Непублічні справи ПАТ
Юрисдикція спорів, однією зі сторін яких є ФГВФО, визначається, виходячи зі змісту правовідносин та функцій фонду або його уповноваженої особи. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №758/11078/14-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
15 травня 2017 року м.Київ №758/11078/14-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П.,ОХРІМЧУК Л.І., РОМАНЮКА Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6, Особи 7 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-банк», уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у тимчасовій адміністрації ПАТ «Комерційний банк «Актив-банк» про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії, за заявою Особи 6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.04.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2015 року Особа 6 та Особа 7 звернулись до суду з позовом до ПАТ «КБ «Актив-банк» про зобов’язання укласти додаткову угоду до договору банківського вкладу №*.
Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 5.11.2015, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 13.01.2016, провадження у справі закрито у зв’язку з тим, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою ВСС від 14.04.2016 касаційну скаргу Особи 6 відхилено, ухвали попередніх судових інстанцій залишені без змін.
14.06.2016 Особа 6 звернулася до ВСУ із заявою про перегляд ухвали ВСС від 14.04.2016 з передбаченої п.2 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції, а саме — п.1 ч.1 ст.205 цього кодексу.
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення Особа 6 посилається на ухвали ВСС від 1.04, 8.07, 25.11, 23.12.2015, в яких, на її думку, по-іншому застосована зазначена норма процесуального права.
Заслухавши доповідь судді ВСУ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Згідно з положеннями п.2 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Проте у наданих для порівняння ухвалах ВСС від 1.04, 8.07, 25.11, 23.12.2015 суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвали судів попередніх інстанцій та передаючи справи до судів першої інстанції для продовження розгляду по суті, виходив з безпідставності застосування судами положень п.2 ч.1 ст.205 ЦПК, оскільки спір у частині вимог до уповноваженої особи ФГВФО не має ознак публічно-правового спору.
Отже, наявне неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих положень п.1 ч.1 ст.205 ЦПК у подібних правовідносинах.
Усуваючи неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.
Відповідно до чч.1 та 2 ст.3 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності і перебуває в його господарському віданні. Фонд є суб’єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передання в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності фонду.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 ст.4 цього кодексу визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з п.17 ч.1 ст.2 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа фонду — працівник фонду, який від імені фонду та в межах повноважень, передбачених цим законом та/або делегованих фондом, виконує дії щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Частиною 2 ст.37 цього закону визначено, що уповноважена особа фонду в разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій з урахуванням вимог, установлених цим законом.
На виконання своїх повноважень уповноважена особа фонду має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (ч.4 ст.37 цього закону).
Відповідно до ч.3 ст.36 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи фонду, є нікчемними.
Аналіз навдених норм свідчить про те, що уповноважена особа фонду в частині реалізації своїх повноважень щодо управління банком, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, є, по суті, керівником банківської установи, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження, а в правовідносинах банку, які випливають з договорів, ним укладених, уповноважена особа фонду діє як представник сторони договірних відносин.
Разом з тим фонд як самостійна юридична особа є особою публічного права (чч.1 і 2 ст.3 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Отже, юрисдикція спорів, однією зі сторін яких є фонд, визначається, виходячи зі змісту правовідносин та функцій фонду або його уповноваженої особи.
Згідно зі ст.15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Закриваючи провадження у справі за позовом Особи 6 та Особи 7 до ПАТ «КБ «Актив-банк»», а також до уповноваженої особи фонду в тимчасовій адміністрації ПАТ «КБ «Актив-Банк», суди не звернули уваги на зазначені норми закону, не врахували, що, за змістом правовідносин, спір не має ознак публічно-правового як у частині вимог до банку, так і в частині вимог до уповноваженої особи фонду, оскільки виник з приводу виконання умов договору банківського вкладу щодо укладення додаткової угоди до договору.
Саме до цього зводяться висновки, викладені в ухвалах ВСС, наданих як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми процесуального права.
Відповідно до ч.2 ст.3604, за наявності підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.355 цього кодексу, суд у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ чи встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, має право скасувати рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.
За таких обставин відповідно до ст.3604 ЦПК судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа — переданню на розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 6 задовольнити.
Ухвалу Подільського районного суду м.Києва від 5.11.2015, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 13.01.2016 та ухвалу ВСС від 14.04.2016 скасувати, справу передати до суду першої інстанції для розгляду справи по суті.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.