Якщо знав, то не міг
Той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були відображені у відповідному державному реєстрі, не може слугувати підставою для висновку про їх відсутність. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №753/5621/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
24 травня 2017 року м.Київ №753/5621/15-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — ОХРІМЧУК Л.І.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Анна-Д» до публічного акціонерного товариства «Банк Форум», Особа 6, третя особа — приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колєсник С.А., про визнання договору іпотеки недійсним, за заявою ТОВ «Анна-Д» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2016, ухвали Апеляційного суду м.Києва від 17.09.2015 та рішення Дарницького районного суду м.Києва від 22.07.2015,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2015 року ТОВ «Анна-Д» звернулося до суду з позовом до ПАТ «Банк Форум», Особи 6 про визнання договору іпотеки недійсним.
ТОВ «Анна-Д» зазначало, що йому на праві власності належала будівля магазину за Адресою 1.
У 2005 році в процесі виконавчого провадження, відкритого за наказом Господарського суду м.Києва, Спеціалізоване державне підприємство «Укрспец’юст» провело прилюдні торги для реалізації нерухомого майна ТОВ «Анна-Д», переможцем яких у частині будівлі магазину визнано Особу 6.
ТОВ «Анна-Д» оспорило результати торгів у суді, у зв’язку із чим Дарницький районний суд м.Києва ухвалою від 8.11.2006 наклав арешт на вказану будівлю магазину та заборонив Особі 6 відчужувати придбане на торгах нерухоме майно.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 20.05.2008, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 25.09.2008, визнав недійсними зазначені прилюдні торги.
Господарський суд м.Києва рішенням від 25.10.2010 задовольнив позовні вимоги ТОВ «Анна-Д» про витребування будівлі магазину від суб’єкта підприємницької діяльності Особи 6.
Указане рішення було виконане, проте позивач позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію права власності на будівлю магазину, оскільки в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна наявний запис про обтяження будівлі магазину. Підставою для обтяження став договір іпотеки від 15.01.2007, укладений між акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», та Особою 6.
Посилаючись на те, що зазначений договір іпотеки укладений з порушенням вимог закону, оскільки Особа 6 не мав права його укладати у зв’язку з наявністю ухвали суду про накладення арешту на спірне майно, позивач просив визнати указаний договір іпотеки недійсним.
Дарницький районний суд м.Києва рішенням від 22.07.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 17.09.2015, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Анна-Д» відмовив.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 30.03.2016 рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.
У заяві про перегляд ВСУ ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 30.03.2016, ухвали Апеляційного суду м.Києва від 17.09.2015 та рішення Дарницького районного суду м.Києва від 22.07.2015 ТОВ «Анна-Д» просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове — про задоволення позовних вимог з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції стст.203, 215 Цивільного кодексу; невідповідності зазначеного рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
На обґрунтування заяви ТОВ «Анна-Д» надало копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 22.02.2017 та постанови ВСУ від 18.01.2017.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ТОВ «Анна-Д» доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 19.12.2005 СДП «Укрспец’юст» провело прилюдні торги для реалізації майна, яке належить ТОВ «Анна-Д», а саме: будівлі магазину (павільйон №1) загальною площею 156,4 м2 та споруди металевого складу (павільйон №2) загальною площею 77,7 м2 за Адресою 1.
Переможцем прилюдних торгів став Особа 6.
26.01.2006 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу видав Особі 6 свідоцтво про право власності на вказану будівлю магазину, на підставі якого 11.04.2006 Київське МБТІ зареєструвало право приватної власності на цю будівлю магазину за Особою 6.
Дарницький районний суд м.Києва ухвалою від 8.11.2006 наклав арешт на зазначену будівлю магазину та заборонив Особі 6 та Особі 8 відчужувати нерухоме майно, придбане на торгах 19.12.2005.
15.01.2007 між АКБ «Форум» та Особою 6 було укладено кредитний договір, на забезпечення виконання зобов’язань за яким цього ж дня між цими ж сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого Особа 6 передав банку в іпотеку спірну будівлю магазину. Під час посвідчення цього договору іпотеки приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу наклав заборону на відчуження вказаної будівлі магазину та зареєстрував заборону в реєстрі за №413. 20.02.2007 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу вніс до Державного реєстру іпотек відповідний реєстраційний запис щодо укладення договору іпотеки від 15.01.2007.
20.05.2008 Київський апеляційний господарський суд постановою, залишеною без змін постановою ВГС від 25.09.2008, визнав недійсними прилюдні торги, проведені 19.12.2005 СДП «Укрспец’юст» для реалізації майна, яке належить ТОВ «Анна-Д», а саме: будівлі магазину (павільйон №1) загальною площею 156,4 м2 та споруди металевого складу (павільйон №2) загальною площею 77,7 м2 за Адресою 1.
Господарський суд м.Києва рішенням від 25.10.2010, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 1.03.2011 та постановою ВГС від 16.11.2011, витребував у фізичної особи — підприємця Особи 6 нежитлове приміщення — зазначену будівлю магазину на користь ТОВ «Анна-Д».
Дарницький районний суд м.Києва ухвалою від 12.10.2012 скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 8.11.2006, шляхом скасування накладеного арешту на спірну будівлю магазину.
25.10.2014 ТОВ «Анна-Д» звернулося до реєстраційної служби Головного управління юстиції в м.Києві із заявою про реєстрацію права власності на будівлю магазину, проте 25.11.2014 державний реєстратор виніс рішення про відмову у державній реєстрації права власності на цю будівлю магазину за ТОВ «Анна-Д», оскільки в ЄРЗВОНМ наявний активний запис про обтяження на зазначену будівлю.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Анна-Д», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що підстав для визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки немає, оскільки на момент його укладення до ЄРЗВОНМ не було внесено запис про арешт будівлі магазину, що є предметом договору іпотеки.
Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 22.02.2017, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції, розглядаючи спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, зазначив, що той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження (накладення арешту на майно боржника) не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі згідно із законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження та про існування у відповідача права вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.
Аналогічний правовий висновок міститься й у наданій заявником для порівняння постанові ВСУ від 18.01.2017.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.203, 215 ЦК та невідповідність рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 цього кодексу).
Згідно із чч.2 та 3 ст.215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи їхній статус як «заінтересовані особи» (стст.215, 216 кодексу).
Статтею 124 Конституції визначено принцип обов’язковості судових рішень, який з огляду на положення стст.14, 153 ЦПК поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Ураховуючи особливості мети забезпечення позову, суд розглядає заяву про забезпечення позову в день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Така ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (ст.153 ЦПК).
Забезпечення позову по суті — це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних із ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, і вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (ст.154 ЦПК).
Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачене законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про існування у відповідача права вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо.
Саме такий по суті висновок міститься й у судових рішеннях, наданих заявником для порівняння.
Таким чином, у справі, яка переглядається, суди не з’ясували, чи було відомо Особі 6 про встановлену судом заборону відчужувати спірну будівлю магазину та чи мав він право вільно розпоряджатися цим нерухомим майном, і дійшли помилкового висновку про те, що спірна будівля магазину станом на час укладення оспорюваного договору іпотеки під забороною на відчуження фактично не перебувала з підстави невнесення до ЄРЗВОНМ відповідного запису про її арешт.
Отже, у справі, яка переглядається ВСУ, суди неправильно застосували норми стст.203, 215 ЦК, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими в стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Водночас відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.3602 ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку.
Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.
Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1, пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ТОВ «Анна-Д» задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 30.03.2016, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 17.09.2015 та рішення Дарницького районного суду м.Києва від 22.07.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.