Закон і Бізнес


Особисте життя в ноутбуку

У законодавстві мають бути передбачені ефективні гарантії від зловживань при проведенні огляду


ЄСПЛ не знайшов виправдань надмірній підозрілості митників на контрольно-пропускному пункті в Адлері.

№8 (1358) 24.02—02.03.2018
ВАСИЛЬ КОЛІШНИЙ
6857

В яких випадках на митниці можуть захотіти скопіювати інформацію з вашого ноутбука? Чи буде це розцінюватись як утручання в особисте життя? Європейський суд з прав людини позначив грань між законністю та порушенням конвенційних гарантій при огляді.


Тека «Екстремізм»

Фотокореспондент російського агентства Юрій Іващенко в серпні 2009 року разом з колегою повертався з Абхазії через контрольно-пропускний пункт в Адлері. Щось у поведінці й відповідях журналіста викликало підозру в митника. І він звернувся до начальства по дозвіл на огляд сумки й рюкзака, а також ужиття «заходів щодо мінімізації ризику за профілем №*».

Коли ж митник виявив особистий ноутбук фотокореспондента, то зацікавився текою під назвою «Екстремізм (для RR[1])». У ній містилася низка фотографій та PDF-копія статті «Як розпалювати ненависть?», проілюстрована фотознімками, зробленими Ю.Іващенком.

За словами фотокора, крім того, в іншій теці під назвою «Ізоляція» містилися тексти з описом соціальних проблем, з якими стикалися 37 сімей езидів, котрих піддавала дискримінації місцева адміністрація, а також їхні особисті дані.

З відеозапису видно, що дані з ноутбука спочатку скопіювали на переносний жорсткий диск, а потім переписали на 6 DVD-дисків. Причому Ю.Іващенко відзначив у протоколі, що сумнівається в тому, чи не потрапила на DVD-диски інформація, яка йому не належала. Крім того, фотокор стверджував, що працівник митниці не тільки прочитав його обмін ICQ-повідомленнями, а й скопіював близько 26 Гб даних, включаючи особисту кореспонденцію, фотографії та паролі.

Урешті-решт експерти дійшли думки, що дані не містять екстремістського матеріалу. DVD-диски були передані Ю.Іващенку в листопаді 2011 року.

Огляд — це втручання

Зазнавши невдачі в оскарженні дій митників у національних судах, фотокор звернувся у Страсбург зі скаргою на порушення стст.8, 10 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 13.02.2018 у справі «Іващенко проти Росії» Суд нагадав, що концепція «приватного життя» — це широкий термін, який не піддається вичерпному визначенню. Він охоплює фізичну та психологічну цілісність людини. При цьому існує низка елементів, що стосуються розгляду питання про те, чи зачіпають особисте життя людини заходи, яких уживають поза будинком або в приватних приміщеннях.

Раніше ЄСПЛ уже висловлював свою позицію стосовно обшуку, який проводять на вулиці. Вона зводилася до того, що незалежно від того, чи були виявлені та прочитані будь-які документи або виявлені які-небудь інші особисті предмети, проведення ретельного обшуку особи, її одягу й особистих речей — це явне втручання в право на повагу до приватного життя (див. п.63 рішення у справі «Gillan and Quinton v. the United Kingdom»).

У згаданому рішенні Суд відзначив, що авіапасажир фактично погоджується на проведення огляду, обираючи цей вид транспорту для подорожі. Й у нього є свобода вибору: не брати із собою особисті предмети/інформацію або зазнати обшуку. Інша справа, коли індивідуум може бути зупинений у будь-якому місці й у будь-який час без попереднього повідомлення та без якого-небудь вибору щодо того, чи слід погоджуватися на огляд.

У даному ж випадку проводився огляд не тільки речей, а й інформації, що містилася в ноутбуку. І фотокор не мав вибору: зазнати огляду або відмовитися. Оскільки мова йшла не про гарантування безпеки, а про митний контроль, заявник мав право розраховувати на повагу до «приватного життя» відповідно до ст.8 конвенції.

Згідно з §2 цієї статті таке втручання допустиме лише у випадку, якщо воно відбувається «відповідно до закону», спрямоване на досягнення однієї або кількох законних цілей і «необхідне в демократичному суспільстві».

«Якість» права

Перш за все Суд нагадав, що вираз «відповідно до закону» вимагає, щоб оспорюваний захід мав «деяку основу» у внутрішньому «законі». Причому в її «суттєвому», а не «формальному» значенні. У сфері, що охоплюється письмовими актами, «закон» — це чинна норма, яка застосовувалася компетентними судами (див. рішення у справі «Société Colas Est and others v. France»).

«Закон» може містити положення актів нижчого рангу. Наприклад, заходи регулювання, прийняті професійними самоврядними органами відповідно до нормотворчих повноважень, делегованих їм парламентом (див. п.83 рішення у справі «Sanoma Uitgevers BV v. Netherlands»).

Крім того, фраза «відповідно до закону» (а також «передбачені законом» у ст.10 конвенції) вимагає, щоб оспорюваний захід відповідав принципу верховенства права. Таким чином, «закон» повинен бути доступним зацікавленій особі й передбачуваним щодо його наслідків. Тобто сформульований з достатньою точністю, аби дати індивідуумові змогу регулювати свою поведінку.

Разом з тим Суд підкреслив, що заходи, які зачіпають права людини, «повинні піддаватися деяким формам змагального розгляду незалежним органом, компетентним своєчасно переглядати рішення і відповідні докази». Якщо ж мова йде про обшуки й вилучення або аналогічні заходи, то доцільно оцінити, чи були обґрунтовані й достатні підстави для їх застосування (див. п.45 рішення у справі «Camenzind v. Switzerland»).

При цьому передусім необхідно забезпечити, щоб законодавство та судова практика давали «адекватні й ефективні гарантії від зловживань», особливо якщо мова йде про обшуки без судового ордера.

У той же час ЄСПЛ відзначив, що російські суди просто посилалися на норми митного кодексу, які відносять ноутбуки, карти флеш-пам’яті, камери, відеокамери до поняття «товари». Тому був зроблений висновок, що такі «товари» можуть бути на законних підставах піддані процедурі відбору проб без аналізу причин, через які проводився митний контроль.

Таке обґрунтування, на думку Суду, не відповідає вимозі передбачуваності. Отже, не забезпечується правова основа для копіювання електронних даних. Також у рішенні наголошено, що звичайний підхід до відбору зразків «товарів» недостатній для копіювання електронних даних.

Обшук без підозр

Ю.Іващенко спробував переконати Суд, що «втручання» було невиправданим, оскільки він не зазнавав кримінального переслідування або інших заходів відповідно до закону про оперативно-розшукову діяльність. Проте ЄСПЛ не переконаний у тому, що для посадової особи митниці необхідна розумна підозра в злочинній діяльності stricto sensu (як порушення кримінального кодексу РФ) для проведення огляду. Така процедура може відбуватись і з іншою метою.

Наприклад, ішлося про протидію екстремістській діяльності та притягнення до відповідальності осіб, які поширювали матеріали, що пропагують фашизм або розпалюють національну, расову, соціальну чи релігійну ворожнечу. Проте, на думку Суду, сам факт в’їзду на територію РФ зі «спірного району» не може вважатися достатньою підставою для експертизи та копіювання електронних даних за підозрою в можливому «екстремістському» змісті.

Крім того, ЄСПЛ піддав критиці російські суди за те, що вони аналізували виключно «законність» огляду з точки зору дотримання повноважень і порядку. Верховний суд РФ прямо заявив, що суди не компетентні оцінювати обґрунтованість дій або рішень, прийнятих у рамках дискреційних повноважень. Із цього випливало, що суди не зобов’язані розглядати питання «відповідності» й «необхідності в демократичному товаристві» тих чи інших дій державних органів.

Саме цей факт, а також відсутність у російському законодавстві ефективних гарантій від зловживань при проведенні огляду і стали приводом для констатації порушення ст.8 конвенції.

«Домашнє» завдання

Зрозуміло, що €3000 як компенсація моральної шкоди і €1700 на покриття витрат не головний підсумок цього рішення. Дані орієнтири не тільки російським, а й судам інших країн щодо недопустимості вторгнення в особисте життя індивідуума.

ЄСПЛ дав чітко зрозуміти, що суди не можуть обмежуватись аналізом повноважень на проведення обшуку. Слід з’ясовувати, чи були вагомі причини для втручання в особисте життя людини.

І не всякий огляд у Страсбурзі визнають законним, якщо в нормативно-правовому акті чітко не прописані підстави для його проведення. Причому з достатньою ясністю, щоб громадянин міг припускати ймовірність бути підданим такій процедурі.

Нарешті, рішення може бути важливим для осіб, котрі перетинають пропускні пункти на межі з непідконтрольними територіями. ЄСПЛ не погодився з тим, що сам собою цей факт може бути достатньою підставою для обшуку.

***

Публікуємо український переклад документа, який здійснили перший проректор Вищої школи адвокатури Олександр Дроздов та помічник першого проректора Вищої школи адвокатури Олена Дроздова.

 Копіювання даних з ноутбука фотожурналіста російською митницею порушує статтю 8 Конвенції

Під час засідання палати у справі «Іващенко проти Росії» (заява № 61064/10) Європейський суд з прав людини одностайно визнав, що було: порушенно статтю 8 (право на повагу до особистого життя) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосується копіювання даних з ноутбука фотожурналіста російськими митниками.

Суд постановив, що правила митного контролю щодо перевірки товарів та інших регламентів не дали жодної правової бази для копіювання електронних даних з ноутбука. Не було потреби оцінювати те, чи була ця міра розмірною та була проведена без наявності обґрунтованої підозри в правопорушенні. Ці дані були перевірені в рамках анти-екстремістського законодавства, але суди не докладають зусиль, щоб визначити умови, передбачені цим законом, або застосувати їх до фактів.

У цій справі висвітлено недоліки законодавчої бази вході таких перевірок. Національним органам влади, включаючи суди, не доводилося надавати належних підстав для законного копіювання даних, не було вимог про перевірку чи було здійснено певну легітимну мету відповідним чином, та не розглянуто той факт, що заявник мав журналістський матеріал.

Основні факти

Заявник, Юрій Миколайович Іващенко – російський громадянин, який народився в 1983 році і проживає в Краснодарі (Росія).

У серпні 2009 року пан Іващенко, фотожурналіст, був зупинений російською митною службою для перевірки після повернення з суперечливого регіону Абхазії, де він готував статтю. Офіцер вирішив провести інспекцію його валіз та обладнання на тій підставі, що він міг перевозити заборонений екстремістський вміст, що є порушенням президентського указу від 1995 року. Тридцять чотири папки, з понад 16 300 файлами, в підсумку були скопійовані з його ноутбука і передані на DVD формат. Пан Іващенко заявив, що особиста кореспонденція (листування) також була скопійована.

DVD-диски були передані йому в листопаді 2011 року після того, як експерт кримінальної експертизи виявив, що у файлах не було екстремістських матеріалів. Пан Іващенко оскаржив дії митних органів у суді, але його скарга була відхилена в першій інстанції та подана на апеляцію.

Скарги, порядок і склад Суду

Пан Іващенко подавав позов, на дії митників щодо вивчення та копіювання даних порушували його права згідно зі статтею 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя, дому та листування) та статті 10 (свобода вираження поглядів). Він також позивався за статтею 13 (право на ефективний засіб правового захисту) у поєднанні зі статтями 8 та 10 щодо розгляду судом його справи.

 1. Відповідно до статей 43 та 44 Конвенції рішення цієї палати не є остаточним. Протягом трьох місяців після її доставки будь-яка сторона може вимагати передання справи до Великої палати Суду. Якщо такий запит буде зроблено, група з п'яти суддів вважатиме, чи справа заслуговує подальшого розгляду. У такому разі Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит на перегляд відхилено, рішення Суду у цій справі стане остаточним. Після того, як рішення стане остаточним, він передається Комітету міністрів Ради Європи для нагляду за його виконанням. Додаткову інформацію про процес виконання можна знайти тут.

 

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 18 жовтня 2010 року.

Рішення Суду було постановлено палатою з семи суддів, з наступним складом:

Олена Єдерблом (Швеція) Президент Бранко Любарда (Сербія)

Луїс Лопес Герра (Іспанія)

Хелен Келлер (Швейцарія)

Дмитро Дедов (Росія)

Георгіос А. Сергідес (Кіпр)

Йоліен Шуккінг (Нідерланди)

а також Стівен Філліпс, секретар секції.

 Рішення Суду

Стаття 8

На думку Суду, під час його чи її згоди на митний огляд при прибутті в країну, особа не  може автоматично і в усіх випадках відмовитись від права або інакше кажучи забути про права на повагу до «особистого життя» або, залежно від обставин,як в даному випадку, його або її «кореспонденції». Скарга заявника не була пов’язана з запитаннями під час початкової митної процедури чи щодо митних службовців, що бажають оглянути його валізи. Сенс його скарги полягав у обшуку його ноутбука, який тривав кілька годин, нібито без будь-якої обґрунтованої підозри в будь-якому злочині чи незаконній поведінці; копіювання його особистих та професійних даних, з повідомленням йому про проведення експертизи; і збереженням його даних протягом двох років. На думку Суду, ці дії вийшли за рамки того, що можна сприймати як процедури, які були «звичайними», відносно не загарбницькі та на які зазвичай дають згоду. Заявник не мав можливості вибору, чи хоче він предстати сам і та пред'явити свої речі  митній службі з подальшим можливим митним оглядом. Суд дійшов висновку, що всебічні та нав'язливі заходи щодо комп'ютерних даних були втручанням у право пана Іващенка на повагу його особистого життя.

Далі Суд перевірив, чи відповідали ці заходи Конвенції «відповідно до закону».

Це означає, що, по-перше, захід мав грунтуватися на законі, і люди мали змогу зрозуміти, як буде застосовано закон, і, по-друге, що коли мова йде про пошук і вилучення, вони будуть захищені від свавільного втручання. Суд постановив, що російські посадові особи діяли згідно митними правилами про вилучення товарів для перевірки та застосовували ці правила до ноутбука та електронних даних. Однак Суд не був задоволений тим, що очевидно митні правила та інші законодавчі акти будуть тлумачитися таким чином або забезпечувати правову основу для копіювання даних в ноутбуці.

Суд також вважає, що ні внутрішня нормативно-правова база, ні процедура судового розгляду не передбачали належного захисту від свавілля та достатніх гарантій проти зловживань. Розглянувши аргументи та докази, подані Урядом, Суд не був задоволений тим, що на етапі дозволу для перевірки існував чіткий обов'язок та, зокрема, копіювання вимагає будь-якої об'єктивної оцінки міри або будь-якої потреби в тому, щоб митники мали обґрунтовану підозру про правопорушення для його здійснення. Крім того, в указі Президента про екстремізм національна влада, включаючи Суди, не намагалася визначити та застосувати такі терміни, як «пропаганда фашизму» або «соціальна, расова, етнічна або релігійна ворожнеча». Суд не був переконаний в аргументах Уряду про те, що повернення пана Іващенка з суперечливого регіону виявилося достатньою підозрою в такому розгляді.

Суд визнав, що ця справа висвітлює недоліки офіційної системи для таких перевірок. Крім того, незважаючи на те,  що здійснення повноважень щодо перевірки та зразки підлягали перевірці суду згідно з главою 25 Російського Цивільного Процесуального Кодексу, прочитаного у поєднанні з іншим застосовним законодавством, ширина цих повноважень була такою, що заявник зазнав великих перешкод показуючи, що дії митних служб були незаконними, необґрунтованими чи іншим чином порушені російським законодавством або для отримання адекватної оцінки того, були вони "необхідними в демократичному суспільстві" у значенні прецедентної практики Суду відповідно до статті 8. Національні органи влади, включаючи суди, не були зобов’язані надати відповідні та достатні підстави для втручання з огляду на конкретні обставини справи, наприклад, чи заявник ніс журналістський матеріал чи ні.

В цілому, Уряд не показав, що законодавство та практика, застосовані у цій справі, забезпечили необхідні гарантії проти зловживання, коли мова йшла про процедуру застосування митної перевірки електронних даних, що містяться в електронному пристрої.

Інші статті

З огляду на характер та обсяг висновків, передбачених статтею 8, Суд не вважав за необхідне окремо вивчити суть скарг, поданих відповідно до інших положень Конвенції.

Справедлива компенсація (стаття 41)

Суд постановив, що Росія має виплатити заявнику 3000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 1700 євро стосовно судових витрат.