Непопулярна географія

Шість способів, як заповнити вакансії в невеликих місцевих судах районного рівня

Не секрет, що більшість претендентів на мантії віддають перевагу посадам у судах, розташованих в обласних центрах. Під час конкурсів на зайняття вакансій траплялося, що ніхто не виявляв бажання працювати в установах у віддалених районах. Як спонукати кандидатів відмовитися від очікування кращих вакансій та йти розглядати справи в так званих непопулярних судах?

Історія питання

В одному зі своїх нещодавніх інтерв’ю секретар кваліфікаційної палати Вищої кваліфікаційної комісії суддів Станіслав Щотка заявив, що конкурси на посади в місцевих судах планується оголосити після того, як буде сформований резерв на заміщення вакантних посад суддів. Основною причиною цього представник комісії назвав необхідність забезпечення конкурентності серед кандидатів.

Наявний у судах першої інстанції кадровий голод та відсутність конкретних дат конкурсів до цих судів зумовили необхідність дослідження питань щодо швидкості формування резерву та можливості забезпечення рівня конкуренції серед претендентів, достатнього для заповнення всіх вакантних посад.

Так, упродовж 2011—2013 рр. ВККС провела 3 всеукраїнські добори кандидатів на мантії за новою процедурою. За їх результатами був сформований кадровий резерв, з якого понад 1000 правників поповнили суддівські лави. Більш як 1,2 тис. претендентів залишалися в резерві на заміщення вакансій. З урахуванням кількості вільних суддівських посад змагальність конкурсних процедур забезпечувалася на пристойному рівні: від 2 до 10 кандидатів на одну вакансію.

Чи то перебуваючи під впливом настроїв громадських активістів, які навісили на всіх без винятку кандидатів ярлик «резерв Януковича», чи з інших причин, але, попри власну риторику щодо критичності кадрової ситуації, яка склалась у судовій системі, «постмайданний» склад ВККС конкурсів на вакансії не оголошував.

Комісія обмежилася проведенням двох невеличких порівняно з масштабністю кадрового голоду конкурсів. Унаслідок чого в листопаді 2015 р. для першої групи кандидатів у кількості 610 осіб та у грудні 2016 — для другої групи чисельністю 337 осіб 3-річний строк перебування в резерві сплинув.

Водночас для розв’язання кадрової проблеми ВККС протягом майже 3-х років своєї каденції нових доборів не проводила. Через що «лава запасних гравців» у судовій системі абсолютно спорожніла й заповнювати її потрібно з нуля.

Вільні посади

Рік тому ВККС оприлюднила дані щодо судів, у яких кількість непрацюючих суддів становила понад 50% штатної чисельності. За інформацією комісії, станом на 12.10.2016 таких судів налічувалось 219, у 35 з яких дефіцит суддів сягав більш як 75%. У зв’язку з відсутністю суддів на той момент правосуддя не здійснювалось у 7 установах.

За останніми статистичними даними, на середину жовтня цього року ситуація змінилась несуттєво. Зараз налічується 206 подібних судів:

• в 12 установах відсутні судді з повноваженнями;

• недоукомплектованими більш ніж на три чверті залишаються 20 інституцій;

• з урахуванням існуючих вакансій та нестачі суддів із повноваженнями, частка яких варіюється від 50 до 75%, за себе і за колег працюють судді в 174 установах (критерій підрахунку встановлювався щодо суддів основного складу, без урахування суддів у відрядженні як тимчасового заходу забезпечення функціонування цих судів).

З 1676 суддів, які повинні розглядати справи в цих судах за штатом, фактично працюють 686. Суддів, у яких відсутні повноваження щодо здійснення правосуддя, налічується 453. Ще 537 одиниць — вільні посади. Розподіл вакансій показує, що навіть у випадку обрання безстроково всіх без винятку суддів-«п’ятирічок», які не мають повноважень, залишаться недоукомплектованими 79 судів, що перевищує 50% штату. В 5 із цих установ судді відсутні взагалі, в 28 — працюють лише по одному судді, а ще в 29 наявна кількість працюючих суддів не дозволяє сформувати колегію для розгляду кримінальних справ щодо особливо тяжких злочинів.

Водночас говорити про нормальну та повноцінну роботу інших судів країни теж доволі складно. Так, повністю укомплектовані суддями лише 83 установи. В той час як майже в половини місцевих судів дефіцит кадрів становить від 25 до 50% (465 вакансій та 587 суддів без повноважень), а у кожному десятому суді — від 7 до 25% (42 вакансії та 68 суддів без повноважень).

Загалом на початок жовтня 2017-го у місцевих судах налічувалося 1038 вакансій. Аналіз географії розподілу вільних посад по судах показує, що абсолютна більшість вакансій — 702, або 67,6% загальної кількості, зафіксована в місцевих судах районного рівня. В судах, розташованих в обласних центрах та у м.Києві, є 336 вільних крісел, або 32,4%.

Наведені цифри красномовно говорять, що масове звільнення суддів, яке почалося в минулому році й триває досі, найбільше зачепило віддалені від обласних центрів суди. Внаслідок нечисленності колективів таких установ останні стали надзвичайно вразливими до звільнення навіть одного чи кількох суддів. Що, у свою чергу, призвело до дисфункції в їхній роботі або взагалі до припинення здійснення правосуддя.

Прикметно також, що всі суди, в яких дефіцит кадрів перевищує 50%, є інституціями районного рівня. Отже, дуже важливо для відновлення повноцінної роботи цих судів заповнити наявні в них півтисячі вакансій. Не забуваючи, звісно, й про інші півсотні вакантних посад, заповнення яких нормалізує стан судової системи в цілому.

Судова психологія

За статистичними даними, нині майже кожна п’ята посада в місцевому суді є вакантною. Тому попит на кандидатів з боку ВККС, яка відповідно до своїх функціональних обов’язків проводить добір правників для призначення на посаду судді, повинен бути досить високим. Проте чи зможуть відносно обмежений суддівський ринок праці та законодавчо визначені умови роботи цього ринку такий попит задовольнити?

Раніше «ЗіБ» уже писав про можливі наслідки встановлення високого мінімального бала кваліфіспиту та неспроможності Національної школи суддів проводити масову спеціальну підготовку кандидатів. Тобто з урахуванням прогнозу Вищої ради правосуддя щодо кількості звільнених суддів, а також імовірної міграції суддів із першої інстанції до кінця 2019-го вакансій у місцевих судах налічуватиметься близько 1,5 тис. У той час як до резерву на заміщення вільних посад зможуть потрапити не більш ніж 200 претендентів. Критично мала кількість нових суддів може зробити проблему заповнення вакансій у судах районного рівня перманентною.

Для розв’язання цієї проблеми законодавець до ст.55 закону «Про судоустрій і статус суддів» увів новелу, якою передбачив можливість тимчасового переведення судді за його згодою до іншого суду того самого рівня і спеціалізації. Водночас практичне застосування інституту відрядження показало небажання суддів їхати в тривалі відрядження. Так, на 119 вакансій, заповнення яких є необхідним для забезпечення нормального рівня здійснення правосуддя в судах першої та апеляційної інстанцій, за результатами проведеного 24 липня цього року засідання ВККС знайшлося 7 таких осіб. Результат вересневого засідання комісії з аналогічного приводу виявився ще гіршим: було відряджено лише двох суддів. Більшість тих, хто погодився на тимчасове переведення, були суддями з установ, розташованих на непідконтрольній українській державі території. Проте цей ресурс, за рахунок якого вдалося частково задовольнити потреби в найбільш знекровлених нестачею кадрів судах, вже майже вичерпався.

Причин такого результату багато. Серед основних можна назвати такі:

• накопичення великого залишку справ у судах;

• віддаленість районів від постійного місця проживання та родини (більшість суддів мають сім’ї та дітей);

• відірваність від звичного соціального оточення;

•відсутність налагоджених побутових умов;

• недостатній для життя на два міста рівень заробітної плати.

Кандидати на посаду судді мають ще й додаткові причини та мотивацію уникати посад у «непопулярних» судах. Середньостатистичного претендента на мантію з високим рейтингом можна охарактеризувати так: розумний, амбітний, навчався у провідних правничих школах країни, має стабільну роботу, сім’ю та дітей. Дві третини таких кандидатів — жителі столиці або основних мегаполісів країни, решта — інших обласних центрів.

Така особа буде дуже уважно, прискіпливо та обережно обирати суд, у конкурсі до якого бажала б узяти участь. Адже в наступні 10—15 років, ураховуючи оновлення кадрового складу апеляційних судів, цементування їхніх колективів і, як наслідок, обмеженість у кар’єрному зростанні, кандидат з великою часткою ймовірності працюватиме в одному і тому ж суді. Чи готовий такий претендент докорінно змінити своє життя та родини й поїхати у суд, віддалений від великих міст?

Станом на початок жовтня в місцевих судах різної юрисдикції м.Києва, Київської області та обласних центрів існує 380 вакансій: у столиці — 81, у Київській області — 43, у Харкові — 36, у Дніпрі — 16, в Одесі — 12, інших обласних центрах — 192. Аналізувати поточну ситуацію перед конкурсами кандидати будуть через рік, і за цей час кількість вакансій у цих містах, імовірно, зросте.

Представники ВККС уже повідомили, що найближчі конкурси будуть проводитися тільки в проблемні, з точки зору кадрового наповнення, суди. Конкуруватимуть на них лише дві сотні високорейтингових претендентів, адже, як показав інститут тимчасового переведення, діючих суддів ці установи не зацікавили.

Виникає цілком логічне запитання: середньостатистичний кандидат напише заяву на призначення до суду, умовно кажучи, в смт.Магдалинівка чи обласному центрі або столиці? До речі, в останніх за рахунок регіонального коефіцієнта й зарплата вища. Мабуть, це риторичне запитання.

Навіть за умови, що ВККС на перші конкурси не буде виставляти «цікаві» вакансії для таких претендентів, років зо 2 останні будуть уперто на них чекати. За цей час правосуддя в районних центрах вмиратиме далі.

З урахуванням можливостей НШС майже за 3 роки своєї каденції ВККС могла сформувати резерв з 500 осіб. У разі подовження строку перебування в ньому кандидатів другого та третього доборів ця кількість збільшилася б майже до 1400. Безперечно, таке конкурентне середовище дозволило б без проблем заповнити всі вакантні місця. Тепер уже складно уявити, як кваліфкомісія за майже повної відсутності конкуренції серед претендентів на посаду судді планує заповнювати вільні крісла в судах у невеличких містах.

Homo homini lupus est

Обраний ВККС екстенсивний шлях ліквідації кадрових прогалин у судовій систем через поетапне наповнення резерву протягом 2-х років не відповідає викликам та проблемам сьогодення. Адже він не забезпечує створення основного каталізатора мотивації для кандидатів на суддівські посади — великого та агресивного конкурентного середовища. Тільки велика кількість претендентів, які перебувають у резерві, що в рази перевищує чисельність вакансій, змусить їх відмовитися від вичікувальної тактики і підштовхне до активних дій.

Кризові часи вимагають радикальних дій. Тому для найшвидшого створення конкурентного середовища треба вжити певних заходів законодавчого характеру.

Так, у першу чергу слід знизити встановлений ч.7 ст.78 закону «Про судоустрій і статус суддів» мінімальний прохідний бал для кваліфікаційного іспиту хоча б до рівня 65% максимального бала. Такі в середньому показники мали претенденти на мантії під час кваліфікаційних іспитів у 2012 та 2013 рр., а також на конкурсі до Верховного Суду, який відбувся цього року. Це дозволить до 50—60% збільшити загальну кількість кандидатів, які зможуть подолати бар’єр кваліфікаційного іспиту.

Також логічно було б допустити до участі в конкурсі осіб, які, пройшовши кваліфікаційне оцінювання та отримавши місце в рейтингу, брали участь у конкурсах до ВС, вищих спеціалізованих та апеляційних судів, але не перемогли в них. Звісно, малоймовірно, що такі кандидати цілеспрямовано підуть працювати в районні суди. Проте вони зможуть створити додаткову конкуренцію серед претендентів у сегменті столичних та обласних судів, витискаючи інших осіб у райони. Обов’язковою умовою для реалізації такого роду пропозиції є уніфікація процедур кваліфікаційного іспиту та кваліфікаційного оцінювання, необхідна для коректного порівняння рейтингів претендентів.

Дієвим способом підвищити рівень конкуренції є розширення категорій кандидатів, які можуть бути допущені до складення кваліфікаційного іспиту на особливих умовах. Наприклад, нормативно урівняти помічників суддів з представниками окремих правничих професій, зокрема прокурорами, адвокатами чи юрисконсультами, в праві на проходження добору із встановленими ВККС особливостями (ч.2 ст.70 закону «Про судоустрій і статус суддів»).

Або ж за аналогією з претендентами на посади суддів вищих та апеляційних судів передбачити можливість особам з певним правничим стажем брати участь у доборі без проходження обов’язкової спеціальної підготовки в НШС. Це було б гарним приводом скасувати встановлене чинним законом «Про судоустрій і статус суддів» відверто дискримінаційне стосовно інших правничих професій обмеження щодо можливості участі в конкурсах до ВС, вищих спеціалізованих та апеляційних судів тільки суддів, адвокатів та науковців (ч.1 ст.28, ч.1 ст.33, ч.1 ст.38).

Проте навіть без законодавчого регулювання є кілька способів підвищити рівень конкуренції. Зокрема, зробити більш інтенсивним проходження спеціальної підготовки особами, які беруть участь у доборі на загальних підставах. Частина 3 ст.77 профільного закону встановлює для спеціальної підготовки загальний річний строк. Водночас ця норма також містить застереження про дискреційні повноваження ВККС щодо можливості визначення іншого строку для проходження спецпідготовки.

Тобто у випадку розроблення НШС інтенсивної програми проходження спецпідготовки кандидатами (за аналогією з програмою для помічників суддів) закон дозволяє ВККС скоротити строк навчання, наприклад до 6 місяців. У такому випадку, синхронізувавши дати проведення нових доборів та лаконізувавши, за влучним виразом голови ВККС, їхні процедури, за два цикли спарених доборів (помічники суддів плюс інші претенденти), які разом триватимуть приблизно 18 місяців, з урахуванням ресурсів НШС можна буде забезпечити спеціальну підготовку 1200 осіб. Зараз за цей строк планується підготувати лише 600 претендентів.

Менш дієвим, але також можливим способом стимулювати конкуренцію є проведення кваліфікаційного іспиту з подальшим оголошенням конкурсу для кандидатів, яким не потрібно проходити спеціальну підготовку на підставі п.29 «Перехідних та прикінцевих положень» згаданого закону, разом із суддями, в яких закінчився строк повноважень. Позитивними моментами такої процедури є досить швидка ліквідація кадрових прогалин у проблемних судах, а також створення ефекту «хвилі, що наздоганяє», коли перед загрозою появи більш рейтингових претендентів учасники попередніх доборів змушені були б активніше обирати суди для початку кар’єри.

***

Недавно ВККС оприлюднила графік проходження кваліфікаційного оцінювання суддів, серед яких — приблизно 400 суддів місцевих судів, які не мають повноважень. Попередній аналіз графіка показав: навіть за умови, що для всіх цих суддів процедура оцінювання увінчається успіхом, все одно 5 інституцій залишаться без суддів, а 121 — з дефіцитом кадрів від 50 до 80%. З цих судів тільки 78 мають єдиний шанс поповнитися суддями, тобто у випадку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад, який з урахуванням усіх процедур добору може відбутися лише наприкінці наступного року. Проте, на жаль, і цей шанс може залишитися невикористаним.