Капітал і кримінал

Нардепи попросили КС заступитися за презумпцію невинуватості

Конституція гарантує: ніхто не зобов’язаний свідчити проти себе і доводити свою невинуватість. Проте у 2015 році в Кримінальному кодексі з’явилася така кваліфікація, що перекреслює обидві ці гарантії. І група народних депутатів спробує переконати Конституційний Суд у цьому.

З турботою про НАБУ

У поданні, яке надійшло до будівлі на вул. Жилянській, ідеться про останню редакцію ст.368² КК («Незаконне збагачення»). До 2014 року вона визначала як злочин отримання неправомірної вигоди — коштів або іншого майна, пільг тощо, які без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову. Як визнавали фахівці, склад правопорушення доволі складний у доведенні, тож до такої кваліфікації вдавалися вкрай рідко.

Одночасно зі створенням Національного антикорупційного бюро цю статтю вирішили спростити, вказавши, що незаконним збагаченням є «набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність майна, вартість якого значно перевищує доходи особи, отримані із законних джерел» (закон від 14.10.2014 №1698-VII). Але і це визначення не влаштувало борців із корупцією, оскільки вимагало докладання зусиль у збиранні доказів щодо вартості майна та офіційних доходів чиновників. Та й примітка про те, що «значним» вважається принаймні подвійне перевищення вартості майна над задекларованими доходами, значно звужувала коло потенційних підозрюваних.

Не минуло і чотирьох місяців, як нардепи пішли назустріч НАБ і переклали тягар доведення на самих підозрюваних (закон від 12.02.2015 №198-VIII). Тепер уже посадовець має підтвердити доказами законність набуття активів у власність. Інакше ризикує потрапити за ґрати на 2 роки. А ті, хто займає особливо відповідальне становище, — на 5—10 років. При цьому «значними» стали активи вартістю понад… 17000 грн.

Утім, подолання чиновницької корупції — це одне, а дію конституційних прав людини на час цієї боротьби ніхто не зупиняв. А ці гарантії, як через два роки з’ясували для себе 59 нардепів, ставлять під сумнів чинну кваліфікацію «незаконного збагачення».

Доведи, що не хабарник

Ще під час проходження законопроектів, що містили нову редакцію ст.368² КК (№№1660-1 та 1660-д), коридорами Верховної Ради парламентські експерти звертали увагу на порушення презумпції невинуватості. Адже нова кваліфікація такого злочину, як «незаконне збагачення», фактично передбачає, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи її близькі особи повинні будуть доказувати факт законності набуття активів у «значному розмірі», аби не потрапити на лаву підсудних.

Проте такі «дрібниці» уваги нардепів не привернули. А ті 247, хто проголосував «за» у другому читанні та в цілому, напевне, свято вірили, що заклики доповідачів — Юрія Луценка та Єгора Соболєва оголосити війну корупції та почати із себе — не більше ніж красиві слова для загалу. І кого-кого, а представників провладної коаліції це не стосується.

Як інакше пояснити той факт, що під цим поданням до КС можна розпізнати щонайменше 14 підписантів, які два роки тому обома руками були за цей документ? Причому переважна більшість із них на той час входила до «Народного фронту». Тепер прозріли не тільки вони, а й кілька представників БПП та «Волі народу»…

«Свобода особи від самозвинувачення передбачає насамперед можливість вільного вибору стосовно того, надавати чи не надавати інформацію про себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Така свобода ґрунтується на диспозитивності й виключає імперативність та будь-які форми примусу, в тому числі шляхом установлення обов’язку давати показання, інші докази», — наголошується у поданні. Тобто вимога до чиновника будь-якого рівня відповідальності подавати докази законності своїх доходів виходить за межі ч.1 ст.63 Конституції.

І жодні аргументи на кшталт «а ля гер, ком а ля гер» не скасовують цієї гарантії, що діє навіть у разі оголошення воєнного стану в країні. Так само як жодних винятків не передбачено для ст.62 Основного Закону. Тож навіть високопосадовець, якому наважаться пред’явити підозру за ст.368² КК, не зобов’язаний доводити свою невинуватість у скоєнні злочину.

Що первинне: гроші чи майно?

Власне, цими «бронебійними» аргументами можна було б і обмежитися. Та нардепи додають і кілька «контрольних пострілів». Зокрема, звертають увагу Суду, що спірна норма містить правову невизначеність. Адже єдиною підставою набуття у власність рухомого чи нерухомого майна є правочин. І оскільки цивільне законодавство передбачає презумпцію його правомірності, то яким чином ще повинна підтверджуватися законність набуття такого майна у власність?

Задіяний як аргумент і принцип рівності всіх учасників судового процесу (п.1 ч.2 ст.129 Конституції), посилений позицією Європейського суду з прав людини: «справедливий баланс між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої».

А «вишенькою на торті» можна вважати твердження, що «по суті, кримінальна відповідальність за незаконне збагачення є повторною відповідальністю за діяння, яке стало джерелом такого збагачення». І з цим не посперечаєшся! Адже гроші на дорозі не знайдеш: або вони чесно зароблені й із них сплачені податки, або їх незаконне набуття має кваліфікуватися за іншими статтями КК, що, можливо, і не підслідні НАБ.

Проте наявність ст.368² КК робить життя співробітників бюро надто простим: закинув підозру чиновнику, що він живе не за спромогою, і хай сам доводить, що не корупціонер! Не стане же слідчий збирати докази його невинуватості.

Імператив з винятками

Можна обурюватися, що в такому разі війна із чиновниками, які несподівано розбагатіли, стане нагадувати битву із вітряками. Мовляв, все одно вивернуться: розкажуть про мільйонні позики у друзів чи подруг, виграші у лотерею або несподіваний спадок. І якісь папірці продемонструють.

Утім, КС навряд чи перейматиметься проблемами борців із корупцією. З високою долею ймовірності він визнає неконституційною спірну статтю КК. А законотворці матимуть право вигадати якусь іншу «зброю» для НАБ, яка не була б заборонена Конституцією.

Причому це рішення може стати прологом до інших подань. Зокрема, в частині вимог надавати пояснення щодо рівня життя або розбіжностей у деклараціях. Не виключено, що імператив презумпції невинуватості (якщо КС захистить його) спробують поширити й на адміністративні правопорушення, пов’язані з декларуванням майна.

Водночас якщо Суд погодиться, що вимога надати докази законності своїх статків є неконституційною для всіх, то буде складно поєднати це твердження із новою нормою щодо обов’язку суддів підтвердити законність джерел походження майна (п.6 ч.6 ст.126 Конституції). Адже ст.63 Основного Закону звільняє від будь-якої, а не тільки кримінальної відповідальності за відмову давати свідчення щодо себе.

Навряд чи КС зможе пояснити, чому свого часу погодив включення до Конституції такого положення. Однак зворотного шляху немає: доведеться визнати, що з імперативів Конституції в частині прав людини можуть бути винятки для певних категорій громадян (у даному випадку — тільки для суддів), якщо це дуже потрібно. І розраховувати, що в Євросуді теж погодяться з цим юридичним нонсенсом.