Закон і Бізнес


Дія клятви Гіппократа

Відсутність методики розслідування злочинів у сфері медицини призводить до неефективності захисту пацієнтів


За певних обставин суд може надати тимчасовий доступ до документів, що становлять лікарську таємницю.

№44 (1342) 18.11—24.11.2017
Олександр ДРОЗДОВ, адвокат, голова ВКДКА, перший проректор Вищої школи адвокатури, к.ю.н.; Олена ДРОЗДОВА, адвокат, помічник першого проректора Вищої школи адвокатури
11409

Випадки неналежного надання медичної допомоги, порушення прав пацієнтів в Україні — явище доволі поширене. Натомість притягнення медпрацівників до відповідальності, у тому числі кримінальної, відбувається рідко.


Спеціальний статус

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на здоров’я має комплексний характер. Воно охоплює право на інформацію та конфіденційність відомостей про стан здоров’я, на медико-соціальну допомогу, право на згоду на лікування та медичне втручання.

Відсутність окремої методики розслідування злочинів у сфері медицини спричиняє несвоєчасність або відмову від унесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене правопорушення, що, у свою чергу, призводить до неефективності розслідування таких злочинів.

До правопорушень, які вчиняють медичні працівники у зв’язку з провадженням професійної діяльності, належать злочини:

• проти життя і здоров’я особи (пацієнта);

• проти прав особи (пацієнта);

• у сфері господарської діяльності — медичної практики;

• у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Серед ознак, які характеризують медичного працівника як спеціального суб’єкта злочину у сфері медицини, виокремлюють наявність в особи професійної підготовки, що засвідчується відповідними документами й визначається характером виконуваних функцій. Крім того, основним критерієм є професійна придатність, яка дозволяє наділити медичного працівника спеціальними обов’язками, факт виконання або невиконання яких визначає зміст допущених порушень.

Специфіка окреслення кола обставин, що підлягають дослідженню у справах про злочини у сфері медицини, зумовлена не тільки спеціальним статусом суб’єкта працівника медичного закладу, а й необхідністю встановлення прямого причинного зв’язку між його діями чи бездіяльністю та настанням шкідливих наслідків. Так, для визначення обставин скоєння медичними працівниками злочинів слід установлювати правильність і своєчасність проведення необхідних з точки зору кожної клінічної ситуації дій, таких як анамнез, огляд та діагностика захворювань. Крім того, докладного дослідження потребують дії пацієнтів, стан їхнього здоров’я саме до моменту звернення по медичну допомогу.

Правильність дій

Однією з головних процесуальних дій є дослідження документів як виду доказів. До таких документів належать історії хвороби, медичні карти, довідки про стан здоров’я пацієнта, результати лабораторних досліджень, рентгенограми, а також матеріали попередніх перевірок лікувального закладу, клінічних і патологоанатомічних заходів, супровідних документів на медичну апаратуру, документів, що підтверджують атестацію медичних працівників, акредитацію лікувального закладу тощо.

У той же час слід пам’ятати, що медичні документи становлять лікарську таємницю (п.2 ч.1 ст.162 Кримінального процесуального кодексу). До таких відомостей належить інформація про стан здоров’я пацієнта, наявність у нього хвороб і діагнозів, про огляд пацієнта та його результати, методи лікування, інтимну й сімейну сторони життя пацієнта та інші дані, отримані під час медичного обстеження. За ухвалою слідчого судді або суду про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, може бути надано можливість їх використання, якщо іншими способами не можна довести обставини, передбачені в документах.

Серед слідчих (розшукових) дій, що проводяться під час розслідування злочинів у сфері медицини, особливої уваги заслуговує допит як медичного працівника, котрий є суб’єктом злочину, так і керівника медзакладу, колег, потерпілого, його близьких родичів, інших пацієнтів, молодшого медичного персоналу, які мають статус свідків.

У зв’язку з тим що слідчий, як правило, не має достатнього рівня знань у медичній сфері, доцільною буде присутність спеціалістів-медиків, котрі володіють спеціальними знаннями та навичками, для надання консультацій під час досудового розслідування та судового розгляду відповідних питань. При цьому присутність спеціаліста є доречною і для сторони захисту, оскільки перевірки потребує факт перебування медичного працівника в трудових правовідносинах з іншим лікувальним закладом.

Проведення судово-медичної експертизи щодо якості надання медичної допомоги є важливим при виявленні механізму медичної події, що включає послідовність і відповідність спеціальним правилам дій медиків при проведенні того медичного заходу, що спричинив настання несприятливого результату для пацієнта. Крім того, дослідженню підлягають постситуативні дії медичних працівників з позиції результативності проведення заходів щодо усунення негативних для пацієнта наслідків і причинно-наслідковий зв’язок між діями медичного працівника та такими наслідками.

Вирішення по суті

У національній практиці резонансним є випадок, пов’язаний зі смертю дитини в реанімаційному відділенні обласної клінічної лікарні внаслідок надання медичної допомоги не в повному обсязі:

• невжиття необхідних заходів для порятунку життя пацієнта;

• непроведення необхідних заходів діагностики, що призвело до пізнього встановлення основного захворювання, діагнозу і, відповідно, до відсутності адекватного лікування.

У процесі розслідування справи адвокати використали процедуру медіації, в ході якої було укладено договір про примирення й відшкодування потерпілим моральної шкоди в сумі 25250 грн. Обраний спосіб захисту прав і законних інтересів потерпілих припинив спірні правовідносини між сторонами та підтвердив відсутність претензій між ними в майбутньому.

Злочини у сфері медицини знайшли своє відображення в багатьох актах ЄСПЛ. У рішенні від 28.04.2009 у справі «K.H. and оthers vs. Slovakia» було встановлене порушення права заявників на вільний доступ до особистих медичних записів, через що мала місце передбачувана нездатність забезпечення відповідної медичної допомоги. Суд постановив, що було порушено ст.8 («Право на повагу до приватного і сімейного життя») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Порушення полягало в тому, що заявники не змогли зробити фотокопії своїх історій хвороб.

У рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» йшлося про те, що заявник скаржився на розголошення під час судового засідання конфіденційної інформації стосовно його психічного стану та психіатричного лікування. Суд установив, що отримання конфіденційної інформації від психіатричної лікарні про психічний стан заявника та відповідне лікування та розголошення її на відкритих слуханнях було втручанням у право заявника на повагу до приватного життя, внаслідок чого відбулося порушення права на  конфіденційність особистої інформації стосовно здоров’я особи.

Про примусове медичне втручання або лікування йшлось у рішенні від 11.07.2006 у справі «Jalloh v. Germany». Воно полягало в примусовому застосуванні медичних засобів щодо торговця наркотиками для отримання поліетиленового пакета з наркотиками, який він проковтнув. Суд підтвердив, що конвенція не забороняє використання примусового медичного втручання, яке сприяє розслідуванню злочину. Проте будь-яке посягання на фізичну недоторканність людини, що здійснюється з метою отримання доказів, має бути предметом ретельного контролю. Тому Суд постановив: заявник зазнав нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, це суперечить ст.3 конвенції.