Закон і Бізнес


Шукайте в кодексі вину

Не можна притягати до відповідальності платника податків без визначення складу правопорушення


Данило Гетманцев пропонує описати в ПК склад порушень. А Наталія Блажівська вважає, що поняття «належна обачність» у законі визначати не слід.

№49 (1347) 16.12—22.12.2017
ВІЛЕН ВЕРЕМКО
3923

Податковий кодекс не містить складу правопорушень, а тому платника часто притягують до відповідальності, навіть якщо порушення сталося не з його вини. Натомість покарати фіскалів майже неможливо. Експерти дискутували, які зміни слід унести до ПК.


Умисел має значення

Концепція відповідальності за податкові правопорушення не враховує того, що порушення в цій сфері могли бути зумовлені не залежними від платника податків факторами або діями третіх осіб. Тобто фактично йдеться про відповідальність без вини. На цьому наголосив президент Асоціації податкових радників, професор кафедри фінансового права юридичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка Данило Гетманцев на конференції «Відповідальність за податкові правопорушення», організованій асоціацією спільно із цим вишем, Всеукраїнською асоціацією адміністративних суддів та платформою TaxLink.

Якщо цивільне право загалом передбачає принцип відповідальності за цивільні правопорушення й такі випадки є обмеженими, то в ПК фактично не існує складу фінансових правопорушень. Його ст.109 містить усічений склад: податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників, а також посадових осіб органів контролю, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог податкового законодавства.

Таке формулювання призводить до того, що платник звільняється від відповідальності лише у випадках, перелічених у ПК. Наприклад, якщо податкова декларація не надійшла вчасно з вини оператора поштового зв’язку. Проте якщо стаються інші події, що унеможливлюють належне виконання платником своїх обов’язків, він може нести відповідальність без вини. Для прикладу наводилася ситуація з Кримом, події на сході України.

«Закон тут нічого не може сказати й звільнити платника від відповідальності», — зазначив Д.Гетманцев. Натомість урахувати обставини непереборної сили та не застосовувати санкції може тільки фіскальний орган, тобто необхідне його волевиявлення.

Науковець запропонував передбачити кваліфікаційний склад податкових правопорушень — штучне створення умов, що не могло мати іншої мети, ніж ухилення від сплати податків. І тут має бути умисел чи необережність. Однак у деяких правопорушеннях, що передбачають незначні санкції, доцільно залишити формальний склад».

Формальна відповідальність

Відповідальність органу контролю також визначена неналежним чином. У ст.21 ПК передбачено, що податківці несуть відповідальність «згідно із законом». «Це принципово, тому що порядку, визначеного податковим законом, немає. А чи можемо ми застосовувати для податкових відносин Цивільний кодекс — загальне притягнення до відповідальності? Це питання», — сказав Д.Гетманцев.

Також у п.21.3 ст.21 ПК встановлено, що шкода, завдана неправомірними діями посадовців, підлягає відшкодуванню за рахунок держави. Утім, за словами експерта, рішення про такі відшкодування «можна порахувати на пальцях однієї руки». 

«Є цілий ряд перешкод для застосування цієї норми. Тому платники не в змозі притягнути до юридичної відповідальності державу», — констатував правник.

Голова наукової ради Асоціації податкових радників, к.ю.н. Антон Поляничко також зазначив, що відповідно до ст.21 ПК керівник фіскального органу формально відповідає за неправильне податкове повідомлення-рішення. Проте на практиці ці норми не працюють. «Можливо, якби вимоги щодо відшкодування шкоди подавалися разом з вимогами про скасування ППР, то в адміністративному суді принаймні моральну шкоду було би простіше відшкодувати», — сказав А.Поляничко.

Мотиви рішення

Говорили і про структуру та статус акта перевірки. Д.Гетманцев зауважив, що в ст.58 ПК немає спеціальних вимог до ППР. Водночас воно не містить мотиваційної частини. Тому, розглядаючи відповідні спори, суди змушені практично проводити повторну перевірку платника, встановлюючи питання факту.

Суд не дає і не може дати оцінку обґрунтованості рішення, оскільки це неможливо зробити лише з аналізу рішення, а треба проводити повну перевірку. Причому навіть представники фіскального органу в суді не розуміють, чому саме таке рішення було прийнято. І суд фактично має підміняти собою орган контролю.

Лунали пропозиції передбачити в ППР мотивувальну частину, де викласти позицію, зазначену в акті перевірки. А.Поляничко запропонував узагалі скасувати акт перевірки, натомість написати, що ревізори мають готувати проект ППР, де й викладати всі виявлені порушення. А керівник уже б підписував рішення, що надсилається платнику. «Ще в липні 2011 року в статті в газеті «Закон і Бізнес» я пропонував відмовитися від акта перевірки взагалі. Натомість закладати в ППР усю мотивацію», — сказав А.Поляничко.

Загалом навіть від суддів лунали різні думки щодо доцільності мотивувальної частини. Адже акт є всього-на-всього думкою інспектора, хоча водночас виступає доказом.

Межа активності

В європейських країнах для встановлення відповідальності платника важливим є принцип належної обачності. Суддя Вищого адміністративного суду, віце-президент Всеукраїнської асоціації адміністративних суддів Наталія Блажівська вважає, що така практика має застосовуватися й українськими судами.

Європейський суд справедливості ще у 2006 році підкреслив, що належна обачність є елементом добросовісності. Аби стверджувати, що платник добросовісний, недостатньо встановлення тільки факту, що він діяв чесно. Людина також має довести, що вжила всіх заходів для недопущення втягнення його через контрагентів у порушення податкового законодавства.

При цьому європейська спільнота сьогодні стоїть на позиції, що цей принцип не повинен містити чіткого визначення в законі, оскільки не можна передбачити всіх умов, у яких працюють платники. Натомість треба окреслити певні критерії належної обачності.

За словами Н.Блажівської, у Старому світі над цим питанням працюють робочі групи із залученням суддів і науковців. Їм свої міркування надсилають представники різних сфер бізнесу.

Останні прямо зацікавлені у виробленні таких критеріїв. Бо ідея виникла через те, що на практиці податківці часто просто не знають, якою мала би бути активність платників і де її межа.

У західній пресі ставляться запитання: чи має платник бути детективом, чи повинен підміняти собою уряд? «Моя думка — ні. Тому необхідно розробляти критерії», — переконана Н.Блажівська.

Тож експерти збираються розробити відповідні критерії з урахуванням думок профільних бізнес-асоціацій.