Закон і Бізнес


У тренді спрощення

Європейські експерти рекомендують удосконалити кримінальний процес, щоб підвищити довіру до суду


Рекомендації РЄ допоможуть спростити кримінальний процес. Справи розглядатимуться швидко, а «клітки» в залах засідань мають спорожніти.

№26 (1324) 01.07—07.07.2017
Наталія АНТОНЮК, доцент юридичного факультету Львівського національного університету ім. І.Франка
3594
3594

Одним зі стратегічних напрямів співпраці Ради Європи з Україною є підтримка реформи судової системи та кримінального судочинства. Зокрема, увагу має бути приділено спрощенню процесу. Це повинно пришвидшити розгляд справ та сприяти відновленню довіри до кримінального правосуддя загалом.


Рекомендовані принципи

Базові принципи, що стосуються цього питання, закріплені в рекомендаціях №R(87)18 Комітету міністрів РЄ державам-членам щодо спрощення кримінального правосуддя та №R(99)19 щодо медіації в кримінальних справах.

Перспектива реформування кримінального процесу сприймається зазвичай скептично. Причинами цього передусім є небажання відійти від усталених, звичних процедур кримінального провадження, нерозуміння новел, які пропонуються для апробації, й загалом небажання щось змінювати.

Разом з тим реалії, з якими щодня стикаються учасники кримінального провадження, змушують більш детально зупинитися на питанні потенційного спрощення кримінального процесу й визначенні плюсів та мінусів процедур спрощеного судочинства, які використовуються в інших державах.

У рекомендації №R(87)18 окреслено три шляхи оптимізації швидкого розгляду кримінального провадження:

• дискреційне судове переслідування;

• сумарні процедури, позасудове врегулювання та спрощені процедури;

• спрощення звичайних судових процедур.

Дискреційне судове переслідування пропонується у двох варіантах:

а) шляхом реалізації «принципу дискреційного судового переслідування»;

б) шляхом вжиття заходів, які мають таку ж мету, що й дискреційне судове переслідування.

Дискреційне судове переслідування полягає у відмові від так званого судового переслідування чи у його припиненні. Цей принцип може застосовуватися тільки тоді, коли суб’єкт правопорушення згодний із такою умовною відмовою від судового переслідування. Якщо згоди немає, то порушується кримінальне провадження або продовжується його розгляд.

Україні підходить не все

Дискреційне судове переслідування допускається, коли органи обвинувачення мають належні та достатні докази вини. Рішення за результатами такого переслідування має розцінюватися як засудження та реалізовуватися за загальними правилами, що стосуються, зокрема, включення до відповідних реєстрів, виникнення судимості.

Разом з тим для вітчизняного кримінального процесу така форма притягнення особи до кримінальної відповідальності є неприйнятною. Адже у Конституції закріплено поняття «презумпція невинуватості». Так, відповідно до ст.62 Основного Закону особа вважається невинуватою у скоєнні злочину… доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

При застосуванні дискреційного судового переслідування особа визнається винною у скоєнні злочину не за рішенням суду. Крім цього, в Україні не може йтися про будь-яке переслідування особи до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Втім, КМ РЄ, надаючи відповідну рекомендацію, передбачив, що історичний розвиток або конституції держав-членів можуть іти урозріз із пропозицією про застосування дискреційного судового переслідування. Саме така суперечність існує в Україні. Тому варто зупинитися на аналізі інших пропозицій, що стосуються спрощення кримінального правосуддя.

Розширити приватне обвинувачення

Одним з варіантів є вжиття заходів, які мають таку ж мету, що й дискреційне судове переслідування. Йдеться про розширення переліку так званих справ приватного обвинувачення. Чинний КПК 2012 р. суттєво розширив перелік справ приватного обвинувачення. Стаття 477 кодексу містить кілька десятків норм, провадження за якими здійснюється у формі приватного обвинувачення. Однак коло злочинів, щодо яких провадження може здійснюватися лише на підставі заяви потерпілого, можна розширити.

Так, необережні злочини, передбачені ст.128 та ч.1 ст.286 Кримінального кодексу, законодавець згадав лише у ч.2 ст.477 КПК. Тобто визначив, що про приватне обвинувачення може йтися лише тоді, коли відповідні діяння вчинені чоловіком (дружиною) потерпілої особи. Виникає запитання: чому ці діяння не можна передбачити у ч.1 ст.477 КПК, в якій міститься перелік справ приватного обвинувачення для будь-якого суб’єкта злочину?

Для порівняння, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч.1 ст.122 КК) належить до кримінальних проваджень, що здійснюються у формі приватного обвинувачення, а необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст.128 КК) або ж порушення правил дорожнього руху, що спричинило необережні середньої тяжкості тілесні ушкодження (ч.1 ст.286 КК), є приватним обвинуваченням тільки у випадку, коли ці діяння скоєні чоловіком (дружиною) потерпілої особи.

Або ж зґвалтування (ч.1 ст.152 КК) завжди належить до проваджень у формі приватного обвинувачення, а задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ч.1 ст.153 КК) — приватне обвинувачення тільки у випадку вчинення таких дій чоловіком чи дружиною потерпілої особи. Водночас за ступенем суспільної небезпеки ці діяння схожі.

Видається, що коло проваджень у формі приватного обвинувачення можна суттєво розширити, визначивши у ч.2 ст.477 КПК, що перелічені діяння будуть справами приватного обвинувачення, якщо вони вчинені не тільки чоловіком (дружиною) потерпілої особи, а й будь-ким, хто належить до близьких родичів такої особи. Та й загалом до справ приватного обвинувачення можна додати ще низку складів злочинів.

Декриміналізація вже реалізована

Другий блок пропозицій відповідно до рекомендації №R(87)18 стосується так званих сумарних процедур, позасудового врегулювання та спрощених процедур. Комітет міністрів РЄ пропонує три можливі шляхи:

• виключення з категорії кримінальних злочинів правопорушень, які за своєю суттю не мають суспільно небезпечного характеру, та застосування до них сумарних процедур;

• позасудове врегулювання;

• спрощені процедури в другорядних випадках, визнаних такими з урахуванням обставин справи.

РЄ звернула увагу, що держави з правовими системами, в яких розмежовані адміністративні та кримінальні правопорушення, мають вжити заходів щодо виключення деяких діянь з категорії кримінальних правопорушень. Вказана пропозиція вже знайшла відображення у вітчизняному законодавстві: усунуто колізії між КК та Кодексом про адміністративні правопорушення, гуманізовано кримінальну відповідальність (було декриміналізовано низку діянь, які раніше визнавалися злочинами).

Окрім цього, РЄ запропоновано перевести у категорію адмінделіктів порушення правил дорожнього руху, податкового та митного законодавства. Однак, на відміну від кримінальних кодексів зарубіжних держав, в яких згадані діяння є злочинами з формальним складом, КК України визнав суспільно небезпечними тільки такі правопорушення, які потягнули за собою певні, визначені диспозицією статті наслідки. Для прикладу, стст.212, 286 КК є матеріальними складами злочинів. Шлях до їх декриміналізації буде неправильним.

Розвантажити від адмінсправ

Водночас у питанні справ про адміністративні правопорушення доцільно піти іншим шляхом. Можна було б змінити підвідомчість низки адмінправопорушень через зменшення кількості тих, які обов’язково розглядаються судами. Так, відповідно до ст.221 КпАП судам підвідомчі близько 100 категорій адміністративних правопорушень і всі ті, які вчиняються особами, котрі не досягли 16-річного віку. Водночас стст.218—24420 КпАП визначено 48 груп суб’єктів, яким підвідомчі справи про адмінправопорушення загалом.

Враховуючи загальну кількість складів адміністративних деліктів, які згадуються в «Особливій частині» КпАП, варто змінити підвідомчість частини з них (ст.221 КпАП). Це можна реалізувати або шляхом абсолютного визначення підвідомчості іншому органу, або ж шляхом альтернативного визначення підвідомчості, щоб справа розглядалася судом тільки у тому випадку, коли на цьому наполягає суб’єкт правопорушення. Доцільним є розвантаження судів і шляхом позасудового розгляду справ про адміністративні правопорушення, в яких має місце повне визнання вини і згода суб’єкта із констатацією факту вчинення ним адмінделікту.

Медіація має перспективи

Окремої уваги заслуговують можливості застосування в Україні позасудового врегулювання кримінального провадження. Передусім ідеться про інститут відновного правосуддя. Його типовими формами є:

• медіація;

• проведення конференцій у громаді та сімейних конференцій;

• проведення «кіл правосуддя»;

• пробації з відшкодуванням збитків.

Основними рисами перелічених форм відновного правосуддя є мінімальна участь суду в розгляді справи (здебільшого він лише затверджує кінцевий висновок у справі) та те, що акцент робиться не на минулій, а на теперішній і майбутній поведінці обвинуваченого. Важливе значення має й те, що сам процес слухання справи містить виховний елемент.

Впровадження елементів відновного правосуддя, передусім інституту медіації, має великі перспективи. Така практика була б корисною з кількох причин. Насамперед ідеться про виховний аспект, дієвий спосіб розвантаження судів та швидкий розгляд кримінальних проваджень.

Спірна пропозиція

Серед рекомендацій Ради Європи є пропозиція використовувати спрощені процедури у другорядних випадках, визнаних такими з урахуванням обставин справи. Йдеться про можливість уникнути слухання справи завдяки досягненню «умовного» консенсусу (притягують до відповідальності за менш тяжке діяння, у вчиненні якого винний зізнається, щоб не витрачати ресурси (час, кошти на проведення експертиз, виклик свідків тощо) на доведення вчинення більш небезпечного, «межуючого» діяння).

З позиції раціональності та економії вказаний підхід вочевидь має плюси. Водночас досить складно узгодити й виправдати його застосування з точки зору правильності, точності та повноти кримінально-правової кваліфікації. Адже фактично йдеться про непритягнення до відповідальності за вчинення більш тяжкого злочину, якщо особа визнає вину у скоєнні менш тяжкого.

Альтернативне покарання

Ще одним зі способів спрощення кримінального провадження є застосування до правопорушника альтернативного покарання. Імплементація цього способу залежить від кримінального кодексу держави загалом. Так, у деяких кодексах зарубіжних країн покарання в санкціях статей визначені лише через покарання у вигляді позбавлення волі. У «загальній частині» ж міститься стаття, яка передбачає, як замість позбавлення волі застосувати інші види покарань. Такий підхід використовується, наприклад, у КК Республіки Польща. У цьому випадку застосування до обвинуваченого альтернативних видів покарань не становить проблеми.

Якщо ж звернутися до українського законодавства, то у санкції кожної зі статей «Особливої частини» КК чітко визначено альтернативні види покарань, які можуть бути застосовані до обвинуваченого. Призначити інше покарання суд може лише шляхом застосування ст.69 КК.

Систему санкцій, установлених в «Особливій частині» КК, не можна назвати продуманою і логічною. Адже не секрет, що на практиці часто трапляються випадки, коли суд з урахуванням індивідуальних рис обвинуваченого серед визначених у санкції альтернативних покарань не може обрати жодного. Тому в перспективі було б доречним вивчити досвід зарубіжних держав і, можливо, скористатися ним.

Процедурні питання

Третім блоком пропозицій є спрощення звичайних судових процедур. Йдеться про:

• спрощений розгляд до та під час слухання справи;

• спрощену процедуру слухань у суді;

• звіти про судовий розгляд та спрощену процедуру винесення рішень;

• склад та спеціалізацію судів.

Спрощений судовий розгляд базується на тому, що розслідування, яке проводиться до передання справи до суду, слугує свого роду гарантією для підзахисного, проте не є загальноприйнятою чи обов’язковою практикою. Зокрема, доцільність досудового розслідування визначається з урахуванням серйозності й складності справи та тієї обставини, чи оскаржує обвинувачений встановлені факти. Вказані пропозиції фактично відображені у КПК, оскільки йдеться про інститут кримінального провадження на підставі угод.

Існують варіанти удосконалення кримінального процесу в частині процедури слухань у суді. Так, у рекомендації №R(87)18 йдеться про доцільність об’єднання кримінальних проваджень проти одного й того ж обвинуваченого для запобігання винесенню кількох рішень різними судами.

Практика свідчить, що суди окремо розглядають кримінальні провадження щодо однієї й тієї ж особи. Водночас такий підхід породжує низку труднощів, зокрема організаційних.

З правової точки зору, об’єднання кримінальних проваджень щодо одного обвинуваченого має такі очевидні переваги, як призначення покарання за сукупністю злочинів (ст.70 КК). Окрім цього, єдиний розгляд у межах одного кримінального провадження всіх злочинів, скоєних одним обвинуваченим, сприятиме повнішому встановленню обставин справи.

Доцільно вивчити можливість розгляду кримінального провадження без обов’язкової участі обвинуваченого. У цьому випадку не йдеться про розгляд справи in absentia. Маємо на увазі ті випадки, коли суд міг би слухати справи та виносити рішення за відсутності обвинуваченого, за наявності відповідного клопотання та за умови, що його було належним чином поінформовано про дату слухання, про його право мати адвоката.

Перелік проступків не визначено

Хоча КПК прийнятий ще у 2012 р., досі не реалізованими залишилися можливості спрощеного провадження щодо проступків. Перелік проступків і до сьогодні не визначено.

Ідеться про виділення проступків як найменш суспільно небезпечних діянь у класифікації кримінальних правопорушень, що містяться у ст.12 КК. Так, можна було б визначити, що проступком є кримінальне правопорушення, за яке передбачено більш м’яке покарання, ніж позбавлення волі, або основне покарання у вигляді штрафу в розмірі до 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно, злочином невеликої тяжкості визначити злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більш як 2 роки або основне покарання у вигляді штрафу в розмірі понад 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Такий підхід дещо спрощений. Разом з тим видається, що співвідношення плюсів/мінусів все ж дозволяє його застосовувати.

***

Проведене дослідження показало, що в Україні існує великий нереалізований потенціал, який дозволяє спростити кримінальний процес без шкоди для інтересів обвинуваченого чи інших учасників провадження. Окремі пропозиції КМ РЄ щодо спрощення кримінального правосуддя можуть бути реалізовані.

Навіть часткове впровадження названих механізмів допоможе суттєво розвантажити вітчизняні суди, що приведе до пришвидшення розгляду кримінальних проваджень і сприятиме відновленню довіри до кримінального правосуддя загалом.