Закон і Бізнес


Гудіні у погонах

Як з одного провадження зробити кілька та не заплутатись у доказах


№7 (1357) 17.02—23.02.2018
Аліна ВОЛЬНОВА
10648

Для того щоб збільшити строк тримання особи під вартою, дістати інформацію від підозрюваного, долучити аргументи, що раптово з’явились у справі, або ж позбавитися зайвих доказів, правоохоронці перетворюють кілька кримінальних проваджень в одне або з одного роблять кілька.


Захищаючи клієнта у кримінальному процесі, адвокати стикаються із вельми цікавим інститутом — виділенням або об’єднанням кримінальних проваджень. Для правоохоронців логіка цього інституту полягає у тому, щоб не заплутатись у складних багатоепізодних справах (у випадку виділення) або ж зекономити процесуальні ресурси (у разі об’єднання). Та часто подібні маніпуляції з провадженнями дають надто широкий простір для маневру та зловживань з боку вартових порядку.

Про те, чого варто очікувати адвокату від виділення провадження або об’єднання кількох проваджень в одне, доповів адвокат Опанас Карлін на IV всеукраїнській конференції з кримінального права і процесу, ініційованій Асоціацією правників України.

Фахівець зазначив, що рішення про виділення/об’єднання кримінальних проваджень приймає прокурор на етапі досудового розслідування, а на стадії судового розгляду — суд. Ані рішення прокурора, оформлене у вигляді постанови, ані вердикт суду у вигляді відповідної ухвали оскарженню не підлягають. Тож за наявності одного із цих документів адвокатові варто докласти максимум зусиль, аби права його клієнта не були порушені.

Звісно, для захисника та його клієнта як об’єднання, так і виділення проваджень може мати позитивні наслідки. Наприклад, об’єднання позбавляє підзахисного кількох окремих вироків та, відповідно, кількох судимостей. Виділення ж провадження може спростити завдання захисту і навіть дасть змогу розраховувати на закриття справи щодо клієнта тоді, коли обвинувальний вирок стосовно інших учасників буде направлений до суду. Такий випадок був у практиці О.Карліна. Щоправда, зауважив він, клієнтові довелося неабияк понервувати, доки суд завершив розгляд і постановив вирок, в якому не згадав про клієнта.

Та частіше виділення/об’єднання проваджень правоохоронці використовують собі на користь.

Так, інший клієнт доповідача проходив підозрюваним в одному кримінальному провадженні. Оскільки підозрюваний має право не свідчити проти себе, вартові порядку виділили ще одне провадження, в якому клієнт проходив як свідок і вже ніс кримінальну відповідальність за неправдиві показання або за відмову свідчити. Тож слідчий, не соромлячись, допитував клієнта О.Карліна як свідка в одному провадженні, аби сформувати доказову базу для іншого. Що робити у такій ситуації, адвокат однозначно порадити не взявся, проте зауважив, що захисник має докласти всіх зусиль, аби убезпечити клієнта від допитів.

Часто правоохоронці виділяють провадження, аби маніпулювати запобіжними заходами. Відсутність законодавчої узгодженості дає змогу обирати щодо однієї і тієї ж особи, яка проходить у різних провадженнях, запобіжні заходи в рамках кожного з них. Таким чином, може скластися ситуація, коли одній особі оберуть кілька запобіжних заходів або строки запобіжного заходу, наприклад тримання під вартою, будуть значно подовжені. Якщо адвокат стикатиметься із подібним у своїй практиці, він мусить повідомити суд про необхідність визначитися із запобіжними заходами.

Ще одним мінусом об’єднання проваджень може бути складність і різноплановість окремих епізодів. Так, О.Карлін бере участь у справі, в якій є 10 обвинувачених і 10 потерпілих. Підготовче судове засідання триває понад рік через те, що зібрати всіх двадцятьох разом непросто.

Наступна прогалина — відсутність обов’язку суб’єкта, який приймає рішення про виділення кримінального провадження, визначати чіткий перелік документів, що виділяються в окреме провадження. Внаслідок цього деякі докази можуть бути втрачені або ж у виділеному провадженні можуть з’явитися нові докази із посиланням на те, що вони були виділені з попереднього провадження.

Тож успіх захисту клієнта, зауважив О.Карлін, залежить від уважності захисника та його активної позиції.