Закон і Бізнес


Цифри не все стерплять

Електронні докази: регулювання, яке буде складно застосувати на практиці


№49 (1347) 16.12—22.12.2017
Богдана КОДОЛА, юрист Oleh Rachuk Law Firm
6418
6418

Новими процесуальними кодексами, що набули чинності з 15 грудня цього року, запроваджуються положення щодо визначення, порядку надання та дослідження електронних доказів. Норми фактично дублюються в цивільному, господарському та адміністративному процесах. Водночас є підстави стверджувати, що така новація врегульована недосконало.


Генезис «машинних документів»

Поняття «електронні докази» з’явилося ще в 70-х роках ХХ ст. з появою так званих машинних документів. У світовій практиці існує термін data message, що в ст.2 Типового закону про електронну торгівлю від 1997 року, рекомендованого Генеральною Асамблеєю ООН, визначається як інформація, що підготовлена, відправлена, отримана або збережена за допомогою електронних, оптичних або аналогічних засобів, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграф, телекс або факс.

Якщо говорити про міжнародний досвід, то в Німеччині сила електронних доказів підкріплюється електронним цифровим підписом. У Франції ж електронні документи мають таку ж саму юридичну силу, як і паперові, вони підписуються й не потребують зв’язку з конкретним технологічним засобом.

Електронні документи визнавалися доказами і в багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «P. and S. v. Poland» (від 30.10.2012), «Eon v. France» (від 14.03.2013), «Shuman v. Poland» (від 3.06.2014).

У вітчизняному праві юридичну значущість електронного документа закріпили при прийнятті Цивільного кодексу, а також у законах «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 №851-IV та «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 №852-IV.

Відповідно до ч.1 ст.5 закону №851-IV електронним вважається документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа.

На практиці як такий вид доказів можуть використовуватись аудіо-, відеозаписи, документи бухгалтерської та податкової звітності, що створені, передані, отримані в електронній формі, роздруківки інтернет-сторінок, СМС-листування, листування електронною поштою, публікації в соціальних мережах тощо.

Новації в доказуванні

Відповідно до запропонованих законом №2147-VІІІ новацій електронні докази мають ту ж силу, що й письмові та речові докази, висновки експертів та показання свідків.

Електронні докази повинні подаватися в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону №852-IV. Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного документа.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, встановленому законом. При цьому така копія не вважається письмовим доказом. Крім того, необхідно сказати про наявність в учасника справи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (електронну копію), то суд може витребувати в певної особи оригінал. Якщо останній не буде поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії оригіналу, такий доказ не береться до уваги.

Оригінали або копії електронних доказів зберігатимуться в матеріалах справи. За клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає особі цей матеріальний носій після дослідження електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.

Отже, для електронних доказів можна виділити такі ознаки:

• існування в нематеріальному вигляді;

• необхідність використання певних технічних засобів для відтворення;

• можливість перенесення чи копіювання на різні пристрої без втрати характеристик;

• оригінал електронного доказу може існувати в багатьох місцях одночасно.

Проте поза увагою залишилося питання: як надійно та правильно зберегти й надати суду електронний доказ? Адже його можна легко знищити. Крім того, законодавець не уточнив, як відрізнити справжній електронний доказ від підробки. Із сучасним рівнем розвитку інформаційних технологій нескладно «створити» потрібний доказ за допомогою спеціальних програм.

Не визначені й критерії того, який електронний доказ є оригіналом, а який — копією. Адже оригінали таких доказів, як і копії, найчастіше будуть розміщені на сторонніх пристроях, таких як карти пам’яті, диски, дискети тощо (докладніше див. «Дилема цифрової фортеці», «ЗіБ». — Прим. ред.).

Відкритим залишається питання, як суд досліджуватиме й оцінюватиме електронні докази. Адже він не наділений спеціальними повноваженнями. Також невідомо, як залучатимуться спеціалісти та експерти.

Після внесення змін до процесуальних кодексів потребують удосконалення інструкції з діловодства в судах (господарських, адміністративних). Адже відповідно до цих інструкцій документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв’язку, не належать до офіційних.

Ідентифікація в соцмережах

До запровадження інституту електронних доказів судова практика визнання електронних документів як доказів у цивільних та господарських справах не була поширеною. Адже законодавчо вони не були закріплені. Втім, суди все ж намагалися дослідити та оцінити такого роду докази.

Наприклад, в адміністративній справі №826/19865/13-а, яку розглядав Окружний адміністративний суд м.Києва, одним з основних доказів, на яких базувалася позиція позивача, була роздруківка зображення та фотознімків зі сторінки у Фейсбуку. Суд став на бік відповідача й залишив позов без задоволення. У рішенні від 14.12.2013 сказано: позивач не надав доказів, які підтверджували б, що сторінка у Фейсбуку створена та підтримується саме відповідачем або його довіреними особами.

Суд також зазначив, що у Фейсбуку може зареєструватися будь-яка особа та під будь-яким іменем. Отже, може створити та підтримувати сторінку від імені відповідача, зокрема шляхом розміщення інформації та фотознімків. Встановлення ж такої особи під час розгляду справи є неможливим.

Відмовляючи в позові в частині присудження аліментів, Овідіопольський районний суд Одеської області зазначив, що вважає неналежним і недопустимим доказом посилання на скан-копії сторінок із соціальної мережі «Однокласники». Обґрунтування таке саме: будь-яка людина може зареєструватись у соцмережі під будь-яким прізвищем, іменем та по батькові й жодній ідентифікації не підлягає.

Винятком можна вважати рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 (справа №2а-13438/12/2670). Суд визнав принт-скрини належними доказами, оскільки таке копіювання екрана монітора могла зробити лише особа, яка мала ключі для входу на адміністративну частину сайту, тобто була здійснена її ідентифікація.

Також ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6.06.2014 (справа №6-6328св14) визнано доказом повідомлення, отримане на електронну пошту, яке містило інформацію, що не відповідає дійсності, а також ганьбить честь і гідність особи, якій адресувалося.

Отже, проблема ідентифікації особи, яка є автором і поширювачем того чи іншого електронного документа, що може бути визнаний електронним доказом, залишається неврегульованою. Особливо якщо йдеться про публікації в соцмережах.

Криптовалюта — не гроші?

Актуальним питанням є неврегульованість операцій з використанням електронних грошей або так званої криптовалюти (див. «Гроші бачиш? А вони є», «ЗіБ». — Прим. ред.).

Згідно з п.15.1 ст.15 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронні гроші визначені як одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх випускає, і є грошовим зобов’язанням цієї особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі.

Питання, чи є криптовалюта електронними грошима, залишається відкритим у більшості країн світу. Наприклад, у США вже сформувалася прецедентна практика, яка визнає її як «валюту або іншу форму грошей».

Водночас Національний банк у листі від 8.12.2014 визначає біткоїн як «грошовий сурогат», який не має реальної вартості. На думку НБУ, його використання на території України як засобу платежу суперечить нормам національного законодавства. На початку серпня 2017 р. представники регулятора заявили, що відсутність єдиного підходу до визначення правового статусу біткоїна ускладнює вирішення цього питання в Україні.

Отже, багато питань, пов’язаних із застосуванням електронних доказів в Україні, залишилися невирішеними. Це може призвести до перетворення положень, якими регулюється цей новий інститут, на мертві норми, які не зможуть ефективно використовуватися на практиці.