Закон і Бізнес


У чужій справі не позивач


№34 (1332) 01.09—15.09.2017
3953

Складання акта та підтвердження фактичних обставин нещасного випадку на виробництві не зачіпає й не порушує прав та інтересів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №761/27487/14-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

31 травня 2017 року                       м.Київ                                №761/27487/14-ц

Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — ЛЯЩЕНКО Н.П.,
суддів: ВОЛКОВА О.Ф., ГРИЦІВА М.І., ГУМЕНЮКА В.І., КРИВЕНДИ О.В., ОХРІМЧУК Л.І., ПРОКОПЕНКА О.Б., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м.Києві до Територіального управління Держгірпромнагляду в Київській області та м.Києві, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Мостобуд», Особа 1, про скасування актів за заявою Особи 1, про перегляд рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 22.04.2015, ухвали Апеляційного суду м.Києва від 9.09.2015 та ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2016,

ВСТАНОВИЛИ:

У лютому 2014 року управління звернулося до суду з позовом до ТУ Держгірпромнагляду про скасування акта спеціального розслідування нещасного випадку, який стався з Особою 2, за формою Н-5 та акта про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 від 18.03.2011.

Управління зазначало, що 16.02.2011 близько 16:55 на будівництві Дарницького залізнично-автомобільного мостового переходу через р.Дніпро в Києві, а саме — на залізничній ділянці Київ-Московський — Дарниця, де працівники мостобудівельного загону №2 ПАТ «Мостобуд» виконували роботи щодо насування в проектне положення прогонової споруди 1П секції №2 на залізничних опорах залізнично-автомобільного переходу через р.Дніпро, стався нещасний випадок з монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій Особою 2, унаслідок якого він загинув.

Комісія з розслідування нещасного випадку на виробництві, до складу якої входив і представник управління, склала акти за формою Н-5 та Н-1 від 18.03.2011, в яких відображено обставини та причини нещасного випадку та встановлено, що він пов’язаний з виробництвом.

Позивач уважає, що ці акти не відповідають вимогам закону, оскільки не зафіксовано впливу на Особу 2 небезпечного виробничого фактора чи середовища під час настання нещасного випадку. Водночас в акті зазначено, що супутньою причиною нещасного випадку було перебування потерпілого на будівельному майданчику в стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується довідкою Київського міського бюро судово-медичної експертизи від 3.03.2011. Крім того, під час нещасного випадку, унаслідок якого настала смерть, Особа 2 не виконував трудових обов’язків. Отже, відповідно до ст.14 закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності» від 23.09.99 №1105-XIV, у складанні акта за формою Н-1 слід було відмовити та скласти акт за формою НПВ.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22.04.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 9.09.2015, позов управління задоволено: скасовано акт спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 16.02.2011 з Особою 2, за формою Н-5 та акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 від 18.03.2011.

Ухвалою ВСС від 13.04.2016 касаційну скаргу Особи 1 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до ВСУ заяві про перегляд судових рішень Особа 1 просить скасувати постановлені у справі рішення та закрити провадження у справі в частині вимог управління про скасування актів, оскарження рішення про затвердження актів індивідуальної дії, а в частині вимог щодо оскарження висновків та рішень спеціальної комісії про причини та обставини нещасного випадку — відмовити в задоволенні позову з передбачених пп.1 та 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав — неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема стст.15, 16 Цивільного кодексу, ст.22 закону «Про охорону праці», пп.58, 59 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 25.08.2004 №1112.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень Особа 1 посилається на ухвалу ВСУ від 20.06.2007, ухвалу Вищого адміністративного суду від 2.10.2013, постанови ВСУ від 1.12.2009, 28.11.2011 та 17.04.2013.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВСУ вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим кодексом.

За положенням пп.1 та 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно з ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи й скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 16.02.2011 близько 16:55 на вул. Баренбойма в Києві, на будівництві Дарницького залізнично-автомобільного мостового переходу через р.Дніпро, а саме — на залізничній ділянці Київ-Московський — Дарниця, де працівники мостобудівельного загону №2 ПАТ «Мостобуд» виконували роботи щодо насування в проектне положення прогонової споруди 1П секції №2 на залізничних опорах залізнично-автомобільного переходу через р.Дніпро, стався нещасний випадок, унаслідок якого Особа 2, який працював монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій у мостобудівельному загоні №2 ПАТ «Мостобуд», загинув.

Відповідно до п.6 акта за формою Н-5, складеного ТУ Держгірпромнагляду, нещасний випадок, який стався з монтажником сталевих та залізобетонних конструкцій Особою 2, пов’язаний з виробництвом, у зв’язку із чим вказано скласти акт за формою Н-1.

18.03.2011 т.в.о. начальника ТУ Держгірпромнагляду затвердив акт за формою Н-1 №1/11 про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позову управління, виходив з того, що нещасний випадок, який стався з Особою 2, не пов’язаний з виробництвом, оскільки під час настання нещасного випадку останній не виконував трудових обов’язків, добровільно вчинив стрибок на небезпечний поріг, хоча знав про можливість спуститися безпечним шляхом, перебував у стані алкогольного сп’яніння, не зумовленого виробничим процесом, яке й стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та організаційних причин.

Надана заявником ухвала ВСУ від 20.06.2007 не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення судів та передав справу на новий розгляд з підстав, передбачених ст.338 ЦПК, у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова ВСУ від 1.12.2009 не може бути прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в цій постанові висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки вона ухвалена за наслідками перегляду справи за винятковими обставинами.

У постановах ВСУ від 28.11.2011 та 17.04.2013, на які у своїй заяві посилається Особа 1, міститься висновок про те, що в разі незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, зі змістом актів за формою Н-5, Н-1 або НПВ чи незгоди з висновком розслідування про обставини та причини нещасного випадку, рішення комісії може бути оскаржене до суду.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі ВАС від 2.10.2013, постановленій у справі з аналогічних правовідносин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що управління не має повноважень звертатися до суду з позовом про оскарження актів форми Н-1 та Н-5, оскільки чинним законодавством таке право передбачено за роботодавцем, потерпілим або членом його сім’ї чи особою, яка представляє його інтереси, а ст.55 закону №1105-XIV передбачено право виконавчих органів ФССНВВ від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань звертатися до суду за вирішенням спорів щодо сум страхових внесків, розміру шкоди та прав на відшкодування, накладення штрафів, а факт нещасного випадку на виробництві фондом оскарженню не підлягає.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції один і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВСУ виходять із такого.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами встановлено інший порядок судового провадження.

У п.7 ч.1 ст.3 КАС зазначено, що суб’єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Пунктом 1 ч.1 ст.15 ЦПК встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як убачається зі справи, що переглядається, оспорювані акти складено спеціальною комісією з розслідування нещасного випадку, утвореною роботодавцем, до складу якої ввійшли не лише представники органів державної влади. При цьому вказана комісія не здійснювала владних управлінських функцій на основі законодавства, а розслідувала нещасний випадок на виробництві та склала відповідні акти, тому вони не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Така ж правова позиція висловлена Судовою палатою в адміністративних справах ВСУ в постанові від 26.04.2016 (справа №21-404а16).

Захист прав, свобод та інтересів працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, здійснюється в спосіб, визначений законами.

Відповідно до ч.6 ст.13 закону №1105-ХІV факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів, відповідно до закону «Про охорону праці».

За змістом ст.22 закону «Про охорону праці», пп.10, 13, 38 та 58 порядку, роботодавець повинен організувати розслідування нещасного випадку, для чого зобов’язаний своїм наказом утворити комісію з розслідування нещасного випадку.

Зазначена комісія зобов’язана з’ясувати обставини та причини нещасного випадку за відповідною формою.

У разі незгоди з висновками спеціальної комісії щодо обставин та причин нещасного випадку керівник Держнаглядохоронпраці або його територіального органу має право призначити повторне (додаткове) спеціальне розслідування такого випадку спеціальною комісією в іншому складі й за результатами її роботи скасувати висновки попередньої спеціальної комісії.

Пунктом 59 порядку передбачено, що рішення спеціальної комісії може бути оскаржено в судовому порядку в разі незгоди роботодавця, потерпілого або члена його сім’ї чи особи, яка представляє його інтереси, зі змістом затвердженого акта форми Н-5, форми Н-1 (або форми НПВ).

Перелік осіб, яким надано право на таке оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Фонд та його робочі органи не належать до переліку осіб, яким надано право оспорювати зміст указаних актів, оскільки складання акта та підтвердження фактичних обставин нещасного випадку на виробництві не зачіпає й не порушує прав та інтересів фонду.

Статтею 55 закону №1105-ХІV передбачено право виконавчих органів фонду звертатися до суду за вирішенням спорів щодо сум страхових внесків, розміру шкоди та прав на відшкодування, накладення штрафів та з інших питань, але факт нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, який пов’язаний з виробництвом, не може бути оскаржений фондом (його регіональними відділеннями).

Разом з тим вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду, який задовольнив позовні вимоги управління та скасував акти за формою Н-1 та Н-5.

Беручи до уваги наведене, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВСУ встановили, що рішення, ухвалені в справі, яка переглядається з підстав, передбачених пп.1 та 4 ч.1 ст.355 ЦПК, є незаконними.

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1, пп.«а» п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛИ:

Заяву Особи 1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 22.04.2015, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 9.09.2015 та ухвалу ВСС від 13.04.2016 скасувати.

У задоволенні позову управління виконавчої дирекції ФССНВВ в м.Києві до ТУ Держгірпромнагляду в Київській області та м.Києві, треті особи: ПАТ «Мостобуд», Особа 1, про скасування актів, відмовити.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.