Закон і Бізнес


Спільними зусиллями

Партнери мають довіряти один одному й певним чином один одного контролювати


№37 (1335) 30.09—06.10.2017
ВІЛЕН ВЕРЕМКО
2147

Поширеним способом організації юридичного бізнесу є партнерство. Втім, його форми бувають дуже різними й залежать від багатьох факторів. Більше того, структура в кожному випадку має індивідуальний характер, і просто скалькувати чийсь кейс неможливо. Проте вивчити досвід не завадить.


Різноманітність форм

Партнерство — це стратегічне питання, воно залежить від того, який саме бізнес планується створювати або яким чином його розвивати. Адже компанії завжди перебувають у русі та потребують постійного вдосконалення. Про це розповів партнер ПФ «Софія», член правління Асоціації адвокатів України Олександр Поліводський на організованому ААУ форумі «Формула успіху: стандарти адвокатської діяльності».

Існує багато видів партнерства в юридичному бізнесі, які дають певні можливості. І ступінь співпраці з колегами кожен визначає індивідуально, залежно від цінностей. Це може бути або дуже тісне партнерство в майновому та організаційному плані, або дещо віддалене. Чітких критеріїв тут немає.

Можуть бути й асоційовані партнери, що мають певні трудові відносини з основними. Багато провідних компаній використовують інститут радників, причому їх статус у кожному окремому випадку визначається індивідуально. Інколи радники згодом стають партнерами, а іноді трапляється навпаки, коли компаньйон дещо відходить від бізнесу чи набуває іншої якості.

При цьому, підкреслив доповідач, кількість партнерів, ієрархія — це питання вибору, а не зрілості компанії. Є правники, котрі працюють самостійно, їм не потрібне об’єднання з колегами, подекуди вони навіть не потребують найманих працівників. У деяких юрфірмах працюють 2—3 партнери, а є великі компанії. Та О.Поліводський уважає, що формального об’єднання правників, що при цьому працюють лише на себе, замало. Натомість вони повинні усвідомлювати спільний бізнес як цінність. У таких компаніях деякі партнери можуть працювати навіть не на себе особисто, а тільки на фірму.

Переваги та ризики

Щоб зрозуміти, чи потрібно комусь партнерство в принципі, треба розглянути позитивні та негативні наслідки такого явища. Його противники скаржаться, що компаньйон може обдурити, забрати клієнтів. Спільний бізнес — це додаткова відповідальність, виникає необхідність узгоджувати всі дії, у тому числі фінансові питання, з іншими особами. Отже, тут забагато ризиків. Якщо в адвоката-одинака є клієнти, то, можливо, йому так зручніше. «Якщо він веде кримінальні справи й обслуговує, наприклад, Майкла Джексона, за виступ у суді отримує мільйони, то навіщо йому ще партнери?» — пояснив доповідач.

Та для декого суттєвими є переваги партнерства. Зокрема, це розширення сфери послуг. Якщо один правник працює у сфері земельного права, інший — фінансового, вони можуть об’єднатися й надавати кваліфіковану допомогу у фінансуванні аграрного сектору. Це дасть їм переваги над конкурентами. Об’єднавшись, правники отримують доступ до замовлень великих компаній, обслуговування яких може потребувати роботи десятків адвокатів у групі. Перевагою тут є навіть можливість взаємозаміни юристів, якщо хтось захворів, пішов у відпустку, а проблема потребує негайного розв’язання.

Спільне — запорука успіху

Для успішного партнерства є низка основних передумов. Це ділові якості колег, однакова кваліфікація, спільні цінності та спільне бачення того, що планується робити. Бо інколи можуть виникати непорозуміння щодо ведення бізнесу: один партнер уважає за доцільне зосередитися на формуванні іміджу, інший — на поточній роботі. Може бути різне бачення того, яких клієнтів залучати, яку категорію справ вести, які обсяги роботи виконувати тощо.

Тобто має бути однаковий погляд на стратегію розвитку бізнесу. О.Поліводський розповів, що на початку роботи його фірми один партнер запропонував, що він залучатиме клієнтів, а інші будуть їх обслуговувати. Однак у підсумку так не сталося. «Партнерство — це не те, що один буде допомагати іншому, це рух в одному напрямку паралельними курсами», — сказав він. І додав, що, звичайно, в компанії має бути лідер, але важливо, аби партнери «були на одній хвилі»: мали приблизно однаковий ступінь розвитку, кваліфікацію, можливості  для виконання робіт.

Розподіл обов’язків

Утім, у партнерів мусить бути певний розподіл ролей та функцій. Інколи в них різна спеціалізація, тоді кожен надає різні послуги. Проте так буває не завжди. Інші форми організації вимагають залучення до певних практик кількох партнерів, якщо, наприклад, ідеться про міжнародне фінансове право, міжнародний арбітраж тощо. Тут доцільний інший підхід. Організація роботи залежить і від того, йдеться про разові замовлення чи про проектне фінансування. Впливають на це й обсяги робіт та очікувані надходження. Тому важливо наперед планувати кількість партнерів і перспективи залучення нових.

Важливою є стратегія розвитку партнерства. Приміром, якщо потенційні клієнти — малий та середній бізнес, то не може бути значної кількості партнерів. Інші компанії спеціалізуються на великому бізнесі й відмовилися від обслуговування фізичних осіб у принципі. Але згодом деякі з них зрозуміли, що треба мати відповідні практики, оскільки керівники клієнтів теж мають особисті сімейні або інші проблеми, до вирішення яких вони хотіли б також залучити юристів. При цьому сьогодні реалії вимагають вузької спеціалізації юристів (див. «ЗіБ»). Є такі питання, які не можна доручати багатопрофільному фахівцю.

На чужих помилках

Тому О.Поліводський наголосив, що перед тим, як ставати партнерами, треба обговорити багато питань. Це і базові цінності, і спільна мета, і професійні плани кожного, і ролі партнерів. «Кожен бере на себе якусь ділянку роботи: один приводить клієнтів, другий виконує роботи, третій створює імідж — ходить у галстуку. Кожен партнер робить акцент на певному виді робіт», — пояснив правник.

Важливе питання — взаємна звітність партнерів. Інколи не хочеться повідомляти інформацію про себе, але партнери мають довіряти один одному й певним чином один одного контролювати.

Також зверталась увага на помилки, які роблять юристи, котрі хочуть об’єднатися з колегами. Перша — це романтизм і наївність. Мовляв, працюватимемо разом, відкриються нові перспективи й т.ін. А коли доходить до справи, виявляється, що клієнтів немає, замовники не розрахувалися тощо. Тому тут повинен бути здоровий прагматизм. А ще доповідач розповів історію про товариша, який працює в Генеральній прокуратурі та розглядав можливість перейти до адвокатської практики. Та коли йому розповіли, що до офісу можуть увірватися, провести обшук, потенційний партнер був здивований та, ймовірно, переглянув свої плани.

Крім того, частими помилками є нехтування фінансовими правилами, переоцінка ресурсів, неетична поведінка щодо партнерів. «Буває, що навіть публічно з’ясовуються стосунки: «Вкрав, забрав!» І у Фейсбуку, і в інтерв’ю, і де завгодно», — застеріг доповідач.

Розходження — без сентиментів

Підсумовуючи, промовець відзначив, що партнерство — це складова стратегії загального розвитку компанії, її треба враховувати й думати, як використовувати. Проблеми в будь-якому разі виникатимуть, але можливість їх появи треба обговорити наперед та знайти шляхи запобігання й подолання. Крім того, наперед треба обдумувати питання можливого розходження «без усіляких сентиментів».

Також слід ураховувати, що не кожен працівник компанії може стати партнером. До таких варто відносити лише тих, хто готовий брати на себе відповідальність, у кого є достатня кваліфікація та хто зможе заробляти.

Зрештою, з одного боку, постійно змінюється законодавство, економіка в країні в цілому та, відповідно, ринок юрпослуг. Тому універсальний рецепт плідного партнерства на всі часи навряд чи можна дати. Однак це не означає, що досвід успішних компаній не варто вивчати.