Дисциплінарне втаємничення

ВРП виступає за приховування розслідування проступків: громадяни не повинні дізнатися, де працюватиме покараний володар мантії

У США дисциплінарне провадження щодо служителів Феміди здійснюється в режимі конфіденційності: судді навіть не знають, що на них хтось подав скаргу і повноважні органи проводили розслідування. В нашій державі все навпаки: процедура розгляду «дисциплінарки» надто відкрита. На думку представників Вищої ради правосуддя, в деяких випадках інформацію про проступок, який вчинив законник, не варто афішувати.

Багато справ і жодного інспектора

Після того як ВРП стала єдиним органом, який розглядає скарги на всіх володарів мантій, з’явилася велика кількість проблем, що заважають вчасно провести всі дисциплінарні процедури. Так, за словами голови ВРП Ігоря Бенедисюка, з початку лютого 2017-го відбулося приблизно 40 засідань дисциплінарних палат, розглянуто майже 600 матеріалів та ухвалено 15 рішень про застосування стягнення у вигляді подання про звільнення судді з посади.

Крім того, Рада відмовила у відкритті дисциплінарних справ щодо 198 служителів Феміди (а стосовно 92 відкрила), залишила без розгляду та повернула скаржникам заяви щодо 100 осіб, а також не побачила необхідності в притягненні до відповідальності 42 законників. «Це досить скромні показники з огляду на те, яка кількість справ перебуває в нас на розгляді», — зауважив очільник ВРП під час семінару «Дисциплінарна відповідальність суддів в Україні».

Величезний обсяг матеріалів, який Вища кваліфікаційна комісія суддів передала ВРП, не дає можливості оперативно їх опрацювати. «Є й інші чинники, які на це впливають, зокрема неможливість сформувати інспекторський склад ВРП», — підкреслив І.Бенедисюк.

Як він розповів, йому сподобався досвід Португалії щодо залучення суддів до здійснення дисциплінарних проваджень на постійній основі. Тобто вони виконують інспекторські функції й працюють у регіонах. «Сьогодні може бути важко використати такий досвід у нас, бо є певна недовіра до суддівського корпусу. Крім того, дехто говорить: якщо віддати інспекторів у регіони, на них чинитиметься тиск і від цього погіршиться якість розгляду дисциплінарних скарг», — пояснив І.Бенедисюк.

Утім, він вважає, що із часом штат інспекторів ВРП складатиметься саме із служителів Феміди. «Коли готували закон «Про Вищу раду правосуддя», заклали такий механізм, щоб до інспекторської роботи могли долучитися судді у відставці і це не перешкоджало отриманню ними виплат», — підкреслив І.Бенедисюк.

Недоліки провадження

У свою чергу член ВРП Андрій Бойко, який недавно відвідав вищі ради магістратури Італійської Республіки та Португалії, зазначив: на відміну від інших країн Європи, в законодавстві України не передбачено самостійний процесуальний статус дисциплінарного інспектора. Тобто як попередню, так і повну перевірку здійснює член ВРП.

Крім того, член Ради Алла Лесько, яка теж гостювала в згаданих країнах, розповіла, що інститут дисциплінарних інспекторів у Португалії істотно відрізняється від того, що закладений в українському законодавстві. У цій країні інспектори вдаються до превенції: здійснюють моніторинг служителів Феміди щодо розгляду ними справ, підвищення кваліфікаційного рівня тощо.

Зокрема, інспектор має право інформувати про наявність проблем, щодо яких навіть ще немає скарг, і про шляхи подолання цих труднощів. Така робота здійснюється за погодженням із головами судів. Натомість ВРП має справу лише з наслідками й не має можливості попереджувати виникнення проблем. У зв’язку із цим А.Лесько запропонувала: доки в Україні не сформовано інститут дисциплінарних інспекторів, не розроблено відповідне положення, слід подумати над запровадженням правил, які давали б можливість запобігати порушенню прав громадян.

Утім, є ще кілька дисциплінарних питань, які потребують урегулювання. Так, А.Бойко звернув увагу на слабкий процесуальний ресурс щодо перевірки суддівської поведінки, який перешкоджає якісному розслідуванню. На його думку, під час перевірки мають застосовуватися механізми, які дозволили б ефективно допитати свідків, суддю та сформувати доказову базу.

«В Італії дисциплінарне провадження здійснюється за правилами кримінального процесу, з усіма процесуальними можливостями, які із цього випливають. У Португалії є можливість використати окремі положення дисциплінарної процедури щодо представників публічної служби, а також у певній частині ті заборони, які можуть накладатися суддею в межах кримінального процесу», — поділився А.Бойко.

За його словами, варто звернути увагу ще на одне питання, яке виникає під час звернення особи зі скаргою на володаря мантії: відсутність або обмеження ініціативи як членів ВРП, так і самого дисциплінарного органу щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Тобто орган може відкрити дисциплінарну справу тільки в тому випадку, коли під час провадження побачив, що для цього є правові підстави, фактичні дані, докази, які свідчать: у діях служителя Феміди є ознаки дисциплінарного проступку.

«Але в тому разі, коли зі ЗМІ чи з інших публічних джерел усі дізнаються про демонстративно некоректну поведінку судді, суспільство очікує, що якийсь орган (а це мав би бути дисциплінарний орган) реагуватиме. Цієї реакції немає. Немає вчасної, ефективної реакції. На превеликий жаль, сьогодні у ВРП немає такої можливості відреагувати. Це викликано тим, що у попередній діяльності цю можливість цілеспрямовано використовували для того, щоб впливати на когось із суддів»,— переконаний А.Бойко.

Він вважає, що нині трохи інші стандарти розгляду «дисциплінарок», тому, напевно, варто дозволити ВРП ініціювати притягнення володаря мантії до відповідальності.

Синдром «чорної мантії»

Про особливості розгляду дисциплінарних справ у США розповіла виконавчий директор комісії з питань суддівської поведінки штату Вашингтон Дж.Рейко-Колнер. Так, за її словами, велике значення надається дотриманню принципу конфіденційності: під час розслідування фактів проступків володарі мантій навіть не знають про наявність скарг щодо них. З одного боку, це дає змогу уникнути спроби помститися скаржнику, а з другого — запобігти зловживанню цією процедурою особами, які незадоволені рішенням служителя Феміди.

«Зазвичай більшість скарг, які подаються до комісії, відхиляються, бо, як правило, вони стосуються незгоди з рішеннями суддів, а не порушення ними правил поведінки», — зазначила американська гостя.

Як вважає Жозе Мануель Дуро Матеус Кардозо з Апеляційного суду Лісабонського суддівського округу, дисциплінарні провадження не можуть стосуватись оцінки рішень володарів мантій. Крім того, повинен існувати фільтр для відсіювання необґрунтованих заяв щодо поведінки служителів Феміди, інакше останні будуть постійно стикатися з безпідставними скаргами незадоволених сторін у справі.

У свою чергу член і головний слідчий кваліфікаційної комісії суддів штату Джорджія Річард Гайд розповів, що за роки своєї роботи помітив певні закономірності в поведінці володарів мантій, які були позбавлені посад, та записав їх до так званої червоної картки судді. Р.Гайд називає ці ознаки синдромом «чорної мантії» і вважає, що зазвичай вони з’являються вже після першого року роботи або ж ще до зайняття посади.

Разом із цим, за словами Р.Гайда, під час дисциплінарного розслідування уповноважена особа має дотримуватися головного правила: ставитися до служителя Феміди гуманно, дозволити йому зберегти свою гідність. «Мета розслідування — не покарати суддю, а захистити суспільство від його дій. Не можна, щоб стосовно кожного судді відбувався судовий процес, і не можна всіх кидати за ґрати», — переконаний слідчий кваліфкомісії.

Він навів факти з діяльності органу, членом якого є: за 9 років було звільнено 67 законників, при цьому 90% з них самостійно подали у відставку після першої бесіди зі слідчим.

Чи бути конфіденційності?

Учасники семінару говорили й про те, наскільки відкритими для суспільства мають бути дисциплінарні процедури. Так, А.Бойко звернув увагу на те, що одним із міжнародних принципів дисциплінарного провадження є конфіденційність. Проте в українському законодавстві не закладено відповідних вимог.

У свою чергу А.Лесько зауважила: в Україні дисциплінарне провадження щодо володарів мантій «безмежно відкрите, аж до змагальності сторін, що передбачає рівність прав судді та особи, яка подала скаргу на нього». «Справа не в тому, що ми не готові працювати в такій відкритості, а в тому, наскільки така відкритість сприятиме відновленню довіри до судової влади. І не в тому, що ми хочемо приховати якісь випадки вчинених суддями дисциплінарних проступків, але все ж таки, напевно, для відновлення довіри маємо ще попрацювати над цим питанням», — наголосила член ВРП.

За словами А.Лесько, суть діяльності Ради не зводиться до дисциплінарного покарання судді, метою її роботи є все ж таки відновлення довіри до Феміди. «А якщо така довіра є на належному рівні, то — підтримання її на цьому рівні», — зауважила член Ради.

Крім того, вона нагадала: у нас є такий вид дисциплінарного стягнення, як переведення служителя Феміди до іншого суду. У зв’язку із цим виникає запитання: чи доцільно, щоб громадяни знали, що до них приїхав здійснювати правосуддя покараний законник? Можливо, така інформація не повинна бути публічною, аби зберегти віру громадян у те, що суддя може розглядати справи на належному рівні.

«З огляду на те що в інших країнах різний рівень відкритості розгляду дисциплінарних справ та доступу до матеріалів, моя позиція зводиться до такого: над питанням конфіденційності розгляду дисциплінарних справ треба попрацювати і в Україні. Можливо, ми зробимо це трохи згодом, коли знімемо напруження в суспільстві й зменшимо недовіру до суду. На мою думку, з метою підвищення авторитету судової влади на певному етапі й за певних обставин розгляд дисциплінарної справи не потрібно широко оприлюднювати», — наголосила А.Лесько.

Однак окремі експерти не згодні з тим, що гриф секретності доречно ставити на деяких дисциплінарних справах. Адже чим більше інформації судова влада приховує від громадськості та представників ЗМІ, тим частіше в останніх виникає підозра: щось не те відбувається в «судовому королівстві». І навіть тоді, коли напруження в суспільстві зніметься, ніхто не зможе гарантувати, що закритий розгляд «дисциплінарок» не спровокує появу нової хвилі недовіри до Феміди.

 

ПРЯМА МОВА

Річард ГАЙД,
член і головний слідчий кваліфікаційної комісії суддів штату Джорджія (США):

— Першою ознакою синдрому «чорної мантії» є роздуте его. Так, у нас є добре знаний суддя, який вимагає, щоб 4 різні ресторани у місті  з 12:00 тримали для нього зарезервований столик на 4 осіб. Якщо суддя не з’являється до 12:15, то закладу дозволяється пускати за ці столи інших людей. Ось таке в нього роздуте его. Друга ознака — спалахи люті: судді репетують, кидаються різними речами. Зазвичай це свідчить про те, що в судді є інші проблеми. Третя ознака синдрому — зловживання додатковими стимулами. Суддям у нашому суспільстві дозволяють деякі речі, яких не мають інші. Це такий звичай. Але якщо особи зловживають цією повагою, то це вже сигнал тривоги. Четверта ознака — неналежне поводження з працівниками. У нас була суддя апеляційного суду, від якої кожні півроку (можна було навіть годинник звіряти) йшли люди. Ніхто не хотів з нею працювати, бо вона жахливо поводилася з персоналом. П’ята ознака — низька робоча етика. Судді в моєму штаті не повинні сидіти від дзвінка до дзвінка, поза графіком. Але ж потрібно працювати. Якщо суддя працює день чи два на місяць, то він узагалі не повинен бути суддею. Шоста ознака — ненадання доступу громадськості до суду, сьома — домінуюча поведінка судді. А остання — коли суддя робить так, щоб йому всі прислуговували. Адвокати можуть носити каву судді. Як думаєте: чи робили б вони це, якби особа не була суддею? Тож не варто думати, що колеги судді, адвокати— це його друзі. Бо саме вони при першій же нагоді повідомлять про суддю у відповідний орган.

Андрій БОЙКО,
член Вищої ради правосуддя:

— Важливо, щоб дисциплінарні процедури були належно регламентовані в законі, повною мірою забезпечували гарантії судді на захист і водночас формували необхідний ресурс для органу, який розглядає дисциплінарні справи. Щоб він міг ефективно здійснити перевірку чи розслідування і забезпечити як індивідуальну превенцію, тобто притягнути суддю до відповідальності, якщо для цього є правові підстави, так і загальну превенцію: показати всім іншим суддям, як не можна вчиняти.

Наш законодавець чітко регламентував, хто може звернутися до ВРП зі скаргою на поведінку судді. Причому в окремих аспектах. Наприклад, у тому, що стосується юридичних осіб, занадто формалізовані вимоги до скарги. Оскільки юрособи, крім державних установ і органів місцевого самоврядування, зобов’язані скористатися послугами адвокатів. Якщо юрособа вважає, що поведінкою судді порушені її права, що суддя негідно себе повів, розглядаючи конкретну справу, то чи є необхідність використовувати послуги адвоката?

Жозе Мануель Дуро Матеус КАРДОЗО,
суддя Апеляційного суду Лісабонського суддівського округу (Португалія):

— Аналіз фактів, отриманих під час дисциплінарного розслідування, має бути вичерпним, ретельним та об’єктивним. Висновки, надані інспекторами у звітах, повинні бути мотивованими, в них мають бути визначені, детально описані та кваліфіковані будь-які порушення для внесення належної пропозиції щодо накладення санкцій або закриття справи стосовно судді. Наприклад, у Данії, Англії та Уельсі, Франції, Італії, Португалії, Словенії історія дисциплінарних порушень судді не видаляється автоматично з його особової справи. У Норвегії рішення оприлюднюються тільки в анонімній формі. У Португалії дисциплінарні справи є конфіденційними до винесення остаточного рішення, яке не підлягає оскарженню.