Закон і Бізнес


Без мене мене судили

Заочні рішення прискорюють процес, але обмежують права сторін


Валерія Бабко (друга справа) розповіла, що жінки страждають через колишніх, які не погасили кредити, а банки в заочному провадженні стягують гроші.

№31 (1329) 07.08—13.08.2017
ВІЛЕН ВЕРЕМКО
1980

Зміни Цивільного процесуального кодексу, передбачені проектом закону №6232, залишають незайманим інститут заочного розгляду. Адвокати, судді та науковці висловлюють різні думки щодо доцільності існування такого виду провадження в нинішньому вигляді.


Проблеми застосування

Чинний ЦПК передбачає, що в разі неявки в судове засідання належним чином повідомленого відповідача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо проти цього не заперечує позивач.

Даний інститут має унеможливити ситуації, коли відповідач систематично не з’являється в суд, чим затягує розгляд. Однак на практиці застосування відповідних норм виявило низку проблем, які можуть призводити до порушення прав як відповідача, так і позивача. Про це говорили під час дискусії «Заочний розгляд цивільних справ: залишити чи скасувати», організованої комітетом з процесуального права Асоціації правників України.

Зокрема, Валерія Бабко з Деснянського районного суду м.Києва зазначила: хоча для володарів мантій така процедура і зручна, бо дозволяє швидше розглядати справи, внаслідок її застосування можуть порушуватися права громадян.

Згідно з ст.228 ЦПК заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, якщо відповідач протягом 10 днів подав відповідну письмову заяву. Водночас термін зберігання в архівах справ щодо кредитно-банківських відносин становить 3 роки, після чого вони знищуються. Зберігається тільки рішення суду. І траплялися випадки, коли відповідач дізнавався про нього через 6 років, «бо виконавча служба в нас працює не так, як хотілось би, й може прийти з виконавчим листом не протягом місяця-двох, а через 5 і більше років». Тоді у відповідача виникають серйозні перепони для відновлення своїх прав.

Проза життя

Для прикладу наводилася типова ситуація, коли жінка стає поручителем чоловіка, з яким вона живе в цивільному шлюбі. Згодом останній покидає її «зі всіма речами й документами», не повідомляючи, що в нього залишилися борги в банку. А за 5 років до жінки приходить виконавець із рішенням суду. Справи в архіві вже немає. «Що робити людині, право якої було порушено від початку?» — запитала В.Бабко.

Володарка мантії припустила:  можливо, якби жінка знала, що чоловік не сплатив боргів, вона б сама їх погасила, не набігали б пеня та штрафи. Тепер же, оскільки матеріалів справи немає, суд повинен відновити провадження. Водночас із огляду на те, скільки банків останнім часом було ліквідовано, часто вони вже не можуть надати необхідні документи. У людини також немає ні договору поруки, ні інших паперів, ні доказів того, що 5 років тому вона не могла з’явитися до суду з поважних причин.

Дехто з учасників дискусії зауважив, що суд мусив викликати відповідача й у того мала бути поважна причина. Та особа могла просто змінити фактичне місце проживання. Натомість позивач надав адресу саме реєстрації відповідача.

Лунали пропозиції, що суд має витребувати докази в установ, які зобов’язані зберігати такі документи протягом тривалого часу. Законниця зазначила, що Феміда так і робить, намагаючись хоча б частково відновити справу. Проте часто банк не надає жодних доказів, «бо там уже працює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

«Скасувати рішення, і все», — пролунало із залу. Та суди так не роблять, а відновлюють справу, заслуховують позивача й відповідача тощо.

Банки не шукають відповідача

Зрештою постало питання, чи винний в такому випадку інститут заочного провадження й чи не могла б виникнути та сама ситуація, якби справу слухали у звичайному порядку. Тоді відповідач оскаржив би рішення в апеляційній інстанції, яка розглядала б його по суті.

Втім, певний зв’язок між заочним провадженням і появою згаданих ситуацій все ж простежується. Банки в договорах прописують можливість звернення до суду з позовом через місяць після прострочення платежу. Однак зазвичай чекають, поки збільшаться платежі за процентами, пенею тощо. Це може тривати від одного до п’яти років.

«Якби в таких випадках заочного процесу не було, ця практика була б менш поширеною. І служби безпеки банків активніше намагалися б з’ясовувати, де знаходяться сторони, й вирішення цього питання було б простішим», — пояснила В.Бабко.

Втім, відзначалося, що, коли йдеться про споживче кредитування, застосовується також закон «Про захист прав споживачів», який накладає значні обмеження на банки щодо стягнення боргу. Крім того, як правило, споживче кредитування на незначні суми передбачають страхування ризиків або інші механізми їх мінімізації. Тому займатися розшуком боржника вже на етапі першого прострочення «фактично нереально».

Норму доцільно уточнити

Натомість Вікторія Хоменко з Голосіївського районного суду м.Києва вважає, що інститут заочного рішення потрібен. Вона пояснила, що у справах про кредитні правовідносини 95% відповідачів не приходять на засідання. А коли винесено заочне рішення, з’являються із заявами про перегляд на стадії його виконання. «Не бачу нічого поганого в заочному розгляді справ. Уважаю, що тут не порушуються права ні позивача, ні відповідача», — зауважила вона.

Суддя наголосила: якщо позивач не дасть згоди на проведення заочного розгляду, його взагалі не буде. А відповідач навіть має подвійну процедуру оскарження: до суду, який ухвалив рішення, і до апеляційної інстанції.

Учасники дискусії зазначали, що процедура заочного розгляду потрібна банкам, оскільки наказне провадження відмінили для кредитних спорів. Натомість щодня подається чимала кількість позовів про стягнення невеликих сум: 10000—30000 грн. Відповідачі не з’являються в суд. І коли в юриста фінустанови 50 засідань на тиждень, то з урахуванням відкладених їх буде вже 100.

Завідувач кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ, член науково-консультативної ради при Верховному Суді України Світлана Бичкова також уважає, що заочний розгляд справи має існувати, «але не в такому вигляді, як сьогодні передбачено законодавством». На її думку, не повинно бути вибору: розглядати справу в заочному чи звичайному порядку в разі неявки відповідача. Тому доцільно прописати в законі, що за відсутності відповідача в будь-якому випадку відбувається заочний розгляд.

Водночас немає норми й про те, що на перший раз справу треба відкладати. Радник ЮФ «Василь Кисіль і партнери» Олег Качмар погодився: якщо суд наділений лише повноваженнями, які прописані в кодексі, то доцільно внести відповідні зміни.

Можливості та обмеження для маневрів

Партнер DLA PIPER Ольга Ворожбит зазначила, що як представник позивача вона завжди виступає проти розгляду справ заочно, адже позивач обмежений в інструментах захисту. Відзначалося, що в такому процесі відповідач може затягувати процес, ухиляючись від отримання рішення, або в будь-якому разі подасть заяву про його перегляд тим самим судом, потім звернеться в апеляційну інстанцію.

В.Бабко також додала: хоча скорочене провадження й має свої плюси, в нинішньому вигляді воно неефективне. Тому що не будуть розглянуті порушені права в повному обсязі, певні обставини не будуть прописані в мотивувальній частині рішення, а вони мали б значення для подальшого розгляду інших справ.

Учасники дискусії навели приклад, як заочний розгляд затягує процес. У справі про інтелектуальну власність відповідач не з’являвся в суд. На другому засіданні без нього призначили експертизу, що тривала півроку. Після винесення рішення відповідач подав заяву про його скасування, мовляв, він був позбавлений права поставити запитання експерту та надати докази, відтак просив про проведення повторної експертизи.

Судді зазначили, що вони можуть слухати такі справи як в заочному, так і у звичайному провадженні, але такий спір мав би розглядатися саме в порядку останнього.

Нині заочний розгляд справ показує як свої плюси, так і мінуси. Проте, можливо, питання тут не до самого інституту, а до способів його використання. І новий ЦПК може зняти деякі проблеми.

Наприклад, він передбачає відповідальність за зловживання процесуальними правами, тому можна сподіватися, що таких поменшає. З’явиться спрощене провадження для малозначимих справ, і частину спорів дозволять розглядати за цією процедурою.

Нарешті, буде створено новий Верховний Суд, який зможе заповнити законодавчі прогалини власною практикою.

 

ПРЯМА МОВА

Олег КАЧМАР, 
радник ЮФ «Василь Кисіль і партнери»:

— Погоджуюся, що є певна неврегульованість у тому, як бути в ситуації, коли на першому засіданні в суд не з’явився відповідач, належно повідомлений про розгляд справи. У суду є докази вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви, але він не прийшов. Тоді, якщо позивач не заперечує, відбувається заочний розгляд справи. А що робити, якщо заперечує?

Дійсно, немає прямої норми, що суд у такому випадку повинен відкласти розгляд. Вважаю, що це прогалина в законодавстві, яку можна усунути. Щоб суди не були в такому становищі, коли не можуть винести заочне рішення, бо позивач заперечує, а в законі не прописано, що в такому разі треба робити.

Арсен МІЛЮТІН, 
заступник голови комітету Асоціації правників України з процесуального права, радник судової практики ЮБ «ЄПАП Україна»:

— На мій погляд, зміст заочного рішення має полягати в тому, що суддя не повинен дуже детально перевіряти суть позову. Це дозволить досягнути мети — дуже швидкого вирішення простих справ.

Відповідно до чинної редакції Цивільного процесуального кодексу та проекту нової, яка не містить у цій частині суттєвих змін, суддя фактично розглядає справу по суті, він лише не має позиції іншої сторони.

На мою думку, існування інституту в такому вигляді не дуже виправдане. Адже для позивача немає різниці, отримає він заочне рішення чи звичайне, винесене за відсутності відповідача. Позивачеві в певному сенсі навіть гірше мати заочне рішення, оскільки з’являється додаткова можливість для відповідача оскаржити його.