Про джерела доказів

Обраховуючи упущену вигоду методом роялті, позивач має посилатись на національні нормативно-правові акти, а не на інформацію, оприлюднену міжнародними інституціями. Про таке йдеться у рішенні Апеляційного суду м.Києва від 4.12.2017.

До суду першої інстанції звернувся розробник електронного сервісу, який дозволяє придбавати квитки на потяг через мережу Інтернет. Винахід був запатентований належним способом. У 2005 р. у Державній адміністрації залізничного транспорту України розробнику повідомили, що впровадити його сервіс не мають змоги. Проте у 2012 р. схожий сервіс почав активно експлуатуватись правонаступницею ДАЗТУ ПАТ «Українською залізницею». Розробник звернувся по допомогу до експертів, які встановили, що у сервісі Укрзалізниці повторюються усі ознаки, включно з базовою формулою сервісу розробника.

Посилаючись на експертний висновок, розробник зажадав від Укрзалізниці більше, ніж 4,5 млн грн. роялті від суми 5,7 млн грн., що вона отримала від продажу 8,5 млн квитків за допомогою сервісу. Проводячи обрахунки, розробник послався на дані компанії BusinessValuation Resources, відповідно до яких середня ставка роялті за ліцензійними договорами за період з 2003 р. по 2012 р. становила 8,9%.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив. Це рішення розробник оскаржив до апеляційного суду.

Відмовляючи у задоволенні позову розробника до Укрзалізниці та третіх осіб, у рішенні №757/18979/14-ц Апеляційний суд м. Києва вказав наступне. Позивачем не доведено розмір реально упущеного доходу, оскільки при визначенні таких збитків не враховано вимоги Національного стандарту №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1185, а розрахунок виконано на підставі доповіді про тенденції роялті за ліцензійними договорами. Це свідчить про умовний характер розрахунку, та не підтверджує розміру збитків.