Про поновлення строку на оскарження

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства. Водночас, як зазначив Верховний Суд України у постанові від 6.09.2017, необхідність виправлення такої помилки може слугувати обґрунтуванням для поновлення строку на оскарження.

Розглядаючи справу №6-1422цс17, ВСУ звернувся до практики Європейского суду з прав людини. Зокрема, тлумачення ним такого основоположного аспекту верховенства права як принцип правової визначеності. Він означає, що жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. пп.51 і 52 рішення від 24.07.2003 у справі «Рябих проти Росії»).

Однією із підстав для поновлення строку на оскарження може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, п.27 рішення від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України" та ухвала від 14.10.2003 у справі «Трух проти України»).

Як наголошує ЄСПЛ, суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (п.41 рішення від 29.10.2015 у справі «Пономарьов проти України»).

Тож поновлюючи процесуальний строк на подання заяви про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 6.11.2014, суд першої інстанції виходив з положень ст.73 ЦПК і мав на меті виправлення судової помилки, а саме непідвідомчість справи третейському суду. Крім того, наведені заявником доводи щодо необізнаності про ухвалення рішення у справі та тривале неотримання його копії підтверджуються належними і достовірними доказами.