DOC-атака на КС

5 обставин, які необхідно пам’ятати, аби не змарнувати нагоду звернутися зі скаргою до Конституційного Суду

Інститут конституційної скарги, про який так довго говорили реформатори, нарешті дістав законодавче регулювання. Залишилося підписати та оприлюднити документ, «переформатувати» Конституційний Суд і почати захищати права громадян не покладаючи рук. Спробуємо з’ясувати, наскільки зручним та ефективним буде цей інструмент і як ним послуговуватися.

Переможців судять

Попри те що ст.151¹ Конституції гарантує право звернутися до КС зі скаргою, потенційна можливість виникає лише в учасників судового процесу. Причому — безвідносно до того, чи були задоволені позов або заява рішенням, що набуло законної сили.

Є й винятки: за ст.56 закону (тут і далі послуговуватимемося текстом проекту №6247-д, адже під час його ухвалення в сесійній залі жодна поправка до основного тексту не вносилася), до суб’єктів права на конституційну скаргу не належать юридичні особи публічного права. Напевне, вважається, що вони не повинні ставити під сумнів закони, ухвалені «батьками-засновниками».

Дещо складніше відповісти на запитання: як розуміти визначення «її справа» стосовно особи, яка може звернутися до КС? Наприклад, чиєю є справа в кримінальному процесі: потерпілого, засудженого чи прокурора? Чи можуть уважати справу своєю треті особи, якщо остаточне рішення стосується їхніх прав і обов’язків?

Прикметно, що дати роз’яснення із цього приводу наразі ніхто не зможе. КС право тлумачити закони втратив, а дізнатися про думку Верховного Суду можна хіба що через оскарження відмови в прийнятті скарги, у даному випадку — самого КС, що не передбачено жодним актом.

Напевне, доведеться Суду виходити за межі своїх повноважень і у власному регламенті розкривати суть норм закону. І це зайвий раз свідчить про хибність бездумного перенесення закордонного регулювання на вітчизняний ґрунт.

Дістатися до ВС

Із потенційного на реальне право на скаргу перетвориться тільки після того, коли судове рішення у справі набуде чинності й будуть вичерпані всі інші юридичні засоби. З урахуванням нововведень, передбачених новими процесуальними кодексами, це може бути й рішення апеляційної інстанції, якщо подальше оскарження унеможливлене через запроваджені фільтри.

Щоправда, з огляду на дискреційні повноваження ВС щодо допуску справ до його розгляду, можливо, спочатку доведеться все ж звернутися до ВС і отримати відмову у відкритті провадження. Інакше це може з формальних підстав зробити КС. А може й визнати, що необхідності у листуванні з ВС немає, оскільки для даної категорій спорів цей засіб захисту не є ефективним.

І тут з’являється ще один камінь спотикання: конституційна скарга може бути подана впродовж 3-х місяців після того, як рішення стало остаточним. Якщо громадянин подасть скаргу до касаційної інстанції, вважаючи, що ВС повинен її розглянути, цей строк вочевидь сплине. І коли він отримає відмову через те, що касаційне оскарження у даному провадженні не передбачене законом, а ВС не визнав його спір таким, що становить «значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи», право на подання конституційної скарги буде втрачене.

Тож, швидше за все, у певних категоріях справ доцільніше направляти одночасно і касаційну, і конституційну скарги. Принаймні якщо ВС відмовить, то не згаєте час.

Зачепитися за норму

На відміну від конституційного звернення, оскарження до КС не може стосуватися розбіжностей у розумінні судами законодавчих приписів, колізії норм, а також урахування чи неврахування фактичних обставин справи. Якщо раніше Суд міг дати тлумачення норми закону, відмінне від правової позиції ВСУ (і не раз робив це), то тепер необхідно доводити виключно неконституційність норми.

Тож, отримавши остаточне судове рішення, слід виписати з його тексту всі законодавчі норми, що в ньому згадуються, і пошукати у Конституції положення, з якими вони перетинаються. Адже однією із ключових вимог для прийнятності заяви є «зазначення того, яке з гарантованих Конституцією прав людини зазнало порушення» (п.6 ч.2 ст.55 закону).

Для цього можуть стати в пригоді принципи судочинства, перелічені у ст.129 Конституції, як-от: змагальність сторін та їхня рівність у поєднанні зі ст.55 щодо такої тепер уже загальної тези, як право на судовий захист. Або ст.41, якщо йдеться про власність у широкому сенсі цього слова. Це ще не гарантує успіху, але принаймні убезпечить від формальної відмови.

Натомість посилання на інші закони чи навіть практику Європейського суду з прав людини не може використовуватися як доказ неконституційності. Адже КС не раз наголошував, що неповноважний вирішувати законодавчі колізії, про що востаннє нагадав в ухвалі від 6.07.2017 №12-у/2017.

Неконституційна давність

Довго розмірковувати не варто: як зазначалося, скаргу може бути подано тільки впродовж 3-х місяців після набрання законної сили остаточним судовим рішенням. Виняток становитимуть лише ті, які Суд сам вирішить розглянути «з мотивів суспільного інтересу». Крім того, КС може поновити цей строк, якщо особа не мала на руках повного тексту судового рішення. За викладеною логікою — всі 3 місяці, але закон прямо про це не говорить. Тож може і не поновити.

Тримісячний строк установлений і для тих справ, учасники яких отримали таке право 30.09.2016 згідно зі ст.151¹ Конституції, але не могли ним скористатися через відсутність закону. Для них «неконституційна давність» обчислюватиметься з дня набуття чинності законом.

Для тих, чиї судові рішення набрали законної сили раніше від указаної дати, двері КС залишаться зачиненими. Без винятків. А раніше надіслані скарги просто повертатимуться без розгляду.

Якщо ж скарга відповідає вимогам щодо строків, спочатку її розгляне колегія із трьох суддів. Якщо вони не будуть одностайні у відмові або більшістю голосів визнають заяву прийнятною, її передають на розгляд сенату. Тут уже 9 суддів мають вивчити наявне у скарзі обґрунтування неконституційності положень закону.

Заява може потрапити й на розгляд Великої палати, тобто всіх суддів КС, якщо «сенат відмовився від розгляду справи на розсуд Великої палати». Саме таке неоковирне формулювання використане в законі. Із окремої ст.68 закону випливає, що така ситуація виникає в разі, коли сенат виявить необхідність у тлумаченні Конституції або з’ясує, що вирішення питання «може спричинити несумісність із юридичними позиціями, постановленими Судом попередньо». Тобто ключове слово — «на розсуд», але швидше сенату, а не ВП КС.

Самотужки не пройти

На який же захист КС можна розраховувати? Тільки на те, що Суд визнає певну норму неконституційною і це стане підставою для звернення до судів загальної юрисдикції за нововиявленими обставинами. Власне судові рішення, укази Президента, акти Кабміну чи інших органів влади Суд навіть не розглядатиме — отримаєте відмову відразу від колегії (якщо не від секретаріату КС).

Серед дійсно новел — можливість оскаржити конституційність акта чи його окремих положень, що вже не діють, але продовжують застосовуватися до правовідносин, які виникли під час їх чинності. Це начебто покликано захистити та відновити права особи.

Залишимо для теми майбутніх дисертацій питання: яким законом мають регулюватися правовідносини, до котрих застосовувався акт, що втратив чинність, після його визнання неконституційним? А також на відповідність якій редакції Конституції він має перевірятися: тієї, що діяла у період його чинності, чи поточної? Очевидне одне: якщо якесь положення закону «запалюється», значить, хтось має намір ним скористатися.

Теоретично отримати вердикт КС можна не пізніше як за півроку після відкриття провадження. Та з огляду на те, як швидко розглядаються конституційні подання та звернення, подекуди й відмову у відкритті провадження можна чекати 3 роки.

По суті, аби скористатися цим інструментом захисту, недостатньо бути юристом чи адвокатом. Необхідні глибокі знання у сфері конституційного права. Адже однією з підстав відмови є очевидна необґрунтованість її змісту та вимог (ч.4 ст.77 закону). І якщо вже юридичні служби нардепів не спроможні знайти переконливі аргументи, аби КС бодай погодився відкрити провадження, то навряд чи якийсь юрист-самоучка здатен на це.

Тож доведеться або розраховувати на милість Суду, або звертатися по допомогу до фахівців. Та чи погодяться вони на pro bono? Адже витрати на правову допомогу в конституційному провадженні ніхто не відшкодує.

Contra spem spero

Інститут конституційної скарги в тому вигляді, як він запроваджений в Україні, є демоверсією конституційного звернення. І навіть менш ефективним інструментом захисту прав, ніж направлення заяви до Страсбурга. Там принаймні аналізують обставини справи. До речі, саме по собі направлення звернення до КС ніколи не вважалося ефективним інструментом захисту в тому ж Євросуді.

Далекий цей новий інститут і від тих реляцій, що звучали з високих трибун до і після внесення змін до Конституції, а також від тієї моделі, за яку років 10—15 тому агітували вітчизняні науковці. Зокрема, для громадян недоступним залишився такий механізм, як оскарження закону з підстав можливого порушення конституційних прав у разі його застосування. Не кажучи вже про можливість отримати тлумачення навіть норми Конституції для її застосування судами, якого вони тепер також позбавлені.

Тож навряд чи варто очікувати DOC-атаки на КС у вигляді скарг. З огляду на стислі строки та витратність (як ментальну, так і матеріальну) громадянам чи юрособам буде куди простіше залучити уповноваженого ВР з прав людини або народних депутатів до обґрунтування  конституційності закону. Можна бути впевненим, що представники опозиції (безвідносно до того, хто при владі) радо скористаються такою нагодою, якщо самі вже не готують аналогічне подання. До того ж вони не обтяжені необхідністю долати судові інстанції впродовж тривалого часу, аби отримати остаточне рішення.

Звісно, можна сподіватися потрапити до кола перших щасливчиків, за скаргами яких КС дасть позитивну відповідь, аби продемонструвати дієвість нового інституту. Але це буде сontra spem spero.