Брак кадрів та безпеки
З якими проблемами стикаються судді в добу змін і як можна виправити ситуацію?
Тетяна ВАСИЛЬЧЕНКО, суддя Господарського суду м.Києва, представниця київського підрозділу Асоціації суддів господарських судів УкраїниПопри те що Україна як член Ради Європи взяла на себе зобов’язання створити належні умови для функціонування третьої гілки влади, ситуація з кадровим наповненням судової системи дедалі загострюється. Зокрема, через тривале зволікання з обранням на посади суддів безстроково. Стурбованість викликає й тиск на суддів при вирішенні справ.
У режимі очікування
Як відомо, у Верховній Раді перебували матеріали стосовно майже 800 суддів, які пройшли перевірки у Вищій кваліфікаційної комісії суддів та, підтвердивши свою професійну здатність, отримали позитивні висновки щодо обрання безстроково. Проте вони були змушені роками чекати вирішення своєї професійної долі, доки законодавча гілка влади гадала-рядила, що робити із суддівським корпусом. У цей час відомий вислів «Щоб ти жив у добу змін» набув особливого звучання.
Наслідком такого зволікання стало те, що в багатьох судах тільки половина суддів від тих, які повинні працювати відповідно до штатного розпису, здійснює правосуддя. А в деяких місцевих загальних судах не залишилося жодного повноважного судді. Страждають від цього не тільки діючі судді, котрі зазнають надмірного навантаження, а в першу чергу громадяни, які не можуть реалізувати гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право на доступ до правосуддя.
З набуттям чинності змінами до Конституції в частині правосуддя парламент позбавлений повноважень обирати суддів. Це право номінально перейшло до глави держави. Водночас у чч.1 і 3 ст.80 закону «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим законом вимог до кандидатів і порядку проведення їх добору чи кваліфікаційного оцінювання. Указ про призначення має бути виданий не пізніше від 30 днів після отримання відповідного подання ВРП.
Отже, фактично повноваження щодо призначення судів належать саме цьому органу, а глава держави виконує лише церемоніальні функції в процедурі. Такі зміни, з урахуванням того, що Венеціанська комісія неодноразово наголошувала, що парламент не є належним органом для обрання судді, дістали схвальний висновок і, відповідно, не могли не дати надії на те, що нарешті судді, які роками чекали вирішення своєї долі, найближчим часом зможуть отримати відповідні призначення й повернутися до виконання професійних обов’язків.
Однак, незважаючи на досить активну роботу ВРП у цьому напрямі, через непідписання відповідних указів судді, на жаль, продовжують залишатися в режимі очікування того часу, коли зможуть повернутися до виконання своїх обов’язків. Так, Рада вже прийняла рішення щодо внесення Президентові подань про обрання більш ніж 700 суддів безстроково. Проте укази про призначення підписано тільки щодо 199 осіб. Тим часом гострий кадровий голод негативно впливає на функціонування судової системи та позбавляє громадян можливості повною мірою реалізовувати своє право на правосуддя.
Маємо надію, що, усвідомлюючи гостроту проблеми з кадровим забезпеченням судів, керівник держави найближчим часом підпише відповідні укази, що дещо покращить ситуацію, яка склалась у більшості судів України.
Тиск на незалежність
Окремою темою є проблема тиску на суддів, яка має далеко не ефемерний вигляд. Це створює реальну загрозу їх незалежності, яка є конституційним принципом і забезпечується, крім іншого, забороною будь-якого впливу на суддів (чч.1 і 2 ст.126).
У ч.3 ст.6 закону «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що «втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом». Однак останнім часом набули системного характеру випадки, коли на адресу суддів і членів їхніх сімей лунають погрози, блокуються приміщення, надходять повідомлення про їх мінування тощо. У зв’язку із цим виникає запитання: чи має суддя, який виконує свої професійні обов’язки, ефективні засоби захисту в разі тиску під час розгляду справи та прийняття рішення?
На жаль, реалії сьогодення засвідчують відсутність дієвих механізмів протидії тиску та ефективних засобів захисту.
Натомість Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 29.11 та 13.12.85), рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 13.10.94 №(94)12 та від 17.11.2010 №СМ/Rес (2010) визначають, що уряди держав-учасниць повинні вжити всіх належних заходів для забезпечення поваги, захисту та сприяння незалежності суддів. Адже їх незалежність є основним принципом верховенства права й надається в інтересах громадян, які домагаються та сподіваються неупередженого правосуддя.
Воно можливе тільки за умов гарантування незалежності та самостійності самих суддів при вирішенні справ. І не на папері, а в реальності.
P.S. Дана стаття розпочинає цикл публікацій, присвячених річниці створення Асоціації суддів господарських судів України.