Сп’яніння — не перешкода
Для визнання провадження таким, що здійснюється у формі приватного обвинувачення, застереження в ст.477 КПК не стосуються обставин, які обтяжують покарання. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №750/7366/15-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
18 травня 2017 року м.Київ №750/7366/15-к
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — судді-доповідача КОРОТКЕВИЧА М.Є.,
cуддів: ВУС С.М., КАНИГІНОЇ Г.В., КОВТЮК Є.І., ПОШВИ Б.М., ШКОЛЯРОВА В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого Особи 10 про перегляд ухвали суду касаційної інстанції від 14.12.2016,
УСТАНОВИЛА:
Вироком Деснянського районного суду м.Чернігова від 8.02.2016
Особу 10, Інформація 1, громадянина України, з вищою освітою, несудимого, засуджено:
за ч.1 ст.122 Кримінального кодексу («умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без обтяжуючих обставин») на 2 роки позбавлення волі;
за ч.3 ст.296 КК («Хуліганство») на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст.75 КК Особу 10 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, установлено іспитовий строк тривалістю 3 роки і покладено на нього обов’язки, передбачені ст.76 КК.
Особу 10 визнано винуватим у тому, що він, будучи працівником правоохоронного органу, у вільний від роботи час 11.06.2015, приблизно о 2:40, перебуваючи біля кафе «Ностальжі», розташованого на проспекті Миру, 14 в м.Чернігові, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, умисно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинив побиття не встановленої слідством особи, після чого вчинив фізичний опір громадянам Особі 11 та Особі 12, які намагалися припинити його хуліганські дії, внаслідок чого заподіяв потерпілому Особі 13 середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, переламу кісток носа, численних гематом, а потерпілому Особі 12 — легкі тілесні ушкодження у вигляді забійних ран, саден та гематом.
28.04.2016 Апеляційний суд Чернігівської області скаргу засудженого залишив без задоволення, а вирок місцевого суду — без зміни.
14.12.2016 колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилила доводи касаційної скарги засудженого Особи 10 про те, що у зв’язку з відмовою потерпілих за ч.1 ст.122 КК від своїх заяв кримінальне провадження підлягало закриттю, пославшись на те, що даний злочин було скоєно за обтяжуючих обставин, а саме — у стані алкогольного сп’яніння, та залишила ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 28.04.2016 без зміни.
У заяві засуджений Особа 10 просить переглянути рішення суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пп.2, 3 ч.1 ст.445 Кримінального процесуального кодексу, скасувати його і направити справу на розгляд до суду касаційної інстанції. Ствержує, що касаційний суд неоднаково застосовує норму права, передбачену п.1 ч.1 ст.477 КПК, щодо віднесення кримінального провадження до таких, що здійснюються у формі приватного обвинувачення. На думку заявника, касаційний суд у його справі помилково визнав учинення у стані алкогольного сп’яніння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК, таким, що не може здійснюватись у формі приватного обвинувачення.
На обґрунтування підстави, передбаченої п.2 ст.445 КПК, заявник наводить висновки суду касаційної інстанції, викладені в ухвалі ВСС від 19.01.2016. У цій ухвалі касаційний суд констатував недотримання органами досудового розслідування процесуальних положень, що регламентують принцип диспозитивності, та зазначив, що, на відміну від державного обвинувачення, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого.
Указуючи на невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеному в постанові ВСУ, заявник посилається на постанову Суду від 8.10.2016 (№5-132кс15), в якій міститься висновок про те, що для визнання кримінального провадження таким, що здійснюється у формі приватного обвинувачення, застереження в ст.477 КПК щодо обтяжуючих обставин стосується викладених у диспозиції статті «Особливої частини» КК кваліфікуючих ознак конкретного правопорушення і не поширюється на передбачені ч.1 ст.67 КК обставини, які обтяжують покарання.
Судова палата у кримінальних справах ВСУ заслухала суддю-доповідача, міркування прокурора, який зазначив, що з огляду на усталену практику Суду дану заяву слід розглядати лише в частині доводів про невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Суду, та висловив думку про те, що заява в цій частині підлягає задоволенню, перевірила матеріали справи, вивчила наукові висновки фахівців науково-консультативної ради при Суді, обговорила доводи заяви та дійшла висновку про таке.
1. Практика Суду в питанні розгляду заяв, у яких одночасно вказано підстави для перегляду, передбачені пп.2 і 3 ст.445 КПК, відображена, зокрема, в його постанові від 13.10.2016, прийнятій за результатами розгляду провадження №5-166кс(15)16. У цьому рішенні Суд зазначив, що з метою забезпечення дотримання принципу верховенства права, складовими якого є, крім іншого, правова визначеність і стабільність судової практики, за наявності правової позиції Суду щодо правильного застосування певної норми (норм) КПК судові рішення підлягають перегляду лише на підставі п.3 ст.445 КПК.
За наведених обставин предметом розгляду даної справи є дотримання судом касаційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Суду від 8.10.2016 (№5-132кс15).
2. Згідно з ст.477 КПК кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо певних кримінальних правопорушень, перелік яких зазначено в цій статті. Зокрема, кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК, визначається в п.1 ч.1 ст.477 КПК як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без обтяжуючих обставин.
Зміст правової позиції Суду з приводу правильного застосування норми права, передбаченої ст.477 КПК, полягає в тому, що для визнання кримінального провадження таким, що здійснюється у формі приватного обвинувачення, застереження в ст.477 КПК щодо обтяжуючих обставин стосується викладених у диспозиції статті «Особливої частини» КК кваліфікуючих ознак конкретного правопорушення і не поширюється на передбачені ч.1 ст.67 КК обставини, які обтяжують покарання.
Згідно із ч.1 ст.458 КПК висновок Суду щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пп.1 і 2 ч.1 ст.445 КПК, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції, які зобов’язані привести свою судову практику у відповідність до рішення Суду.
ВСС в ухвалі від 14.12.2016 зазначив, що оскільки злочин, передбачений ч.1 ст.122 КК, було скоєно за обтяжуючих обставин, а саме — у стані алкогольного сп’яніння, то підстав для закриття кримінального провадження у зв’язку з відмовою потерпілих від своїх заяв не було.
Проте така позиція касаційного суду не відповідає зазначеному вище висновку Суду щодо правозастосування норми ст.477 КПК, який міститься в постанові від 8.10.2016 (№5-132кс15), що є підставою для скасування оскарженої ухвали та направлення справи на розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись стст.453, 454, 455 КПК, Судова палата у кримінальних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву засудженого Особи 10 задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 14.12.2016 щодо Особи 10 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.445 КПК.