Закон і Бізнес


Несамостійний позивач


№21 (1319) 27.05—02.06.2017
37807

Закон не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №5004/2115/11, текст якої друкує «ЗіБ».


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

22 березня 2017 року               м.Київ               №5004/2115/11

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Жайворонок Т.Є., 
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства «Волиньтурист» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду від 25.11.2015 у справі №5004/2115/11 за позовом прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна до Світязької сільської ради, ПрАТ «Укрпрофтур», ПрАТ «Волиньтурист», Виконавчого комітету Світязької сільської ради, треті особи: пансіонат «Шацькі озера», Федерація професійних спілок, про визнання незаконним і скасування рішення Виконавчого комітету Світязької сільської ради від 29.01.2001 №4, визнання недійсною і скасування державної реєстрації свідоцтва про право власності, визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року прокурор Волинської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ФДМ до Світязької сільської ради, ПрАТ «Укрпрофтур», Волинського обласного закритого акціонерного товариства «Волиньтурист», Виконавчого комітету Світязької сільської ради, треті особи: пансіонат «Шацькі озера», Федерація професійних спілок, в якому просив:

— визнати незаконним і скасувати рішення Виконавчого комітету Світязької сільської ради «Про оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна» від 29.01.2001 №4;

— визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію свідоцтва про право власності;

— визнати за державою в особі ФДМ право власності на будівлі та споруди пансіонату «Шацькі озера», а саме: головний корпус, клуб-їдальню, корпуси №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, розміщені за адресою: Волинська область, Шацький район, с.Світязь, урочище Гушово, Шацькі озера.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у серпні 2011 року, при проведенні перевірки щодо отримання вимог чинного законодавства стосовно використання державного майна за дорученням Генеральної прокуратури від 16.08.2011 №07/2/1-20278-11, виявлено, що рішенням Світязької сільської ради від 29.01.2001 №4 оформлено право власності ЗАТ «Волиньтурист» на державне майно — будівлі та споруди пансіонату «Шацькі озера» і видано свідоцтво про право власності на ці об’єкти. Посилаючись на те, що відчуження державного майна — об’єктів нерухомого майна пансіонату «Шацькі озера» — відбулося поза волею власника, без згоди ФДМ, прокурор просив поновити строк позовної давності та задовольнити позов.

ПрАТ «Волиньтурист» і ПрАТ «Укрпрофтур» подали заяви про застосування позовної давності 1.12.2011 і 8.12.2014 відповідно.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Волинської області від 7.07.2015 позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано рішення Виконавчого комітету Світязької сільської ради «Про оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна» від 29.01.2001 №4; скасовано державну реєстрацію свідоцтва про право власності від 8.07.2009 №23238340; визнано за державою в особі ФДМ право власності на будівлі та споруди пансіонату «Шацькі озера»: головний корпус, клуб-їдальню, корпуси №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, які розміщені за адресою: Волинська область, Шацький район, с.Світязь, урочище Гушово, Шацькі озера.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у частині визнання незаконним і скасування рішення Виконавчого комітету Світязької сільської ради від 29.01.2001 №4 та визнання права власності відмовлено. Провадження в частині позовних вимог про визнання недійсною та скасування державної реєстрації свідоцтва про право власності припинено.

Постановою ВГС від 25.11.2015 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У заяві про перегляд ВСУ постанови ВГС від 25.11.2015 у справі №5004/2115/11 з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.11116 Господарського процесуального кодексу, ПрАТ «Волиньтурист», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень стст.261, 267 Цивільного кодексу, просить скасувати постанову суду касаційної інстанції, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 — залишити в силі.

На обґрунтування заяви надано копії постанов ВГС від 12.09.2016 у справі №9/107-11, від 10.05.2016 у справі №5024/1115/2011, від 19.11.2014 у справі №11/163/2011/5003, від 27.04.2016 у справі №23/097-11.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені ПрАТ «Волиньтурист» обставини, Судова палата у господарських справах ВСУ вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 29.01.2001 рішенням Виконавчого комітету Світязької сільської ради №4 визнано право власності ЗАТ «Волиньтурист» на об’єкти пансіонату «Шацькі озера», а саме: головний корпус, клуб-їдальню, корпуси №1—7.

6.03.2001 на підставі цього рішення Волинським обласним бюро технічної інвентаризації видано свідоцтво про право власності ЗАТ «Волиньтурист» на головний корпус площею 881,2 м2, клуб-їдальню — 2213,8 м2, корпуси: №1 — 869,1 м2, №2 — 956 м2, №3 — 3 159,2 м2, №4 — 262,9 м2, №5 — 659,3 м2, №6 — 643,4 м2, №7 — 666,3 м2, розташовані за адресою: с.Світязь, Шацький район, Волинська область, про що 6.03.2001 внесено запис до реєстрової книги за №27 та до електронного реєстру прав власності на нерухоме майно — 8.07.2009 за №23238340.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора про визнання незаконним і скасування зазначеного рішення Виконавчого комітету Світязької сільської ради, а також визнання права власності за державою в особі ФДМ на об’єкти нерухомого майна — будівлі та споруди пансіонату «Шацькі озера», розміщені за адресою: Волинська область, Шацький район, с.Світязь.

Судами встановлено, що спірні об’єкти нерухомості були майном громадської організації колишнього Союзу РСР та перебували у віданні Української республіканської Ради професійних спілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала Рада федерації незалежних професійних спілок України, а у подальшому — Федерація професійних спілок України.

Президією Ради федерації незалежних професійних спілок 23.08.91 прийнято постанову «Про створення акціонерного товариства «Укрпрофтур» (з подальшими змінами, внесеними згідно з постановою від 9.10.91 №П-9-5г) №П-7-7.

4.10.91 Рада федерацій незалежних професійних спілок та Фонд соціального страхування уклали установчий договір про створення акціонерного товариства «Укрпрофтур» на базі туристсько-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях та затвердили статут цього акціонерного товариства.

Згідно з п.1.8 статуту АТ «Укрпрофтур», зареєстрованого Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів 28.10.91 №010-247АО, товариство є правонаступником Української республіканської ради по туризму і екскурсіям, туристсько-екскурсійних підприємств, об’єднань і організацій профспілок.

На момент створення зазначеного акціонерного товариства Рада федерацій незалежних професійних спілок передала до статутного фонду АТ «Укрпрофтур» основні фонди та оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об’єднань та організацій профспілок на суму 381206 тис. крб., а Фонд соціального страхування —10 млн крб.

До переліку майна, переданого Федерацією професійних спілок до статутного фонду АТ «Укрпрофтур», включено, зокрема, пансіонат «Шацькі озера».

У подальшому згідно з установчим договором про створення Волинського обласного ЗАТ по туризму та екскурсіях «Волиньтурист» і статутом ЗАТ «Волиньтурист», затвердженим установчими зборами товариства від 1.10.98, за актом АТ «Укрпрофтур» від 29.10.98 №507 передало як внесок засновника до статутного фонду, а ЗАТ «Волиньтурист» прийняло у власність майно та будівлі загальною балансовою вартістю 12353500 грн., у тому числі пансіонат «Шацькі озера» (с.Світязь, Шацький район, Волинська область).

Отже, майно, передане до статутного фонду АТ «Укрпрофтур», а згодом — до статутного фонду ЗАТ «Волиньтурист», перебувало у віданні профспілок.

Постановою Верховної Ради «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10.04.92 №2268-ХІІ передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР тимчасово передані ФДМ.

За змістом постанови ВР «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 4.02.94 №3943-ХІІ, тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.90 №506-ХІІ на території республіки введено мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію закону Української РСР про роздержавлення майна.

Згідно з п.1 Тимчасового положення про ФДМ, затвердженого постановою ВР від 7.07.92 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), ФДМ здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. За правилами ст.4, ч.1 ст.7 закону «Про управління об’єктами державної власності», ФДМ є суб’єктом управління об’єктами державної власності та здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього Союзу РСР, яке має статус державного.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що спірні об’єкти нерухомості є державною власністю, тому Світязька сільська рада не мала законних підстав і повноважень для передачі цих об’єктів у власність ЗАТ «Волиньтурист».

Вирішуючи питання позовної давності, суд дійшов висновку, що про незаконне відчуження спірних об’єктів державної власності прокурору Волинської області стало відомо у серпні 2011 року, під час проведення перевірки щодо дотримання вимог чинного законодавства стосовно використання державного майна за дорученням ГПУ від 16.08.2011 №07/2/1-20278-11. ФДМ про незаконне відчуження майна стало відомо з моменту отримання копії позовної заяви у цій справі. Крім того, суд першої інстанції зробив висновок, що позовна давність на вимоги прокурора, заявлені у цій справі, не поширюється, оскільки на час звернення до суду з відповідним позовом (21.10.2011) згідно з п.4 ст.268 ЦК позовна давність не поширювалася на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірний об’єкт нерухомості мав статус державної (загальнодержавної) власності, у зв’язку із чим учинення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним. Апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск строку позовної давності. При цьому суд зазначив, що ФДМ про порушення свого права дізнався у 1996 році, складаючи перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.91 перебували у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС). До зазначеного переліку було включено пансіонат «Шацькі озера», розташований у с.Світязь Шацького району Волинської області. Однак із моменту звернення прокурора до суду з відповідним позовом ФДМ, набувши статусу позивача у справі, не використав свого права заявити клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності, обґрунтувати та підтвердити належними доказами поважність причин пропуску строку звернення по судовий захист. Припиняючи провадження у справі в частині вимог про скасування державної реєстрації свідоцтва про право власності з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.80 ГПК, суд апеляційної інстанції виходив із того, що такий спір підвідомчий суду адміністративної юрисдикції.

ВГС, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, виходив із того, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. З огляду на те що місцевим господарським судом установлено, що прокурору та ФДМ у 2011 році за наслідками проведеної перевірки стало відомо про порушення права державної власності на спірне майно, саме із цього моменту почався перебіг позовної давності, а враховуючи, що прокурор з позовом про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету ради та визнання за державою права власності на спірне майно звернувся до суду у жовтні 2011 року, правомірним є висновок, що позовну давність не пропущено і порушене право держави підлягає захисту. Також суд касаційної інстанції звернув увагу на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що позовна давність не поширюється на заявлені у цій справі вимоги, оскільки дія положень п.4 ч.1 ст.268 ЦК не поширюється на позови прокурора, які пред’являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади або місцевого самоврядування, у зв’язку із чим із мотивувальної частини рішення Господарського суду Волинської області від 7.07.2015 виключено посилання на п.4 ч.1 ст.268 ЦК.

Разом із тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, ВГС при вирішенні спорів у подібних правовідносинах висловив правову позицію про те, що дія положень закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист інтересів держави, зокрема в особі ФДМ, але вони не наділяють прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду. Сплив загального строку позовної давності до пред’явлення позову, відсутність клопотання позивача про поновлення такого строку, а також заява відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмови у позові.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, ВСУ виходить із такого.

Положеннями ст.15 ЦК закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст.2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі стст.167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень ст.2 ГПК, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також указує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень чч.2, 4 ст.29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред’являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи — носія порушеного права (інтересу), ЦК визначено як позовну давність (ст.256 ЦК).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (ст.257 ЦК), перебіг якої відповідно до ч.1 ст.261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (стст.71, 76), за винятком положення, закріпленого у ст.267 ЦК, про застосування позовної давності лише за заявою сторони.

Отже, як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково — з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави у справі, що розглядається, в особі ФДМ, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах ВСУ, зокрема від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 25.03.2015 у справі №3-21гс15.

Як установлено апеляційним судом у справі, яка розглядається, ФДМ, на який покладено обов’язок щодо управління державним майном, про порушення права власності держави щодо спірного майна дізнався ще у 1996 році, складаючи перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.91 перебували у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС), до якого було включено пансіонат «Шацькі озера», розташований у с.Світязь Шацького району Волинської області.

Незважаючи на це та всупереч своєму обов’язку щодо управління державним майном, станом на час подання прокурором позову ФДМ не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

При зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі ФДМ прокурор заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності, проте ФДМ, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушував, а також не надав доказів поважності причин пропуску звернення до суду.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Натомість суд касаційної інстанції зазначені положення законодавства не врахував і фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та помилково дійшов висновку, що відлік позовної давності розпочався з 2011 року — з моменту виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту відсутності у Світязької сільської ради повноважень щодо оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна.

Ураховуючи наведене, при вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права. Висновки цього суду щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з пп.«б» п.2 ч.2 ст.11125 ГПК ВСУ за наявності підстав, передбачених пп.1—3 ч.1 ст.11116 цього кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин постанова ВГС від 25.11.2015 у справі №5004/2115/11 підлягає скасуванню, а постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 — залишенню в силі.

Разом з тим відповідно до ч.6 ст.49 ГПК у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд або ухвалення нового рішення ВСУ змінює і розподіл судових витрат, тому обов’язок щодо сплати судового збору покладається на позивача.

Керуючись п.6 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, стст.49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПрАТ «Волиньтурист» задовольнити.

Постанову ВГС від 25.11.2015 у справі №5004/2115/11 скасувати, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 залишити в силі.

Стягнути з ФДМ (код 00032945) на користь ПрАТ «Волиньтурист» (код 02593659) 96587,40 грн. витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд ВСУ судових рішень у справі №5004/2115/11.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.11116 ГПК.