Закон і Бізнес


Зобов’язання до повного виконання

Розірвання основного договору не є підставою для припинення іпотеки


№23 (1321) 10.06—16.06.2017
Артем ШИЯН, юрист ЮФ Pravovest
19554
19554

Чимало справ, що потрапляють на розгляд до Верховного Суду України, стосуються виконання кредитних зобов’язань та іпотечних договорів як способу забезпечення їх виконання. Проаналізуємо, як чинне законодавство та судова практика визначають підстави для припинення іпотечного договору та чи призведе розрив первинного договору до припинення іпотеки.


Згідно із ч.1 ст.575 Цивільного кодексу «іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи». У ч.2 ст.1 закону «Про іпотеку» від 5.06.2003 №898-IV іпотеку визначено як вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, згідно з яким іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Статтею 526 ЦК визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: «зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК «зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом». Водночас в ст.599 уточнено, що «зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином».

Вичерпний перелік підстав припинення іпотеки наведений в ст.17 закону №898-IV. При цьому наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення на минулу іпотеку.

Згідно із чч.3, 4 ст.653 ЦК, «якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом».

За загальним правилом, розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує самого факту укладення й дії договору аж до моменту його розірвання. Також продовжують діяти окремі його умови за зобов’язаннями сторін, спеціально передбачені для застосування в разі порушення зобов’язань і після розірвання договору, з огляду на характер останнього, за яким кредитор повністю виконав його умови до розірвання.

Особливої уваги заслуговують питання позовної давності, про стягнення на предмет іпотеки в разі розірвання основного договору. У цьому випадку потрібно знову звертатися саме до ст.17 закону №898-IV, в якій встановлено, що «іпотека припиняється у разі:

• припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

• реалізації предмета іпотеки відповідно до цього закону;

• придбання іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

• визнання іпотечного договору недійсним;

• знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди)…»

Тому до іпотечних зобов’язань не можна застосувати загальну позовну давність тривалістю в 3 роки (ст.257 ЦК).

Проаналізувавши вказані норми, маємо підстави зробити висновок, що припинення іпотечного договору можливе тільки за умови його належного виконання. Тобто існування такої обставини, як розірвання основного договору, в забезпечення якого була укладена іпотека, не є підставою для припинення іпотеки.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд (постанова від 9.09.2015, справа №6-939цс15).