Без поваги немає довіри

Виконавча та законодавча гілки влади мають уникати критики, яка може підірвати незалежність суду

Тарас ОКСЮТА, заступник голови Солом’янського районного суду м.Києва

9128

Однією з головних вимог, висунених суспільством до всіх без винятку органів державної влади, стала більша відкритість і прозорість діяльності. Водночас кроків, останнім часом запропонованих Радою суддів, для посилення комунікації з громадськістю виявилося недостатньо. Насамперед — через нехтування представниками інших гілок влади етичних правил та європейських рекомендацій.

Етика — обов’язок держслужбовця

Зусилля РСУ та самих суддів щодо підвищення довіри до них суспільства майже повністю нівелює хоча б той факт, що окремі високопосадовці законодавчої та виконавчої гілок влади дозволяють собі публічно критикувати судову систему, звинувачуючи її в провалі всіх реформаторських ініціатив, які їм не вдається втілити. Їх наслідують підлеглі по всій Україні. Досвідченому юристу звичайно зрозуміло, що тим самим наші можновладці лише намагаються закрити громадськості очі на власну неспроможність і некомпетентність. Проте для широкого загалу така ілюзорна картинка є досить привабливою, щоб повірити в неї, не вивчаючи суті питання.

Подібна поведінка державних службовців є не тільки порушенням усіх можливих кодексів моральної поведінки, а й видається протиправною з точки зору як міжнародних стандартів, дотримання яких прагне Україна, так і національного законодавства.

Відповідно до приписів Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, що затверджені наказом Національного агентства з питань державної служби від 5.08.2016 №158, поведінка державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування має забезпечувати довіру суспільства до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Держслужбовці та посадові особи мають дбати не лише про авторитет, а й про гарну репутацію органів та органів місцевого самоврядування.

Аби дотриматися такого обов’язку, вони не повинні допускати, у тому числі поза службою, дій та вчинків, які можуть зашкодити інтересам держави або місцевого самоврядування чи негативно вплинути на репутацію державного службовця або посадової особи місцевого самоврядування.

Європейські орієнтири

Більш конкретно, саме в аспекті критики судової влади, порушене в цій статті питання регламентується на рівні міжнародного права, яке з огляду на інтеграційні прагнення України має бути незмінним орієнтиром у діяльності всіх посадових осіб держави.

Відповідно до стст.13, 14, 18 рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки потрібно вжити всіх необхідних заходів для забезпечення поваги, захисту і сприяння незалежності та неупередженості суддів. Закон повинен передбачати санкції проти осіб, які намагаються певним чином впливати на суддів.

Коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча гілки влади мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію.

А відповідно до п.52 висновку «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії» від 16.10.2015 №18 (2015) незбалансовані критичні коментарі політиків — безвідповідальні й викликають серйозну проблему. Адже суспільна довіра та впевненість у системі правосуддя тим самим можуть бути мимоволі чи навмисно підірвані. У таких випадках судова влада повинна зазначити, що вказана поведінка порушує основи Конституції демократичної держави, є посяганням на правове становище інших гілок державної влади. Така поведінка також порушує міжнародні стандарти.

У багатьох випадках судова система зазнає безпідставної критики з боку високопосадовців у зв’язку з тим, що окремі рішення не узгоджуються з їхніми політичними або економічними інтересами. Подібні спроби публічного звинувачення представників суддівського корпусу є не чим іншим, як намаганням вплинути на рішення, що приймаються в межах розгляду відповідних справ.

Так, у рішенні від 6.10.2011 у справі «Агрокомплекс проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що немає значення, чи втручання виконавчої та законодавчої гілок влади насправді вплинуло на хід розгляду судової справи. Сам факт такого втручання свідчить про порушення принципу незалежності суду.

Тому, коли виконавча та законодавча гілки влади здійснюють утручання, вони тим самим демонструють відсутність поваги до судової влади загалом. Як наслідок, з’являється ґрунт для виникнення побоювань щодо відсутності в судів незалежності та неупередженості. Необхідність забезпечення розгляду справи «незалежним і неупередженим судом» у розумінні ст.6 конвенції покладає на виконавчі, законодавчі та будь-які інші органи держави, незалежно від їх рівня, обов’язок поважати та виконувати рішення й постанови судів, навіть якщо ці органи не погоджуються з ними.

Демотивація кадрів

Не дивно, що результатом учинення планомірного й постійного тиску став відплив кадрів не тільки із суддівського корпусу, а й з апарату судів. Нині молоді спеціалісти, які довгий час пропрацювали в судах різних юрисдикцій та інстанцій, які на собі відчули, що таке хронічна нестача державного фінансування, та котрим щодня зі ЗМІ розповідають про безперспективність і неспроможність вітчизняної Феміди, просто не бачать сенсу продовжувати роботу в цій системі.

Наслідком подібної державної політики є не лише демотивація перспективних кадрів, які задіяні в роботі судів, а й відлякування досвідчених юристів, адвокатів та науковців, котрі могли би принести в неї нові, свіжі погляди та дати поштовх для подальшого розвитку. Яскравим свідченням цього є конкурс на заміщення вакантних та, на перший погляд, досить престижних посад у Верховному Суді, в якому від загального числа учасників кількість науковців та адвокатів, котрі раніше не працювали в судовій системі, становить менше ніж 30%.

І саме для виправлення такої ситуації необхідне посилення комунікації з громадськістю, яка має бути обізнана з роботою судової влади.

Як захистити свій авторитет?

Вирішальну роль у цьому процесі мусить відігравати саме Вища рада правосуддя, як конституційний орган, наділений повноваженнями щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів.

Загалом усі органи суддівського врядування, судді-спікери, прес-секретарі мають бути максимально задіяні в публічній сфері роботи судової системи та оперативно реагувати на будь-які вияви неповаги та безпідставної критики з боку представників суб’єктів владних повноважень. Суддя повинен бути активним учасником дискусій на медійному полі, а не пасивним спостерігачем, роль якого останнім часом, на жаль, усе частіше відіграють органи суддівського самоврядування.

Судова система має бути єдиною, незалежною та функціонувати на засадах відповідальності, підзвітності суспільству. І з огляду на покладені на неї функції зобов’язана слідувати цьому напрямку, нагадуючи представникам законодавчої та виконавчої гілок влади про негативні наслідки у вигляді юридичної відповідальності, яку останні можуть понести в разі посягання на незалежність правосуддя в Україні.