Закон і Бізнес


Всіх не помирити

П’ять аргументів проти того, щоб функції медіатора виконували служителі Феміди


Іраклі Кандашвілі здивувало запитання, чи несе медіатор у Грузії відповідальність за невиконання укладеної угоди: «Не несе, бо рішення приймають самі сторони, а не медіатор».

№15 (1313) 15.04—21.04.2017
МАРИНА ЗАКАБЛУК
3958

Громадяни не завжди виходять із суду з відчуттям задоволення від озвученого вердикту. Виправити ситуацію може звернення сторін конфлікту до медіатора. Проте нині є низка перешкод для розвитку альтернативного способу врегулювання спорів та полярні думки з приводу того, хто може виступати в ролі примирителя та чи безпечно передавати ці функції суддям.


Про перешкоди й досвід

Про перспективи застосування медіації як альтернативного (позасудового) методу вирішення спорів ішлося під час заходу, організованого Національною асоціацією адвокатів. Так, адвокат, медіатор Марина Саєнко нагадала: у листопаді минулого року Верховна Рада прийняла проект закону «Про медіацію» (№3665) у першому читанні. За попередніми даними, парламент повинен розглянути акт до закінчення нинішньої сесії — до липня.

До речі, це не перша спроба врегулювати питання медіації. Наприклад, 5 років тому була спроба законодавчо підкріпити застосування процедури примирення учасників спору поза стінами суду, але в

Про перешкоди й досвід

Про перспективи застосування медіації як альтернативного (позасудового) методу вирішення спорів ішлося під час заходу, організованого Національною асоціацією адвокатів. Так, адвокат, медіатор Марина Саєнко нагадала: у листопаді минулого року Верховна Рада прийняла проект закону «Про медіацію» (№3665) у першому читанні. За попередніми даними, парламент повинен розглянути акт до закінчення нинішньої сесії — до липня.

До речі, це не перша спроба врегулювати питання медіації. Наприклад, 5 років тому була спроба законодавчо підкріпити застосування процедури примирення учасників спору поза стінами суду, але вона так і не увінчалась успіхом.

«Відсутність профільного закону в Україні не означає, що медіації немає», — зауважила М.Саєнко. За її словами, дехто вважає, що відсутність спеціального акта є перешкодою для розвитку «мирної процедури». «Досвід інших країн, де медіація працює вже багато років, або в яких вона запускалась, але не працює ефективно, показує, що наявність закону іноді не тільки не допомагає розвитку медіації, а й гальмує його», — переконана правник.

Крім того, на її думку, сьогодні спостерігається низька обізнаність із процедурою не тільки серед звичайних громадян, а й в бізнес-середовищі, серед юристів. У зв’язку із цим особи не довіряють альтернативному методу розв’язання конфлікту.

У результаті низької обізнаності юристи сприймають медіацію як конкурентну послугу, що може позбавити їх роботи. «Насправді це не так. Медіація — це додатковий інструмент, який жодним чином не позбавляє адвоката його професійної діяльності», — переконана медіатор.

Ще однією перешкодою для впровадження «мирної процедури», вважає М.Саєнко, є низька договірна спроможність як ментальна риса українців.

Професійні особливості

Як стверджують експерти, процедура медіації корисна не тільки для громадян: вона запроваджується, аби допомогти представникам судової влади. Деякі служителі Феміди навіть спробували свої сили в ролі примирителів: у кількох установах реалізовувалися пілотні проекти щодо впровадження процедури досудового врегулювання спорів.

Утім, медіаторам з-поза суддівського кола не дає спокою запитання: чи можуть володарі мантій виконувати функцію осіб, які згладжують суперечності? На думку окремих фахівців, через специфіку професії судді не зможуть залагодити спір.

«У медіації, щоб вирішити спір, потрібно зняти пласт емоцій, аби конструктивно почати говорити про інтереси. Чи буде суддя при його завантаженості, професійних особливостях робити це?» — поцікавився адвокат і медіатор Руслан Кирилюк.

З ним погодилася Олена Лапчевська з Апеляційного суду м.Києва. «Ми, судді, коли бачимо якусь фабулу, знаємо, яким буде вирішення цього спору. У медіації все навпаки: медіатор не повинен бачити цього. Тобто це зовсім інше мислення. Примусити суддів інакше мислити — це нонсенс», — переконана О.Лапчевська.

Натомість Р.Кирилюк розповів про досвід Канади, в якій служителі Феміди мають право примиряти осіб. «Те, що роблять у Канаді, — це оціночна медіація. Тобто сторони приходять до судді, він роз’яснює їм усе з урахуванням судової практики. Тому сторони розуміють, хто в програшному, а хто у виграшному становищі, і погоджуються на певний компроміс. Насправді медіація працює з інтересами, а не з позиціями. Тут досягається консенсус, а не компроміс. І це завжди — вихід за межі спору», — наголосив Р.Кирилюк.

Обмеження, навантаження, строки та оскарження

Крім професійних особливостей, на заваді тому, щоб володарі мантій були посередниками в урегулюванні конфліктів, стоять і законодавчі обмеження. Так, у законі «Про судоустрій і статус суддів» визначені вимоги щодо несумісності служителів Феміди та деякі винятки з цього обмеження. І медіація ніяк не підпадає під ці винятки. «Без додаткового врегулювання не можна взагалі говорити про застосування судами медіації», — переконана М.Саєнко.

Одним із завдань «мирної процедури» є зменшення навантаження на судову систему. Проте якщо віжки медіаторів передати в руки володарів мантій, то обсяг роботи в останніх, навпаки, збільшиться. Це ж стосується й наміру скоротити строки розгляду справ, зменшення відсотка оскаржуваних вердиктів. Якщо результат суддівської медіації не задовольнить одну зі сторін, вона подасться далі захищати свої права та інтереси. Не виключено, що в пошуках вигідного для себе рішення пройде всі інстанції.

Втім, як стверджують експерти, головне завдання професійних медіаторів — підштовхнути громадян до знаходження такого виходу із ситуації, який би влаштовував обидві сторони конфлікту. Фактично обопільне рішення є гарантією того, що справа не дійде до суду.

Колишній суддя Вищого адміністративного суду Олексій Муравйов розповів, що медіація наразі дуже потрібна українцям, оскільки допоможе не лише вирішити проблему завантаженості суддів, а й, можливо, посприяє зміні менталітету українців, підвищивши рівень їх здатності вирішувати спори шляхом діалогу.

Як за кордоном?

Поки фахівці з’ясовують, яка процедура примирення приживеться в нашій державі, звернімося до іноземного досвіду. Так, присутній на заході адвокат і медіатор Іраклі Кандашвілі розповів про альтернативний метод урегулювання спору в Грузії. За його словами, до медіації можна вдаватися при вирішенні житлових, спадкових, сімейних питань (за домовленістю сторін — і в інших цивільних справах).

Закону про медіацію в Грузії теж поки що немає, але він уже розроблений та, як планується, набере чинності 1 січня наступного року. Нині ця процедура реалізується як пілотний проект на базі Тбіліського міського суду.

За словами І.Кандашвілі, у Грузії є тільки судова медіація, вона здійснюється за пропозицією служителя Феміди та згодою сторін. При цьому провадження у справі зупиняється.  За результатами «мирної процедури» укладається угода, яка передається для затвердження судом. До речі, послуги примирителя оплачують обидві сторони в рівних частках.

Обов’язковою умовою вибору медіатора є його раніше або подальша неучасть у вирішенні спору в якості адвоката, свідка або судді. Медіатором може бути будь-який бажаючий, який пройшов навчання в Британській організації «Сenter for effective dispute resolution» (Центр ефективного вирішення спорів).

За допомогою медіації вдається скоротити строки розгляду справ. Адже суд першої інстанції має у своєму розпорядженні 2 місяці (в окремих випадках — 5), аби вирішити спір. «Процедура медіації не може тривати довше ніж 45 днів», — підкреслив грузинський адвокат.

Крім того, під час медіації гарантується конфіденційність інформації, якою сторони обмінюються. Потім її не можна буде використовувати в разі продовження спору в суді.

Оскільки наша країна під час реформування багатьох сфер удається до запозичення грузинського досвіду, можливо, щось почерпне для себе і для запровадження медіації. Звичайно, якщо парламентарі нарешті наважаться узаконити «мирну процедуру» вирішення спорів.

 

ПРЯМА МОВА

ВЛАДИСЛАВ СИТЮК, 
адвокат,  голова комітету з питань медіації Національної асоціації адвокатів України:

— Ефективність медіації визнана європейським співтовариством, яке рекомендує її впровадження як основного методу альтернативного вирішення спорів як на досудовому етапі, так і під час судового провадження. Це знаходить своє відображення в підписаній угоді про асоціацію України з Європейським Союзом, де сказано: забезпечення верховенства права та кращого доступу до правосуддя повинне включати доступ як до судових, так і до позасудових методів вирішення спорів. На мій погляд, ефективний розвиток медіації в Україні можливий за безпосередньої участі держави, яка має забезпечити прийняття відповідної законодавчої бази, необхідної для розвитку медіації. Це значно наблизить нашу державу до євроінтеграційних процесів.

МАРИНА САЄНКО, 
адвокат, медіатор, член правління Асоціації адвокатів України:

— Моя особиста думка: суддя не може бути медіатором. Зрозуміло, що не тільки в справах, які перебувають у його провадженні. Це навіть не обговорюється. А взагалі особа, наділена державою такою функцією, як здійснення правосуддя, не може одночасно виконувати повноваження медіатора. Чому? Я спираюся на принципи медіації, які закладені в тому числі й у законопроекті «Про медіацію», є визнані в усьому світі: добровільність, нейтральність, незалежність тощо. Крім того, спілкуючись, неодноразово зустрічаючись із представниками судової системи, чула єдину думку з боку суддів: вони в принципі не проти медіації, зацікавлені в її розвитку, але застосовуватимуть її лише тоді, коли це буде прямо передбачено процесуальним кодексом.

она так і не увінчалась успіхом.

«Відсутність профільного закону в Україні не означає, що медіації немає», — зауважила М.Саєнко. За її словами, дехто вважає, що відсутність спеціального акта є перешкодою для розвитку «мирної процедури». «Досвід інших країн, де медіація працює вже багато років, або в яких вона запускалась, але не працює ефективно, показує, що наявність закону іноді не тільки не допомагає розвитку медіації, а й гальмує його», — переконана правник.

Крім того, на її думку, сьогодні спостерігається низька обізнаність із процедурою не тільки серед звичайних громадян, а й в бізнес-середовищі, серед юристів. У зв’язку із цим особи не довіряють альтернативному методу розв’язання конфлікту.

У результаті низької обізнаності юристи сприймають медіацію як конкурентну послугу, що може позбавити їх роботи. «Насправді це не так. Медіація — це додатковий інструмент, який жодним чином не позбавляє адвоката його професійної діяльності», — переконана медіатор.

Ще однією перешкодою для впровадження «мирної процедури», вважає М.Саєнко, є низька договірна спроможність як ментальна риса українців.

Професійні особливості

Як стверджують експерти, процедура медіації корисна не тільки для громадян: вона запроваджується, аби допомогти представникам судової влади. Деякі служителі Феміди навіть спробували свої сили в ролі примирителів: у кількох установах реалізовувалися пілотні проекти щодо впровадження процедури досудового врегулювання спорів.

Утім, медіаторам з-поза суддівського кола не дає спокою запитання: чи можуть володарі мантій виконувати функцію осіб, які згладжують суперечності? На думку окремих фахівців, через специфіку професії судді не зможуть залагодити спір.

«У медіації, щоб вирішити спір, потрібно зняти пласт емоцій, аби конструктивно почати говорити про інтереси. Чи буде суддя при його завантаженості, професійних особливостях робити це?» — поцікавився адвокат і медіатор Руслан Кирилюк.

З ним погодилася Олена Лапчевська з Апеляційного суду м.Києва. «Ми, судді, коли бачимо якусь фабулу, знаємо, яким буде вирішення цього спору. У медіації все навпаки: медіатор не повинен бачити цього. Тобто це зовсім інше мислення. Примусити суддів інакше мислити — це нонсенс», — переконана О.Лапчевська.

Натомість Р.Кирилюк розповів про досвід Канади, в якій служителі Феміди мають право примиряти осіб. «Те, що роблять у Канаді, — це оціночна медіація. Тобто сторони приходять до судді, він роз’яснює їм усе з урахуванням судової практики. Тому сторони розуміють, хто в програшному, а хто у виграшному становищі, і погоджуються на певний компроміс. Насправді медіація працює з інтересами, а не з позиціями. Тут досягається консенсус, а не компроміс. І це завжди — вихід за межі спору», — наголосив Р.Кирилюк.

Обмеження, навантаження, строки та оскарження

Крім професійних особливостей, на заваді тому, щоб володарі мантій були посередниками в урегулюванні конфліктів, стоять і законодавчі обмеження. Так, у законі «Про судоустрій і статус суддів» визначені вимоги щодо несумісності служителів Феміди та деякі винятки з цього обмеження. І медіація ніяк не підпадає під ці винятки. «Без додаткового врегулювання не можна взагалі говорити про застосування судами медіації», — переконана М.Саєнко.

Одним із завдань «мирної процедури» є зменшення навантаження на судову систему. Проте якщо віжки медіаторів передати в руки володарів мантій, то обсяг роботи в останніх, навпаки, збільшиться. Це ж стосується й наміру скоротити строки розгляду справ, зменшення відсотка оскаржуваних вердиктів. Якщо результат суддівської медіації не задовольнить одну зі сторін, вона подасться далі захищати свої права та інтереси. Не виключено, що в пошуках вигідного для себе рішення пройде всі інстанції.

Втім, як стверджують експерти, головне завдання професійних медіаторів — підштовхнути громадян до знаходження такого виходу із ситуації, який би влаштовував обидві сторони конфлікту. Фактично обопільне рішення є гарантією того, що справа не дійде до суду.

Як за кордоном?

Поки фахівці з’ясовують, яка процедура примирення приживеться в нашій державі, звернімося до іноземного досвіду. Так, присутній на заході адвокат і медіатор Іраклі Кандашвілі розповів про альтернативний метод урегулювання спору в Грузії. За його словами, до медіації можна вдаватися при вирішенні житлових, спадкових, сімейних питань (за домовленістю сторін — і в інших цивільних справах).

Закону про медіацію в Грузії теж поки що немає, але він уже розроблений та, як планується, набере чинності 1 січня наступного року. Нині ця процедура реалізується як пілотний проект на базі Тбіліського міського суду.

За словами І.Кандашвілі, у Грузії є тільки судова медіація, вона здійснюється за пропозицією служителя Феміди та згодою сторін. При цьому провадження у справі зупиняється.  За результатами «мирної процедури» укладається угода, яка передається для затвердження судом. До речі, послуги примирителя оплачують обидві сторони в рівних частках.

За допомогою медіації вдається скоротити строки розгляду справ. Адже суд першої інстанції має у своєму розпорядженні 2 місяці (в окремих випадках — 5), аби вирішити спір. «Процедура медіації не може тривати довше ніж 45 днів», — підкреслив грузинський адвокат.

Крім того, під час медіації гарантується конфіденційність інформації, якою сторони обмінюються. Потім її не можна буде використовувати в разі продовження спору в суді.

Оскільки наша країна під час реформування багатьох сфер удається до запозичення грузинського досвіду, можливо, щось почерпне для себе і для запровадження медіації. Звичайно, якщо парламентарі нарешті наважаться узаконити «мирну процедуру» вирішення спорів.

 

ПРЯМА МОВА

ВЛАДИСЛАВ СИТЮК, 
адвокат,  голова комітету з питань медіації Національної асоціації адвокатів України:

— Ефективність медіації визнана європейським співтовариством, яке рекомендує її впровадження як основного методу альтернативного вирішення спорів як на досудовому етапі, так і під час судового провадження. Це знаходить своє відображення в підписаній угоді про асоціацію України з Європейським Союзом, де сказано: забезпечення верховенства права та кращого доступу до правосуддя повинне включати доступ як до судових, так і до позасудових методів вирішення спорів. На мій погляд, ефективний розвиток медіації в Україні можливий за безпосередньої участі держави, яка має забезпечити прийняття відповідної законодавчої бази, необхідної для розвитку медіації. Це значно наблизить нашу державу до євроінтеграційних процесів.

МАРИНА САЄНКО, 
адвокат, медіатор, член правління Асоціації адвокатів України:

— Моя особиста думка: суддя не може бути медіатором. Зрозуміло, що не тільки в справах, які перебувають у його провадженні. Це навіть не обговорюється. А взагалі особа, наділена державою такою функцією, як здійснення правосуддя, не може одночасно виконувати повноваження медіатора. Чому? Я спираюся на принципи медіації, які закладені в тому числі й у законопроекті «Про медіацію», є визнані в усьому світі: добровільність, нейтральність, незалежність тощо. Крім того, спілкуючись, неодноразово зустрічаючись із представниками судової системи, чула єдину думку з боку суддів: вони в принципі не проти медіації, зацікавлені в її розвитку, але застосовуватимуть її лише тоді, коли це буде прямо передбачено процесуальним кодексом.