Закон і Бізнес


Альтернативна реальність

Скільки в Україні законодавчих органів і як з цим жити?


Схвалюючи в цілому процесуальну реформу, 234 депутати голосували, в тому числі, й за те, чого в очі не бачили

№47-48 (1345-1346) 09.12—15.12.2017
ВІЛЕН ВЕРЕМКО, ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
4693

Зміни до КПК передбачають нові строки досудового розслідування в кримінальних провадженнях. Однак вони різняться в проголосованій та опублікованій редакціях закону. Чому так сталося і що можна вдіяти?


Критикували одне, голосували за інше?

Одразу після прийняття закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (від 03.10.2017 № 2147-VIII) представники силових відомств закликали Президента його ветувати.

Основною причиною стало врахування в остаточному тексті поправки народного депутата А.Лозового. Вона значно обмежує строки досудового розслідування в провадженнях до оголошення підозри. Що, за словами силовиків, призведе до вимушеного закриття значної кількості фактових справ, бо в багатьох з них фізично неможна буде оголосити підозру в зазначені строки.

Так, відповідно до порівняльної таблиці до другого читання, що міститься на сайті Верхової Ради, поправка №109 передбачає зміни до ст.219 КПК. Зокрема встановлюється, що строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення в ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру становить 2 місяці для кримінального проступку, 3 – злочину невеликої тяжкості, 6 - щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину. За необхідності слідчий суддя може продовжити відповідні терміни лише один раз.

Реакція силовиків не забарилась. Зокрема, Національне антикорупційне бюро вже наступного дня — 4 жовтня, на офіційному сайті опублікувало звернення до гаранта. В ньому йдеться, що «так звана «судова реформа» містить норми, «які здатні паралізувати роботу органів досудового розслідування». Й найбільше занепокоєння викликає саме поправка до ст. 219 КПК. «Наголошуємо, розкриття і розслідування складних корупційних схем у такі стислі терміни є неможливим», - відзначили в НАБУ.

«Комітетчики» намудрували?

Тим часом, 5 жовтня член комітету ВР з питань правової політики Леонід Ємець повідомив у Фейсбук, що поправка №109 комітетом була підтримана в іншій редакції. А саме, строки досудового розслідування у фактових справах становлять 6 місяців для проступку, 12 - невеликої або середньої тяжкості, 18 - щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину. При цьому, відповідно до змін до ст. 294 КПК, в разі неможливості закінчення досудового розслідування в зазначені строки, вони можуть бути продовжені слідчим суддею неодноразово. Саме така редакція відповідних норм міститься в тексті закону № 2147-VIII, опублікованому в газеті «Голос України».

При цьому, нардеп депутат послався на рішення комітету, нібито прийняте на засіданні 3 жовтня в перерві, що була оголошена під час голосування поправок до відповідного законопроекту. Щоправда, текст рішення опубліковано на сайті комітету лише ввечері наступного дня - 4 жовтня о 18:30 год.  

Крім того, деякі з народних депутатів, що були присутні на засіданні комітету того дня, заявляли, що ніяких нових редакцій поправки 109 тоді не розглядалось. Про це свідчать стенограма та протокол засідання комітету. Відповідно до першої, окремо поправка №109 взагалі не згадувалась. До другого – ухвалили рекомендувати прийняти законопроект у другому читанні та в цілому з урахуванням пропозицій комітету.

Відповідно до стенограми засідання ВР не оголошувалось жодних інших редакцій поправки, відмінних від викладеної в порівняльній таблиці, й у сесійній залі. Голова профільного комітету ВР Р.Крязевич оголосив суть інших поправок. Натомість щодо поправки 109, як і багатьох інших, було лише зазначено, що за них треба проголосувати ще раз, оскільки до перерви вони були поставлені на підтвердження та не набрали достатньої кількості голосів. Відтак голова комітету просто перерахував номери поправок, і зал їх підтримав.

То ж навіть після заяви Л.Ємця деякі народні депутати почали говорити про спроби підробки редакції ст.219, а правоохоронці продовжували наполягати на ветуванні закону.

Зокрема, вже 12 жовтня головний військовий прокурор А. Матіос звернувся до всіх керівників правоохоронних органів та керівників юридичних ВНЗ і Академії правових наук з проханням підтримати його позицію, що зміни до КПК підписувати не можна, бо вони «зруйнують слідство правоохоронних органів та обмежать права громадян».

Відтак, він сподівався, що голова ВР «одумається і не придумуватиме «ноу-хау» в частині «здійснення редакційного та техніко-юридичного доопрацювання», а фактично переписування окремих норм закону». Однак спікер парламенту підписав закон 30 жовтня, щоправда в якій редакції – невідомо.

Оскарження у трьох вимірах

Ця дискусія може мати продовження у трьох вимірах. Причому — майже одночасно, але з різними витратами зусиль і часу.

Перший, найпростіший — зануритися у глибину процедури і спробувати довести недотримання процедури схвалення проекту №6232 у Конституційному Суді. Для цього, як відомо, потрібно принаймні 45 підписів нардепів та вельми ретельне юридичне обґрунтування. Крім того, доведеться збирати докази того, за яку саме редакцію поправки №109 голосував парламент.

З огляду на швидкість, з якою сьогодні працює КС, досягти результату у найближчі місяці майже нереально. І чи захоче єдиний орган конституційної юрисдикції створювати небезпечний прецедент ревізії законотворчої процедури. Адже майже усі попередні спроби оскаржень з питань процедури, зокрема, не персонального голосування, зазнавали невдач.

Другий напрям руху — по горизонталі: ініціювання кримінального провадження за фактом фальсифікації остаточного тексту закону. Чому по горизонталі — бо така справа приречена пролежати у слідчих стільки часу, скільки знадобиться. Адже, по-перше, самі правоохоронці не зацікавлені у тому, аби поправка №109 почала діяти у тому вигляді, в якому вона містилася у тексті проекту до другого читання. По-друге, навіть розслідування щодо «законів 16 січня», фігурантами та свідками в якому проходять опозиційні політики, за 3,5 роки не просунулося до обвинувального акту.

А чому не спробувати третій напрям — по судовій вертикалі? Формально відбулося оприлюднення певного тексту, що не відповідає тому, за який голосували нардепи. Тож можна оскаржити дії апарату ВР з передання для публікації в газеті «закону» і вимагати від суду визнання його таким, що не відповідає дійсності.

Щоправда, для того, аби суд не відмовив з формальних підстав, бажано, аби з таким позовом звернулася особа, чиї права порушені такою публікацією. Тобто той, хто міг отримати право скористатися положеннями, що проголосовані у парламенті, але спотворені під час проходження процедури до оприлюднення.

Це значно прискорить процедуру розгляду і змусить відповідачів — апарат ВР та спікера, який підписав закон перед направленням його Президенту, — доводити, що опублікований текст відповідає тому, який схвалив парламент. Зробити це буде дуже складно, оскільки під стенограму зміст поправки №109 не зачитувався. Іншого способу довести, що нардепи голосували саме за таку її редакцію, що опублікована, не існує.

Більше того, якщо адмінсуд відкриє провадження за таким позовом, він може ухвалити і певні забезпечувальні заходи — про можливість застосування окремих положень або закону в цілому.

Звісно, є й четвертий шлях: залишити все як є і заплющити очі на таке «техніко-юридичне опрацювання». Але тоді треба відверто визнати, що ВР більше не є єдиним законодавчим органом країни. І не дивуватися, що згодом нардепи голосуватимуть за один акт, а від їхнього імені оприлюднюватиметься геть протилежний.