяє:

• підвищити рівень дисципліни учасників судового процесу і забезпечити добросовісне користування ними процесуальними правами;

• мінімізувати можливість затягування розгляду справи у суді, обмежуючи учасників процесу у зловживаннях;

• закріпити процесуальний механізм притягнення до відповідальності в таких випадках.

Разом з тим добросовісне виконання сторонами процесуальних прав і обов’язків кореспондується з обов’язком дотримання процесуальних норм і суддями. Більше того, вбачається необхідність у глибокому і системному розумінні останніми цих норм, аби застосування заходів процесуального примусу не перетворювалося на обмеження прав учасників процесу.

Ефективність запроваджених змін має бути перевірена практикою, що із часом дасть змогу і Верховному Суду висловити свою думку із цього приводу.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Чи може загроза покарання за зловживання процесуальними правами негативно позначитися на ефективному захисті інтересів клієнта?

Яна МИХАЙЛЮК,
адвокат, к.ю.н., старший юрист ЮФ Totum:

— Установлення відповідальності за зловживання процесуальними правами покликано запобігати процесуальним «диверсіям» і невиправданому затягуванню розгляду справи, однак перелік таких дій не конкретизований, що дає суду широкий простір для розсуду. У зв’язку із цим до зловживання правами може бути віднесена велика кількість процесуальних дій, навіть таких, як подання клопотання про призначення експертизи чи витребування доказів, які визнано судом безпідставними, якщо вони можуть спричинити затягування розгляду справи.

Адвокати, зважаючи на свій статус, несуть додатковий ризик відповідальності порівняно з іншими учасниками, оскільки за зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків чи неналежне виконання професійних обов’язків адвоката на підставі окремої ухвали суду може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності, у тому числі позбавлено права на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, адвокат, який активно захищатиме інтереси клієнта, подаючи велику кількість клопотань чи скарг, наражатиме себе на небезпеку притягнення до відповідальності. Тому учасникам справи, а особливо адвокатам, доведеться ретельно зважувати всі «за» і «проти» перед вчиненням будь-якої процесуальної дії.

Ірина ПОЧЕРНЯК,
адвокат Oleh Rachuk Law Firm:

— Відповідальність учасників процесу за використання своїх процесуальних прав з метою, що суперечить завданням судочинства, нерозривно пов’язана із поняттям «зловживання правами». Вся практична спроможність і загалом об’єктивна можливість реалізації таких положень на засадах рівності перед законом і судом, пропорційності судочинства і змагальності сторін розбивається об правову конструкцію «суд може» притягнути до відповідальності учасників та «суд може» визнати зловживанням дії учасників чи представників, які суперечать завданню судочинства.

Наявність саме такої дискреції у повноваженнях суду щодо встановлення на його розсуд факту порушення чи зловживання учасниками процесу процесуальними правами та, відповідно, необхідності застосування відповідальності на практиці призводить до суб’єктивізму, обмеження учасників процесу. За таких умов навіть дії в межах вимог процесуального закону можуть бути розцінені судом як зловживання. Водночас очевидне порушення, наприклад, процесуальним опонентом завдань судочинства суд вважатиме правомірним.

Дмитро ШАГІРМАНОВ,
юрист ADER HABER:

— За умови неупередженості суддів, процесуальної добропорядності осіб, які беруть участь у судовому процесі, а також розуміння, що ефективний захист прав можливий лише в порядку, у спосіб та строки, визначені процесуальним законодавством, жодних ризиків або негативного впливу не буде.

Проте, на жаль, судочинство в Україні не завжди здійснюється з дотриманням зазначених умов. Відповідно, система заходів процесуального примусу, враховуючи невичерпний перелік підстав для їх застосування, дійсно може чинити перешкоди захисту прав клієнта в судовому процесі, надаючи додаткові інструменти для тиску на учасників процесу.

Крім того, такі заходи можуть бути застосовані внаслідок помилок учасників судового процесу: неузгодженості дій представників, неумисного хибного тлумачення норм процесуального законодавства — в чому значну роль відіграють певні вади законодавчої техніки нових редакцій процесуальних кодексів.

А тому за певних обставин нововведення можуть негативно вплинути на захист прав клієнта. Однак при виваженому підході, зі спланованою стратегією вчинення процесуальних дій такий негативний вплив можна звести нанівець.