Закон і Бізнес


Розшукується ініціатор

Хто має писати законопроекти від імені володарів мантій, та як слідчі судді повинні ставитися до своєї роботи


Більшість учасників заходу вважає, що надання права законодавчої ініціативи органам судової влади може їх політизувати.

№46 (1344) 02.12—08.12.2017
МАРИНА БОЙКО
2556

Якість нормативно-правових актів не завжди задовольняє служителів Феміди, яким щодня доводиться мати справу з недосконалими нормами. Тому в них часто виникає запитання: чи варто надати право законодавчої ініціативи певному органу судової влади, аби законники могли покращувати якість актів? Можливо, тоді б удалося вдосконалити й роботу, зокрема слідчих суддів.


Виконати за нардепа

25 листопада ГО «Асоціація слідчих суддів України» провела засідання «Вдосконалення законодавства як чинник якісних змін у судочинстві», присвячене 3-річчю з дня заснування організації. Вітаючи учасників заходу, голова АССУ, очільник Київського районного суду м.Одеси Сергій Чванкін зазначив, що за час роботи організації її члени підготували та передали до Верховної Ради 11 законопроектів.

«Удячний кожному, хто протягом цих трьох років давав пропозиції та зауваження й має безпосереднє відношення до розроблення законопроектів, до прийнятих ВР законів. У нас попереду багато цікавої та непростої роботи, але я впевнений: спільними зусиллями зможемо змінити судову систему. Прошу й сьогодні бути відвертими, висловлювати свої думки», — звернувся до запрошених С.Чванкін.

Він зізнався: деякі народні депутати реагують на те, що АССУ направляє свої пропозиції до парламенту, словами: «Чому це асоціація робить за нас нашу роботу?» «Відповідаю їм: якщо ви не дослухаєтеся до наших думок, судова, правоохоронна система у вас на другому чи третьому плані, то хтось повинен ставити ці питання. Думаю, нічого поганого в тому немає, коли ми готуємо проект, порівняльну таблицю, пояснювальну записку. Фактично виконуємо роботу за народного депутата. Головне, аби підтримали проект», — зауважив С.Чванкін.

Тому він запропонував присутнім поділитися думками щодо того, чи варто надати право законодавчої ініціативи Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів, Раді суддів чи Верховному Суду, щоб мати у ВР «представника» від судової влади.

Неврегульовані нюанси

«Усіх, у тому числі й суддів, зараз хвилює якість законодавчого процесу. В європейських країнах закони приймаються тільки тоді, коли проблема не може бути вирішена в інший спосіб. У цих країнах є тенденція до звуження права законодавчої ініціативи окремих членів парламенту, забезпечення належного, своєчасного ознайомлення суспільства із законопроектом», — розповіла член ВРП Алла Лесько.

За її словами, для європейської практики є нетиповим віднесення до суб’єктів права законодавчої ініціативи органів судової влади, адже процедура ухвалення актів є політичною. «Закріплення права законодавчої ініціативи за Верховним Судом створило б умови для політизації цього органу. Колись ВС мав право законодавчої ініціативи, але, як показала історія, наявність у нього такого права не призвела ні до покращення законотворчої діяльності, ні до покращення законодавства у сфері судоустрою», — підкреслила представниця Ради.

А.Лесько розуміє, що у володарів мантій є бажання долучитися до законотворчого процесу, і вони можуть це зробити вже сьогодні. Адже одним із повноважень ВРП є надання обов’язкових до розгляду консультативних висновків щодо проектів, які стосуються діяльності Феміди. Крім того, такі резолюції може приймати і Пленум ВС.

Утім, як завжди, є одне «але»: певні моменти цих процедур потрібно відшліфувати… на законодавчому рівні. «Є сподівання, що в регламенті Пленуму ВС передбачатиметься чітка процедура надання таких висновків. Але, незважаючи на таку норму в законі «Про судоустрій і статус суддів», не були внесені зміни до закону «Про Регламент Верховної Ради України». Тобто існує право Пленуму ВС давати висновки, але не передбачено, яке вони мають значення при ухваленні закону, відсутній порядок надсилання законопроектів до ВС», — пояснила член ВРП.

Крім того, вона окремо зупинилася на питанні підготовки резолюцій щодо проектів актів органом урядування. «Профільний комітет ВР із власної ініціативи направляє нам деякі законопроекти. Проте жодні строки не прописані. Останні 2 проекти ми отримали через місяць після їх реєстрації у ВР. Готуємо висновок у найкоротший термін», — зауважила А.Лесько.

Вона повідомила: якщо на адресу ВРП не надходять проекти від парламентарів, то орган урядування самостійно моніторить, які акти стосовно діяльності Феміди були зареєстровані у ВР, і висловлює про них свою думку.

«Бажано, аби в законі «Про Регламент Верховної Ради України» прописали, що наші висновки прирівнюються до висновків експертів, а при їх відхиленні необхідна аргументація та роз’яснення», — висловила побажання А.Лесько.

Різні позиції

Багато хто з присутніх погодився з думкою представниці ВРП, що органи судової влади не повинні ініціювати появу нових чи коригування чинних нормативних актів. Утім, висловлювалися й інші точки зору. Так, голова Вінницького апеляційного адміністративного суду Віталій Кузьмишин уважає, що згаданою вище справою повинна займатися саме ВРП.

У свою чергу очільник Апеляційного суду Хмельницької області Анатолій Марцинкевич зауважив, що підтримує позицію та рішення європейських інституцій щодо участі судових органів у законотворчій діяльності. «Але, на жаль, вони не враховують складу ВР, які люди приймають там закони», — наголосив керманич суду.

А от Олександр Литвинов з Конституційного Суду звернув увагу на те, що наділення органів судової влади правом законодавчої ініціативи є характерним для деяких пострадянських країн, держав Латинської Америки. «В Азербайджані таке право має ВС, в Узбекистані, Росії — КС та ВС, воно притаманне для Бразилії, Домініканської Республіки, Нікарагуа, Гондурасу, Гватемали, Панами, Парагваю, Сальвадору. Уявіть, якщо в цей ряд потрапить Україна. Розумію, що економічні проблеми, ситуація в соціально-політичному плані відкинули Україну приблизно до цих країн. Але знаходитися в цьому ряді не хочеться», — зауважив О.Литвинов.

Перелік цих країн викликав у С.Чванкіна асоціацію з іншим питанням. «Пам’ятаєте, з’ясовували, де є чи колись працював антикорупційний суд. Гондурас, Сенегал… Не бачив, щоб такий суд був у Франції, Німеччині, Австрії. А нам сьогодні пропонують його створити», — зробив ремарку голова АССУ.

Самі винні?

Також учасники заходу порушили ще одну важливу тему — вдосконалення кримінального матеріального та процесуального законодавства. Зокрема, йшлося про проведення обшуків. За словами секретаря палати у кримінальних справах Апеляційного суду Хмельницької області Сергія Болотіна, на жаль, так склалася практика, що інститут обшуку перетворився в засіб примусу та тиску.

«У тому числі на суд. Непоодинокі випадки, коли вноситься в реєстр справа за фактом щодо корупційних діянь і до суддів приходять з обшуками. Також і за місцем їх проживання», — наголосив володар мантії та порадив слідчим суддям виважено підходити до надання дозволу на проведення обшук, бо «завтра можуть прийти з обшуком до них».

Голова Апеляційного суду Рівненської області Олег Полюхович звернув увагу на те, що дуже часто правоохоронці використовують таку гласну слідчу дію. «Але ж «завдяки» кому проводять? Без ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку ні один слідчий чи прокурор на таку слідчу дію не піде. Тому, мабуть, потрібно шукати певні проблеми щодо якості рішень і в нас. Можливо, ми перетворили процедуру судового контролю щодо надання дозволу проводити слідчу дію на формалізм, яка зводиться до того, що потрібно тільки санкціонувати її», — наголосив О.Полюхович.

Обґрунтовані пояснення

У свою чергу С.Чванкін повідомив, що, як планується, з 1 січня 2019 року розгляд клопотання слідчим суддею буде обов’язково проводитися під аудіо- та відеозапис. Це передбачено законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування», який парламент ухвалив 16 листопада цього року. Нині документ очікує підпису Президента.

«Це буде дисциплінувати слідчих суддів. Чесно скажімо: є судді, які, коли в них багато роботи, швидко розглядають клопотання. Можливо, не замислюються над ним. А треба буде замислитися. Бо коли передивляться, як суддя розглядав клопотання, то до нього можуть виникнути запитання. І не тільки в сторін провадження», — зазначив очільник АССУ.

До речі, як зауважила А.Лесько, ВРП має велику кількість скарг, які стосуються саме порушень слідчими суддями норм Кримінального процесуального кодексу при наданні дозволів на проведення обшуків. «Є така підстава дисциплінарної відповідальності, як ненаведення мотивів ухваленого рішення. Тому в мене таке прохання до слідчих суддів: потрібно припинити спрощений підхід до надання дозволів. Обсяг мотивування — право кожного судді, але повинно бути всім зрозуміло, чому суддя вважав, що є підстави дати дозвіл на обшук», — наголосила А.Лесько.

За її словами, не завжди просто змінити норму закону, легше вивчити наявну й дотримуватися її. «Наводьте мотивування, будьте уважні, думайте, що після підпису наставатиме саме ваша відповідальність. Згідно з КПК саме слідчий суддя є тією особою, яка здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні», — підкреслила член ВРП.

Тож, напевно, час покаже, чи справді служителі Феміди зможуть завдяки висновкам ВРП та Пленуму ВС стосовно законопроектів упливати на парламентарів. У той же час самі володарі мантій, які виконують обов’язки слідчих суддів, повинні зрозуміти: не завжди проблеми виникають через недосконалість норм актів. З’являються вони й від нерозуміння значення власної роботи чи через неправильне трактування положень закону.

 

ПРЯМА МОВА

Віталій КУЗЬМИШИН,
голова Вінницького апеляційного адміністративного суду:

— Нарешті в ході реформи ми з вами дочекалися, що в нас є орган урядування — Вища рада правосуддя, яка повноцінно представляє судову гілку влади у відносинах з іншими гілками влади. Сьогодні ми ставимо запитання: чи повинен мати право законодавчої ініціативи Верховний Суд, Вища кваліфікаційна комісія суддів, ВРП? На мою думку, досить актуальним є питання надання такого права саме ВРП.

У нас є законодавча, виконавча, судова гілки влади. Народні депутати, Кабінет Міністрів, Президент мають право законодавчої ініціативи. Звичайно, є взаємодія між гілками влади, але це при досить ідеальному стані: коли немає протистояння, змагальності, яка гілка влади важливіша.

Виходьмо із сьогодення. Нині є неврахування всіх тих ідей, зауважень щодо законодавчих актів, які стосуються судової влади. Якщо ми не матимемо відповідного органу, який це все буде моніторити, відстоювати, звичайно, будемо вразливими, не зможемо повноцінно відстоювати свої інтереси.

Алла ЛЕСЬКО,
член Вищої ради правосуддя:

— Не потрібно органам судової влади, органам урядування мати право законодавчої ініціативи. Ті важелі, які закріплені в законодавстві, достатні для того, щоб без погодження з ВРП не приймалися законопроекти, які змінюють щось у судоустрої чи статусі суддів.

Консультативним висновкам ВРП, які є обов’язковими для розгляду, має бути надана певна вага, юридична сила. Коли в інших країнах відповідні органи (аналоги ВРП. — Прим. ред.) дають негативний висновок щодо законопроекту, президент його не підпише. Про це зазначено в законодавстві.

Не варто перетворювати суд, судову систему на політичний орган, коли ми писатимемо законопроекти і нам доведеться проштовхувати їх у парламенті. Ні для кого не секрет, що їх ухвалення є політичним процесом. Навіть існування права законодавчої ініціативи не вирішує питання, адже потрібно, щоб проект був підтриманий. Можете уявити собі втручання, наприклад Верховного Суду, в те, що відбувається в залі ВР? Я — ні. Тому необхідно поставити на правильні рейки наявні важелі.

Богдан МОНІЧ,
член Ради суддів України:

— Хочу, щоб кожен поставив собі запитання: що маємо на меті, обговорюючи тему надання права законодавчої ініціативи органам судової влади? Мабуть, кінцева мета — щоб проект, який внесений до парламенту та стосується безпосередньо судоустрою та статусу суддів, був ухвалений. Чи допоможе лише саме існування в нас права законодавчої ініціативи, яке буде прописане в Конституції, реалізувати поставлену мету? Впевнений, що ні.

Уявіть, якщо буде таке сприйняття в парламенті: хтось поцікавиться, чий це законопроект? «Його судді внесли», — почує у відповідь. То цей проект ніхто не обговорюватиме, ніхто його не прийме, і в такому разі ми не досягнемо результату.

Потрібно вдосконалювати процедуру проходження законопроекту всіма передбаченими етапами. Повірте, буде більш дієво, якщо ми доб’ємося того, що коли є негативний висновок Вищої ради правосуддя чи Пленуму Верховного Суду щодо документа, то Президент зобов’язаний ветувати такий закон.

Олександр ЛИТВИНОВ,
суддя Конституційного Суду України:

— Виходячи з принципу поділу влади, судова влада є арбітром між законодавчою та виконавчою. Уявімо, якщо судова влада отримає право законодавчої ініціативи. Наприклад, Верховний Суд став суб’єктом законодавчої ініціативи, вносить пропозиції до Верховної Ради. Парламент розпочинає роботу: спочатку в комітетах, а потім на пленарному засідання, де відбувається законотворча діяльність. А на розгляді ВС, припустимо, є справа щодо певної політичної партії. Відразу виникає питання політичної корупції.

Законодавча ініціатива — це робота саме громадських організацій. Робота щодо розроблення законопроектів, започаткована Асоціацією слідчих суддів, корисна, і ці проекти можуть пройти у ВР. У цьому випадку нікого з працівників апарату, суддів не можна звинуватити в заангажованості.

Закон «Про судоустрій і статус суддів» не забороняє суддям бути членами громадських організацій. Завдяки їм можна допомогти встановити той механізм, який закладений у законі, щоб думка ВРП мала вплив на комітети ВР, парламент щодо прийняття законів чи змін до них, які стосуються судової влади.