Закон і Бізнес


За ціною постоїмо

Як продати майно, щоб задовольнити і боржника, і кредитора


№50 (1348) 23.12—29.12.2017
ВІЛЕН ВЕРЕМКО
1994

Під час проведення аукціону в справі про банкрутство суд не може дати згоду ліквідатору на реалізацію майна за зниженою ціною без волі заставного кредитора. Згода останнього має бути чіткою та конкретною.


Ризики на кожному етапі

Як зауважив суддя Вищого господарського суду Борис Поляков на ІІІ форумі з конкурсного права Асоціації правників України, аукціон поділено на певні етапи. При цьому допущені порушення на одному з них зумовлюють визнання недійсною всієї процедури.

Передусім це стосується підготовчого етапу, на якому призначається ліквідатор і проводиться конкурс для визначення організатора аукціону. Якщо не дотримано порядку проведення конкурсу, наявна зацікавленість організатора, це від почату веде до визнання аукціону недійсним.

Наступний етап — підготовчий. Тут починає свою роботу організатор аукціону, оголошує конкурс тощо. Важливо, щоб були визначені в повному обсязі необхідні умови конкурсу. Всі учасники, які подали заявки, повинні повністю сплатили гарантійний внесок. Далі — саме проведення аукціону. Тут мають дотримуватися визначені законом правила гри, у тому числі крок аукціону не може перевищувати 10% від початкової вартості.

Насамкінець відбувається оформлення результатів аукціону. Відповідно до ст.44 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» умови договорів, укладених на реалізацію майна банкрута, не можуть передбачати розстрочення або відстрочення платежів. Тож, якщо переможець аукціону не заплатив хоча б 1 коп., аукціон можна визнавати таким, що не відбувся.

Відзначалася проблема можливості поділу майна цілісного майнового комплексу, якщо його не можна продати цілком.

Хто і як ініціює

Інші питання — хто може ініціювати процедуру та в якому порядку відбувається визнання аукціону недійсним. Є основні фігури й додаткові. Перші — всі конкурсні кредитори, у деяких випадках арбітражний керуючий. Другі — організатор та учасники аукціону. Інколи запитують, чи може ініціювати визнання аукціону недійсним попередній ліквідатор, якого суд зняв за порушення. «Ми кажемо: ні. Тому що його повноваження закінчилися», — сказав суддя.

Також варто розібратися, чи можна визнавати аукціон недійсним, якщо справа про банкрутство була порушена безпідставно, але вона вже закінчилася. Наголошувалося, що визнавати аукціон недійсним після закінчення справи не можна, оскільки ч.8 ст.44 профільного закону говорить, що «спори… у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство».

Однак це не означає, що договір купівлі-продажу майна, реалізованого на аукціоні, не можна визнати недійсним. Просто згадана стаття містить спеціальні підстави для цього. Натомість ніхто не заважає скористатися загальними підставами, однією з яких є незаконне порушення справи про банкрутство.

Важливий і останній етап — оформлення договору купівлі-продажу. Зокрема, закон передбачає нотаріальне посвідчення договору лише нерухомого майна, натомість рухоме може обійтись і без цього. Утім, у будь-якому випадку треба належно оформити правовстановчий документ, і відповідні дані мають бути внесені до реєстру.

Все вирішується шляхом переговорів

Арбітражні керуючі стикаються із ситуацією, коли заставний кредитор (ідеться передусім про банки) спочатку погоджується на продаж майна, однак потім свою згоду відкликає. Чи можна в такому випадку перервати торги? Якщо ж вони тривають, то чи не є це підставою для визнання в майбутньому укладених за наслідком аукціону правочинів недійсними?

У законі це питання не регламентовано. Б.Поляков зазначив, що, з одного боку, погодження кредитора можна розглядати як односторонній правочин. Якщо він дав свою згоду, то може й відкликати її. З другого — треба розуміти правові наслідки таких дій. Тому, якщо вже почато торги, кредитор не може реалізувати своє право. Проте не можна однозначно сказати, що в такому випадку для нього все втрачено та треба виходити з обставин справи.

Згода кредитора має бути чіткою та конкретною. Заставодержатель повинен визначитися, чого він хоче, й у разі, якщо майно не продається за визначеною ціною, погоджуватись або ні з її зниженням. Бо суд на таку ініціативу не має права.

Арбітражні керуючі також питали, що ж робити, коли майно не продається, а кредитор згоди на пониження ціни не дає. «Все вирішується шляхом переговорів. Якщо не будете розмовляти, нічого не буде», — відповів законник.

А суддя ВГС Олександр Удовиченко вважає, що питання балансу інтересів вирішити неважко. І навів історію колеги, яка колись у першій інстанції розглядала сімейні справи. Спочатку їй було складно вирішувати справи про поділ майна. Тоді один досвідчений суддя поділився досвідом. У таких випадках він пропонував чоловікові поділити майно порівну та скласти два списки. А дружині — вибрати будь-який з них. Або навпаки.

Також О.Удовиченко звернувся до практики поділу майна в бізнесі. Наприклад, один з партнерів пропонує іншому викупити його частку за 1 млн грн. Якщо той не погоджується, пропонує компаньйону продати свою частку за ту ж ціну. Або ж домовляються продати бізнес і поділити гроші порівну.

Повертаючись до проблеми, коли заставний кредитор не дає згоди на пониження ціни, законник запропонував унести зміни до закону, відповідно до яких, коли кредитор не згоден, то нехай забирає майно собі. «І всім легше, не треба торги проводити», — підсумував О.Удовиченко.

Принцип правової визначеності

Представниця банківського сектору запитала в доповідачів про ставлення до «широкої практики» подовження судами строків на оскарження рішень. Наприклад, ухвала про відкриття справи про банкрутство або про призначення арбітражного керуючого може оскаржуватися після закінчення відповідних строків новими кредиторами. «Виходить, що ми в якомусь безкінечному процесі», — нарікала учасниця дискусії.

О.Удовиченко наголосив, що передусім має діяти принцип правової визначеності. Однак, на його думку, існують випадки, коли дозволено все-таки відступити від цього принципу.

«Це можливо тільки у випадку, якщо є очевидно незаконне рішення й у сторони немає іншого шляху для захисту своїх прав. Наприклад, був якийсь «міжсобойчик», і рішення не оскаржувалося та набрало законної сили», — пояснив володар мантії, пославшись при цьому на практику Європейського суду з прав людини. Проте це має бути у виняткових випадках, задля досягнення найвищої мети — верховенства права. Коли є інший шлях для відновлення права, зацікавлені особи мають іти саме ним.

Партнер АК «Соколовський і партнери» Владислав Філатов не погоджується із зазначеною позицією. Бо в такому разі порушується основний принцип — правової визначеності. При цьому, на його думку, проблема дещо роздута. «Якщо я 3 роки, надані законом на оскарження, не переймався цим питанням, не звернувся до суду, то чому повинен мати таке право після сплину визначеного строку?» — запитав він.

У парламенті вже тривалий час перебувають на розгляді зміни до законодавства щодо підвищення ефективності процедури банкрутства, покликані розв’язати проблеми, порушені на форумі. Утім, досі не напрацьована спільна позиція всіх зацікавлених осіб та, ймовірно, відсутня політична воля для ухвалення такого акта.

Тим часом учасники заходу відзначали, що й без нового закону низку проблем можна вирішити, переглянувши судову практику. Тому великі надії вони покладають на новий Верховний Суд.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Владислав ФІЛАТОВ,
партнер АК «Соколовський і партнери»:

— Треба змінити порядок доступу до банкрутства в принципі. Сьогодні на отримання рішення суду про стягнення заборгованості йде певний час. Потім
3 місяці чекаємо, поки виконавець зробить вигляд, що шукає майно. І тільки після цього отримуємо боржника.

Сподіватися на повернення коштів у справі про банкрутство не доводиться: ліквідаційної маси вже немає, боржник її вивів. Є нібито спосіб наповнення ліквідаційної маси — визнання угод недійсними. Але це не працює, бо оскаржити можна угоди, укладені лише протягом року до початку справи.

Інший момент. Має бути переглянута судова практика. Є надія, що новий Верховний Суд по-іншому підходитиме до порушення справи про банкрутство з ініціативи боржника. Сьогодні, розуміючи, що не може задовольнити вимоги кредитора, боржник подає заяву про банкрутство, а суди відмовляють із формальних причин.

Микола КОВАЛЬЧУК,
старший партнер, адвокат ЮК L.I.GROUP:

— Одна з найбільших проблем у банкрутстві полягає в тому, що арбітражний керуючий є несамостійним об’єктом. Зокрема, і через великі ризики стати фігурантом кримінальних переслідувань. Інша вічна проблема — оплата праці. Арбітражний керуючий має статус самозайнятої особи, і законодавство наклало на нього значні податкові навантаження (більше ніж 40%), у той час як «спрощенці» сплачують 5%.

Серйозною проблемою є неоднозначна судова практика. У законі про банкрутство є нечітко прописані норми, які можуть по-різному трактуватися. Сьогодні ринок сподівається, що новий Верховний Суд консолідує та об’єднає цю практику й ми нарешті будемо мати одні правила гри.