Закон і Бізнес


Ціна марнославства,

або Якого вовка викликали з лісу на засіданні РАУ та чи не «з’їсть» він результати конкурсу до ВС?


Доки Павло Луцюк розбирається у ВККС зі справами суддів, його колеги-адвокати з’ясовують,чи не порушив він закон та ПАЕ.

№30 (1328) 01.08—06.08.2017
Орест ГАМСЬКИЙ
16301

Як не намагалися рівненські адвокати не виносити сміття з хати, але не вийшло. І скарга на місцевого очільника, з якою в травні прагнули розібратися на засіданні Ради адвокатів України у Мукачевому, може рикошетом вдарити по перебігу конкурсу до Верховного Суду.


З відмови «запалає» скарга

Можливо, ця ситуація так і не стала б відома широкому загалу, якби не відмова у видачі свідоцтва одному з рівненських адвокатів. Він свого домігся у столиці, де вищий орган зобов’язав місцеву раду прийняти його до лав адвокатів області. «Та захисник на цьому вирішив не зупинятися й «віддячив» тому, хто, на його думку, «робив усе можливе, щоб, зловживаючи своїми правами, не видати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю», — навів цитату зі скарги заступник голови РАУ Валентин Гвоздій.

Претензії зводилися до появи у голови РА Рівненської області Павла Луцюка свідоцтва під №1 та поєднання ним цієї посади із членством у Вищій кваліфікаційній комісії суддів. Оскільки в регіоні зі скаргою не розібралися, її передали на розсуд РАУ.

Однак і представники цього органу не змогли за один захід пролити світло на ситуацію. Пояснення П.Луцюка тільки «навели тінь» на неї додатковими фактами, які навряд чи мають стосунок до суті питання. Тож РАУ створила робочу групу, що мала заглибитися у це.

Порятунок честі колеги міг би залишитися справою самих адвокатів, якби не статус П.Луцюка. Адже тепер ці претензії можуть використати невдоволені кандидати до ВС.

Магія цифр

Здавалося б, найпростіше — спростувати докори у марнославстві. Достатньо, наприклад, пред’явити рішення місцевої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про заміну документа. Втім, перебіг дискусії на засіданні РАУ засвідчив, що не все так просто. Сам П.Луцюк не пригадав, чи був відповідний протокол. Натомість, як озвучив В.Гвоздій, «колишня голова КДКА письмово повідомила, що вона не підписувала такого свідоцтва».

Винними у такому казусі, як можна було зрозуміти зі слів Павла Сергійовича, були чи то його попередниця на посаді голови КДКА Ольга Савчук, яка у 2003 році передала йому «печатку паперову, 13 грн. у хустинці й півпляшки горілки», чи то «така собі Алла Миколаївна», котра принесла новий документ. Однак в Єдиному реєстрі адвокатів України за П.Луцюком числиться саме свідоцтво №1, але датоване 1993 роком. Тобто тією датою, коли правники Рівненщини отримали перші свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Тоді відповідну заяву подавали списком, який, напевне, складався за алфавітом. Тож згодом документ під №1 дістався Олександрові Антонюку. І, за словами П.Луцюка, саме на знак пошани до свого померлого вчителя він вирішив змінити порядковий номер свого документа. І саме у 2003 році, коли й очолив регіональну КДКА. Хоча до цього часу мав інше свідоцтво, що, як зауважила голова РАУ Лідія Ізовітова, було зафіксоване в реєстрі тих часів.

Марнославство хоч і належить до смертних гріхів, але в правилах адвокатської етики як порушення не значиться. Натомість підробка документів та внесення неправдивих відомостей до ЄРАУ — справа серйозніша. А саме так намагалися кваліфікувати цей факт деякі з присутніх на засіданні.

Тим більше що ксерокопія саме цього посвідчення була долучена до документів очільника рівненської РА як претендента на посаду члена ВККС. На сайті комісії сторінка кандидата неактивна. Однак копію саме свідоцтва №1 у березні 2015 року він подав як кандидат до Вищої ради юстиції.

Колізія суміщення

Більш заплутаною виглядає ситуація із суміщенням посад. Як сказав П.Луцюк, після обрання до ВККС ще у 2015-му він оформив відрядження до комісії, залишивши захист адвокатів Рівненщини на виконувача обов’язків. І все б нічого, якби абз.3 ч.10 ст.94 нової редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII прямо не заборонив «участь в органах адвокатського самоврядування».

Проте у декларації про майно та доходи за 2016 рік Павло Сергійович вказав обидві посади. На його думку, тут наявна «колізія норм», з приводу якої він навіть направив листа до Національного агентства з питань запобігання корупції. Але відповіді досі не отримав.

Щоправда, члени РАУ так і не змогли з’ясувати, в чому ж полягає суть неоднакового регулювання. З почутого від члена ВККС можна зробити висновок, що йдеться про відмінності у нормах закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (ч.5 ст.31) та закону №1402-VIII щодо заборони суміщення. Хоча, як зауважили на засіданні, за загальними правилами, у цьому випадку перевагу має акт, прийнятий пізніше. Також стверджувалося, що останній установлює заборону на участь у самоврядуванні, але очолювати орган можна.

Втім, є рішення Конституційного Суду, яке могло б схилити шальки терезів на інший бік, але на нього П.Луцюк чомусь не послався. Натомість додав інтриги, зауваживши: «У мене є такі підстави щодо наших колег з приводу того, що вони робили, де міститься склад кримінального злочину. Я цього не робив і робити не збираюся, але дуже всіх прошу не кликати вовка з лісу».

Останній вислів деякі члени РАУ навіть сприйняли як погрозу, але на рішення це не вплинуло. За наявною інформацією, свій вердикт РАУ має винести на наступному засіданні, що відбудеться 4—5 серпня на Івано-Франківщині. І є підстави припускати, що він буде не на користь очільника рівненської ради.

За двома кріслами

Чому для Павла Сергійовича так важливо було залишатися на посаді в органі адвокатського самоврядування? Це питання швидше стосується моралі чи доброчесності. Так само як і необхідність для його колег мати фактичного почесного голову РА без будь-яких повноважень. Проте, за законом, члени ВККС повинні «у своїй діяльності та поза її межами дотримуватися найвищих стандартів етичної поведінки». А П.Луцюк, виходить, знав, що не можна брати участь, але, наприклад, цьогорічну місцеву конференцію відкрив, тобто трішечки порушував.

Водночас цієї осені в нього закінчується 5-річний термін повноважень очільника ради. І тоді вже ні про які колізії не буде й мови. Але якщо послуговуватися нормативним регулюванням трудових відносин, то звільнити його з цієї посади можна тільки після повернення з відрядження на основне місце роботи. Хоча яке місце є для нього основним — тема мінімум для кандидатської. Адже у декларації П.Луцюк вказує, що отримував зарплату за основним місцем роботи у комісії, а на засіданні РАУ говорив, що у 2015-му, після призначення на з’їзді, відрядився до ВККС, тобто не звільнявся з ради адвокатів.

В трудовій книжці, копію якої він також надавав, останнім місцем роботи вказана Рада адвокатів Рівненської області. Та навряд чи у положенні про РА передбачена така тривала відсутність очільника. Адже одна справа, коли йдеться про тимчасову зміну місця роботи судді, повноваження якого не можуть перериватися, й зовсім інша — про виборну особу громадської організації.

Ці обставини ускладнюють питання щодо сумісництва, оскільки в людини не може бути одночасно два основних місця роботи. Наприклад, судді залишаються у штаті рідної установи, з якої відряджені до ВККС чи ВРП. Тож має бути принаймні рішення регіональної РА про дозвіл на відрядження й уведення посади голови ради на громадських засадах, якщо раніше вона була оплачуваною.

На запитання кореспондента «ЗіБ» Павло Сергійович зауважив, що йому не відоме місце зберігання трудової книжки і справа зовсім не в ній. Проте надати коментар щодо самої ситуації відмовився — до закінчення перевірки РАУ.

Рикошетом по ВС

Водночас, за наявною інформацією, в судовому порядку вже оскаржуються висновки ВККС щодо звільнення суддів, у прийнятті яких брав участь П.Луцюк. Те саме може статися й з рішеннями комісії, пов’язаними з участю у конкурсі чи визначенням рейтингу кандидатів до нового ВС. І тоді поява нової установи може бути відтермінована на час судових проваджень.

Щоправда, ВККС ще має можливість зіграти на випередження й переголосувати всі рішення, ухвалені за участю П.Луцюка. Тим більше що подібний прецедент у роботі комісії вже мав місце: на початку діяльності так само повторно ухвалювалися рішення, прийняті попередниками у перехідний період. Аби ні в конкурсантів, ні в пересічних спостерігачів не було підстав повторити слова персонажа Володимира Етуша: «И они еще борются за звание дома высокой культуры и быта».